Талант важливіший за обмеження: історії успіху людей з інвалідністю в IT

Все більше людей в Україні потребують доступного цифрового середовища через війну, травми, порушення зору чи слуху. Для IT-галузі це питання вже не іміджу, а архітектури продуктів, кадрової політики й конкурентності бізнесу. Фокус розпитав фахівців з інвалідністю та керівників компанії EPAM, як побудувати кар'єру в IT, які технології змінюють правила гри сучасного ринку, і що досі гальмує прогрес.

Інклюзія як система

Великі компанії в Україні, які створюють умови для співробітників з інвалідністю, передусім роблять це з метою розвитку власного продукту. Адже такі фахівці можуть працювати на різних посадах, навчатися, кар’єрно зростати та вдосконалювати технології. Сьогодні інклюзія розглядається як невід’ємна частина корпоративної культури та проєктів, а не як благодійність, підкреслюють експерти галузі.

• Читайте також: Інклюзія майбутнього — жити життя без обмежень

Так, керівник ESG-проєктів в EPAM Україна Дмитро Якимець наголошує: інклюзивність у компанії — це не разова ініціатива.

"EPAM — компанія, яка не просто декларує інклюзивність, різноманіття, доступність. В компанії діє етичний кодекс, політики, покликані запобігати дискримінаційним проявам, діє етична лінія, куди можна анонімно адресувати питання пов’язані з проявами дискримінації за будь-якою з ознак (вік, стать, расова чи релігійна приналежність тощо). Співробітники щорічно проходять тренінги на знання етичного кодексу. Також йде постійна робота над підвищенням просторової та цифрової доступності", — каже Дмитро Якимець.

Важливо, що компанія підкреслює принцип відкритого найму: "В компанії немає квотування, важить лише талант, професійні навички фахівця, який приходить до нас. Наймаємо на різні посади людей із різним досвідом, осіб з інвалідністю, з порушеннями після травм, поранень чи захворювань".

Тож ключовим драйвером у мисленні бізнесу є тема інклюзії не як соціального проєкту, а частини стратегії залучення талантів.

Технології, що відкривають доступ

Керівниця центру компетенцій з тестування доступності Катерина Шепелєва зазначає, що ключовою технологією для незрячих є скрінрідери.

"Програма озвучує те, що є на екрані. Для цього сам сайт чи додаток має бути певним чином підготовлений розробниками. Власне, це як і з архітектурою будинку – врахування потреб людей з інвалідністю, маломобільних груп, має бути враховане на етапі проєктування, а не тоді, як будинок зданий в експлуатацію", — каже експертка.

Скрінрідери доступні на всіх платформах: смартфонах, Windows, Mac, iOS. Але сама їх наявність не гарантує доступності продукту: якщо розробник не заклав відповідну структуру, користувач просто "не побачить" інтерфейс голосом.

Водночас адаптація стає не лише питанням етики, а й економіки. Фактором тиску стають і штрафи: "Бувало, що компанії як ось Netflix сплачували мільйонні штрафи за порушення принципів доступності".

Світові гіганти, зокрема Microsoft, активно інвестують у доступність інструментів. Європейське законодавство вже зобов’язує нові цифрові продукти відповідати стандартам інклюзії, а чинні мають кілька років на адаптацію. Бізнеси США та Канади давно працюють у цій логіці. Україна рухається в тому ж напрямку частково через міжнародні вимоги, частково через нові соціальні реалії.

Бар’єри, які ще доведеться подолати

Попри прогрес, бар’єри залишаються. І частина з них є саме технічніми.

"Багато існуючих систем… існують багато років, є застарілі технології, які складно підтримують зміни… Це як інколи з ремонтом – легше побудувати нове, аніж відремонтувати старе", — зазначає Шепелєва.

Є й психологічні чинники. Люди з інвалідністю часто сумніваються, чи зможуть опанувати професію, чи будуть сприйняті як рівні. До цього додається стигма — упередженість, коли діагноз автоматично знецінює експертність.

Проте компанія намагається знімати бар’єри системно: працюють менеджери команд, People-партнери, глобальні спільноти підтримки. З 2020 року гібридний формат роботи став нормою, а дистанційність — не перешкодою для навчання чи кар’єри.

Історія Ігоря Процюка: від втрати зору до Senior

Ігор жив у Данії, працював менеджером, але через проблеми зі здоров’ям повністю втратив зір. Повернувся до Черкас і почав з нуля — з ноутбука і screen reader. Освіта в Черкаському державному технологічному університеті згодом стала фундаментом для нового старту в IT.

Сьогодні він працює з клієнтом у сфері e-commerce, читає лекції студентам про стандарти WCAG і принципи цифрової доступності. Під час внутрішнього оцінювання він мав презентувати результати у PowerPoint, однак формат адаптували: "Тобто формат не став причиною для відмови в оцінюванні чи підвищенні".

Ігор окреслює три головні бар’єри: технічний (недоступне ПЗ), соціальний (стигма) та психологічний (постійна потреба доводити рівність). Але водночас він переконаний, що Україна має шанс стати лідером у галузі цифрової інклюзії, особливо з огляду на наслідки війни.

ШІ: ризик чи можливість?

Розвиток штучного інтелекту став окремим трендом. Для людей із порушеннями зору AI вже не інструмент щоденної автономії з розпізнавання купюр, опису зображень, допомоги в підготовці слайдів.

"ШІ — не дискримінує, однаково використовується для всіх. А наша відповідальність як ІТ-компанії — тренувати його на моделях, що дозволяють уникнути різного ставлення", — зазначає Дмитро Якимець.

Побоювання, що ШІ "забере роботу", частково пов’язані з тим, що людям з інвалідністю традиційно пропонували низькокваліфіковану працю. Такі ролі справді можуть автоматизуватися. Але водночас AI-інструменти розширюють доступ до складніших професій, масштабують знання і зменшують залежність від фізичних обмежень.

Ігор Процюк прогнозує, що взаємодія з цифровими сервісами зміститься від класичних інтерфейсів до AI-агентів, які стануть персональними асистентами — адаптивними посередниками між людиною та цифровим світом.

Освіта як довгострокова інвестиція

Паралельно розвивається освітній напрям. Запроваджуються навчальні ініціативи для студентів, школярів, а також освітні проєкти для дітей із реабілітаційних центрів.

Старша інженерка з цифрової доступності Ірина Слісаревська наголошує: "Цифрова доступність – це можливість використання цифрових сервісів якомога більшою кількістю людей, включно з людьми з інвалідністю".

Вона руйнує ключовий міф: "Існує міф, що цифрова доступність стосується лише людей з інвалідністю. Але інвалідність чи різноманітні порушення можуть бути постійними, тимчасовими чи навіть ситуаційними".

І додає принципове застереження: "Спершу попрацюємо над функціональністю, а доступність додамо пізніше" — такий підхід рідко приносить бажані результати".

Вади зору — не перешкода: історія Ореста Бондаря

Хлопець має проблеми із зором з дитинства. Проте це не завадило вступити до Українського католицького університету, а згодом опанувати програму EPAM і ЮНІСЕФ для молоді з інвалідністю. Обравши напрям DevOps і спеціалізацію в Microsoft Azure завдяки кращим інструментам доступності, він доєднався до компанії як Junior Systems Engineer.

Перший досвід Ореста був пов’язаний з інсталяцією програмного забезпечення та адмініструванням систем. Інтерес до DevOps формувався поступово — через самоосвіту, години практики і відеоуроки. Системної технічної освіти він не мав, тому покладався на дисципліну й наполегливість.

"Мені доводиться витрачати набагато більше часу на навчання — наближувати об’єкти, рухати мишку в різні частини екрана. Але я щодня працюю над собою і не зупиняюся", — каже Орест.

Важливо Благодійники року: як компанії-лідери підтримують громади під час війни — знакові проєкти-2025

2021 року він приєднався до навчальної програми EPAM та ЮНІСЕФ для молоді з інвалідністю. Після старту з AWS за порадою кураторів зосередився на **Microsoft Azure — через кращі інструменти доступності: високу контрастність, темну тему, гнучкі налаштування інтерфейсу.

Повномасштабне вторгнення поставило навчання на паузу, але ментори продовжили підтримку навіть під обстрілами. Після завершення курсу Ореста запросили на співбесіду, і нині він працює Junior Systems Engineer, проходить онбординг і розвивається в DevOps-напрямі.

Можливість працювати віддалено стала для нього ключовою — пересування містом для людей із вадами зору досі залишається складним. Проте головним бар’єром він вважає не фізичні обмеження, а внутрішній страх уповільнити команду.

Інклюзія як конкурентна перевага

Війна радикально змінила соціальний ландшафт. Кількість людей з інвалідністю в Україні зростає. Ветерани, люди з фізичними та ментальними травмами потребують доступного фізичного і цифрового середовища.

"І це не про тренди чи хороші вчинки. А про правильне ведення бізнесу… Інклюзія — це не благодійність, а здоровий глузд та критичне мислення. І це win-win і для конкретних колег, і для суспільства, і для компанії", — підкреслює Дмитро Якимець.

Дійсно, у цифрову епоху доступність стає частиною економіки — так само, як колись стала частиною міської архітектури. І чим раніше бізнес це усвідомлює, тим більше талантів зможе залучити. Бо в IT, зрештою, визначальним є не обмеження, а компетенція.