Фергюссон про "проблему трьох тіл": удар по Ірану - тривожна новина для України та подарунок для Китаю

Історик Ніл Фергюсон в ефірі The Free Press аналізує спільну американсько-ізраїльську операцію проти Ірану, що почалася 28 лютого 2026 року. За його оцінкою, мета ударів - не просто знищення військової інфраструктури, а обезголовлення режиму з розрахунком на революцію зсередини. Але головне попередження Фергюсона адресоване не Тегерану: Америка фізично не здатна одночасно вести справи в Європі, на Близькому Сході та в Азії. Поки світ стежить за Іраном, Китай готується до дій проти Тайваню, війна в Україні далека від завершення - а ресурси та увага Вашингтона не нескінченні. Фергюсон називає це "проблемою трьох тіл" - і визнає, що вирішення у неї немає.

Рафаела Зіверт: Почнемо з головного. Минуло лише кілька годин з початку спільної американсько-ізраїльської військової операції під назвою "Епічна лють" (Operation Epic Fury). Що нам відомо на даний момент? Що сталося за ніч?

Ніл Фергюсон: Ми знаємо, що дипломатичні маневри останніх двох тижнів були маскуванням - вони не могли привести до реального компромісу. Я давно це говорив, тому що було очевидно: іранці не збиралися поступатися за ключовими вимогами перемовників президента Трампа - Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера, не кажучи вже про держсекретаря Марко Рубіо, який теж брав участь у процесі. Вимоги були наступними: припинити збагачення урану і передати уран збройової якості, згорнути програму балістичних ракет і - в останню чергу - перестати фінансувати терористичних проксі. Останнє менш важливо, тому що після 7 жовтня 2023 року ці проксі значно ослабли. Іранці по суті відповіли відмовою. І хоча оманський міністр закордонних справ та інші запевняли, що переговори просуваються, - це було не так. Коли в четвер переговори в Женеві завершилися і американці поїхали, повертатися вони не планували.

Далі - те, що відбувається зараз. Ми перебуваємо в тумані війни, тому я повинен говорити з обережністю людини, яка спостерігає за подіями з боку. Але ми знаємо, що Сполучені Штати та Ізраїль завдали ударів по безлічі цілей в Ірані - як по об'єктах інфраструктури режиму, так і по його ключових фігурах. Перші повідомлення, в тому числі від ізраїльських джерел, вказують на те, що деякі впливові особи Ісламської Республіки були знищені. Ходить чутка, що вдалося ліквідувати верховного лідера Алі Хаменеї, але це не підтверджено.

Однак це говорить нам про мету операції "Епічна лють" та її ізраїльського аналога "Рикаючий лев" (Roaring Lion) - обезголовити Ісламську Республіку. Як ви згадали у вступі - і сподіватися, що за цим обезголовленням послідує революція в Ірані. Новий режим, але не нав'язаний Сполученими Штатами та Ізраїлем, а той, який, за їхнім розрахунком, іранці створять самі - в умовах, які формуються цими ударами.

Удари по приватних резиденціях та військових об'єктах

Рафаела Зіверт: Уточню для слухачів: ви говорите, що цілями стали як приватні резиденції високопосадовців та політичних лідерів режиму, так і військові об'єкти. Вірно?

Ніл Фергюсон: Наскільки я розумію, так. Але підкреслю: операція триває, вона на ранній стадії, і навколо безліч чуток. Насправді, куди важливіше інше - те, як відповів іранський режим. Він завдав ударів у відповідь по американських об'єктах відразу в декількох країнах Перської затоки. Наскільки я розумію, шість держав регіону піддалися обстрілу іранськими ракетами, а можливо, і дронами - це поки до кінця не ясно.

Це примітно у двох відношеннях. По-перше, схоже, що серйозної шкоди завдано не було - знову ж таки, туман війни, але судячи з наявних даних, більшість ракет були перехоплені та знищені. По-друге, іранці роблять все можливе, щоб втратити останніх друзів. Більшість країн Затоки - Саудівська Аравія, Кувейт, Катар - не хочуть бути учасниками цього конфлікту і всіляко підкреслювали свій нейтралітет. Тепер нейтралітет впав. І, судячи із заяви Саудівської Аравії, арабські держави Затоки в люті від того, що опинилися під ударом Тегерана. Так що, чим би не закінчилася ця операція, у діях у відповідь іранського режиму відчувається відчай.

Ормузька протока і нафта

Рафаела Зіверт: А що саме вони атакують у країнах регіону? Американські військові бази? Є побоювання, що під удар потраплять нафтові об'єкти. Що відомо на даний момент?

Ніл Фергюсон: Точно відомо, що вони цілилися в американську військово-морську базу в Бахрейні. США напевно це передбачали, і я сумніваюся, що там завдано значної шкоди. Поки немає повідомлень про атаки на нафтову інфраструктуру, але було б дивно, якби іранці не спробували це зробити.

Найболючіша відповідь, яка могла б серйозно вдарити по Сполучених Штатах, - це блокування Ормузької протоки і повна зупинка величезного потоку нафти, що проходить через неї. Це викликало б різкий стрибок цін на нафту, коли торги відновляться завтра. Але поки немає жодних даних про те, що така спроба була зроблена - тим більше що вона увінчалася успіхом.

Навіщо це Америці?

Рафаела Зіверт: Хочу пов'язати це з питанням, яке зараз ставлять глядачі. Люди дивляться на цей конфлікт, бачать його за сотні миль від себе, переживають через зростання цін на нафту. Один з них пише: "Поясніть моєму 30-річному синові, який багато працює, але не може дозволити собі навіть маленький будинок, - чому повалення іранського уряду ставить інтереси Америки на перше місце? Чому це в інтересах Америки?"

Ніл Фергюсон: Президент Трамп у своєму вчорашньому зверненні пояснив, що це певною мірою превентивний удар, щоб не допустити отримання Іраном ядерної зброї. А також арсеналу ракет, здатних доставити її не тільки на Близький Схід, а й далі - потенційно по європейських цілях, як зазначив у сьогоднішньому інтерв'ю колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннетт.

Навряд чи хтось стане стверджувати, що іранці збиралися завдати удару по території Сполучених Штатів. Але Трамп і його оточення підкреслюють: цей режим веде війну проти американців з 1979 року. І після півстоліття існування в якості одного з найгірших режимів на планеті президент Трамп вирішив покласти цьому край.

Я думаю, будь-якому 30-річному синові - і взагалі молоді - варто нагадати: Іран був одним з головних світових спонсорів тероризму протягом цього півстоліття. Американці гинули кожне десятиліття. Іранці несуть відповідальність за безліч смертей, наприклад, в Іраку. І саме Іран був головним спонсором ХАМАС і "Палестинського ісламського джихаду", коли ті здійснили атаку 7 жовтня 2023 року.

Частина відповіді в тому, що цей режим вичерпав усі шанси. Коли на початку січня вони знищили майже 40 тисяч власних громадян, придушуючи народні протести, іранське керівництво втратило останні крихти легітимності.

Але є й інший аспект, який президент не акцентує настільки явно. Сполучені Штати посилають глобальний сигнал. Вони послали його венесуельцям, посилають іранцям, але справжні адресати - у Москві та Пекіні. Сигнал такий: не зв'язуйтеся зі Сполученими Штатами. У США переважна військова перевага, повне домінування по всьому спектру, і вони прийдуть за вами, якщо ви перейдете червоні лінії. Американцям варто усвідомити, наскільки цю репутацію підірвали за часів Обами та Байдена. Її відновлення - репутації наддержави, з якою краще не зв'язуватися - може врятувати безліч американських життів у майбутньому.

Повітряна кампанія без наземного вторгнення

Рафаела Зіверт: Багато хто не розуміє, як повітряна кампанія без наземної операції може привести до зміни режиму. Хочу поставити це питання вам. Ідея в тому, що удари дестабілізують владу і дають народу можливість повалити її?

Ніл Фергюсон: Саме така теорія. Президент провів дуже чітку, хоча і неявну, відмінність. У 2003 році, в ході операції "Свобода Іраку", Сполучені Штати спробували, можна сказати, нав'язати свободу іракському народу - не тільки поваливши Саддама Хусейна, а й намагаючись управляти Іраком і безпосередньо будувати там демократію. Думаю, всі погодяться, що результат був далекий від ідеалу. Хоча сьогоднішній Ірак набагато менш небезпечний, ніж Ірак Саддама Хусейна, це була вкрай дороговартісна операція, що коштувала американських життів, - багато солдатів повернулися важко пораненими і скаліченими.

Зараз завдання інше. Ми використовуємо повітряну міць, щоб дати іранському народу шанс самостійно здобути свободу - поваливши теократичний режим, що править ними з 1979 року. Чи гарантований успіх? Ні. Ніхто не може стверджувати з упевненістю, що народ, який щойно бачив, як десятки тисяч їхніх найсміливіших молодих людей розстрілювали на вулицях Тегерана та інших міст, зважиться на нову спробу. Можлива громадянська війна, можливий повний хаос. Цей ризик є.

Але скажу те, що говорять недостатньо часто. Стверджують, що зміна режиму за допомогою авіації ніколи не вдавалася, що такого ніколи по-справжньому не пробували. Це правда - але тому, що раніше не було такої точності авіаударів, яка є зараз. Найбільш вражаюче в тому, що ми спостерігаємо сьогодні, і в тому, що ми бачили в минулому році, коли Ізраїль і США завдали ударів по Ірану, - це неймовірна точність, з якою вдається знищувати конкретних людей, керуючих цим режимом. Таке було неможливо, скажімо, для Берліна в 1944 році.

Існують технологічні можливості для застосування американської сили, яких раніше просто не було - завдяки колосальному прогресу в наведенні ракет і дронів. Саме тому у цієї операції більше шансів на успіх, ніж багато хто думає. У якийсь момент у режиму просто закінчаться ресурси для підтримки репресивної системи. Трамп йде на ризик - у цьому немає сумнівів. Він робить ставку на те, що зможе перекинути Ісламську Республіку і домогтися її трансформації. При цьому ми не диктуємо, у що вона повинна перетворитися, - на відміну від Іраку після 2003 року, де ми намагалися це зробити і не надто досягли успіху.

Головний ризик - не Близький Схід

Рафаела Зіверт: Ви писали про те, як конфлікти великих держав здатні виходити за рамки початкового плану. Ми вже обговорюємо можливий вакуум влади, балканізацію за етнічним принципом всередині Ірану, тотальний хаос. Який, на ваш погляд, найбільший ризик у найближчі дні та тижні?

Ніл Фергюсон: Багато коментаторів, як і я, в умовах туману війни турбуються про регіональні наслідки. Приклад: Йоав Галант (колишній міністр оборони Ізраїлю) опублікував сильне есе, в якому стверджує, що Туреччина скористається вакуумом влади, що утворився після ослаблення Ірану. На його думку, Туреччина більше не є надійним союзником Заходу і другом Ізраїлю. Це те, що будуть обговорювати експерти з близькосхідної політики.

Але мої побоювання - глобальні, а не регіональні. Сполучені Штати, будучи домінуючою військовою силою у світі, можуть займатися тільки обмеженим числом завдань одночасно. За межами Західної півкулі - на якій хоче зосередитися частина адміністрації Трампа - є три напрямки, що претендують на увагу Америки.

Є Європа, де йде війна в Україні, результат якої невідомий і кінця якої не видно. Є Близький Схід - про що ми зараз говоримо. І є Далекий Схід. Потрібно пам'ятати, що в цій вісі авторитарних режимів - Китай, Росія, Іран, не забуваємо і Північну Корею - безумовно найпотужнішим є Китай, і економічно, і технологічно. І поки ми розбираємося спочатку з Венесуелою, потім з Іраном, а паралельно намагаємося домогтися миру в Україні, Китай готується до якогось кроку щодо Тайваню. І це найбільша небезпека, яку я бачу: наша увага в черговий раз прикута до Близького Сходу, як це бувало стільки разів на нашій пам'яті, - і це створює можливість, може бути не в цьому році, а в наступному, для Сі Цзіньпіна вжити дій проти Тайваню, які матимуть колосальні наслідки для глобального балансу сил.

Проблема трьох тіл

Рафаела Зіверт: Чи вважаєте ви, що ми можемо загрузнути в конфлікті настільки глибоко, що це вплине на розрахунки Сі Цзіньпіна щодо вторгнення на Тайвань?

Ніл Фергюсон: Безумовно, саме цей ризик не дає спокою голові Об'єднаного комітету начальників штабів генералу Дену Кейну. Ми знаємо, що одна з його претензій до зміщення стратегічного фокусу адміністрації на Західну півкулю полягала в тому, що при такому підході недооцінюється загроза з боку Китаю. І він правий, тому що Китай - єдиний справжній суперник, якого Сполучені Штати повинні побоюватися.

Китай вже побудував флот, який за кількістю кораблів не поступається американському, а можливо, і перевершує його. У Китаю є засоби, здатні потопити наші авіаносці, знищити супутниковий зв'язок, вразити, наприклад, бази на Гуамі гіперзвуковими ракетами. Китай - незрівнянно більша загроза для Сполучених Штатів, ніж Іран, Росія або тим більше Венесуела.

Сполучені Штати грають у глобальну геополітичну гру. Я називаю це "проблемою трьох тіл": є три частини світу, які затягують у себе Америку - Європа, Близький Схід і Далекий Схід. Так було вже більше століття. І грати одночасно на всіх трьох напрямках вкрай важко. Впоратися з кризами в Європі, на Близькому Сході і на Далекому Сході одночасно просто неможливо. І всі це розуміють.

Нагадаю: всього кілька років тому, коли Біл Бернс очолював ЦРУ, він заявив, що Сі Цзіньпін наказав китайським військовим бути готовими до війни до 2027 року. Нагадую: це наступний рік.

Рафаела Зіверт: Ніл, величезне спасибі за те, що допомогли розібратися в тому, що відбувається - в конфлікті, що розвивається, який може перерости в повноцінну війну. Ваш аналіз можна буде прочитати в The Free Press вже сьогодні. Дякую, що були з нами.

Ніл Фергюсон: Було приємно.