"Пережила пекло": біженка — про втечу з двома дітьми від домагань 73-річного німця

34-річна Віта — розлучена матір двох дітей. До великої війни вона працювала креативною директоркою в автоклубі "Автоклуб 365", але 24 лютого 2022 року все змінилося назавжди. Тепер жінка регулярно розповідає про свій досвід як біженки у соціальних мережах. Як виявилось, за кордоном не все так ідеально, як багатьом здавалося на перший погляд. Більше подробиць щодо переїзду — вона розкриває у розмові з Фокусом.

Виїзд з України

Спершу Віта переїхала до Польщі, де її із дітьми прийняла тамтешня родина, але згодом вирішила рухатися далі.

"Польська родина запевнила, що у них є близький друг у Німеччині — надійна людина, яка зможе допомогти на початковому етапі. Також тоді вперше прозвучала інформація про можливу соціальну підтримку, про яку я раніше не знала. Поїхали туди автобусом, і нас зустрів цей чоловік. Спочатку його поведінка була коректною: співчував й допомагав з документами. Згодом це почало змінюватися — з’явився надмірний контроль, нав’язливі візити, пропозиції фінансової допомоги, від яких я неодноразово відмовлялася. На той момент нам уже було оформлено державну допомогу, якої вистачало для базових потреб, і я чітко окреслювала особисті межі", — розповідає українка.

Історія з домаганням

Дідусь закохався в українку, хотів допомагати й в такий спосіб збудувати романтичні стосунки. Далі почалося "справжнє пекло".

"Він сказав: "Не переживайте, я зі всім допоможу — з документами. Думаю: "Боже, які люди. Як мені пощастило". Потім дідусь почав потихенько вирішувати моє життя. Каже: "Будеш у мене секретаркою працювати, курси закінчиш". Почав приїжджати. Як нормальна жінка я то торт спечу — пригостила його родину, то ще щось приготую. Потім отримала повідомлення, від якого я була шокована. Там було написано, що він мене кохає", — розповідає жінка.

Коли ситуація загострилася, Віті пощастило познайомитися з іншими місцевими, які надали їй підтримку. Жінці допомогли скласти офіційний лист відповідно до німецького законодавства, після чого той чоловік нарешті зник. Згодом стався дивний інцидент: пізно вночі у її двері почали дуже гучно стукати.

"Діти сильно злякалися, як і я. Ця ситуація стала для нас серйозною психологічною травмою. У зв’язку з цим ми були змушені терміново залишити житло, в якому на той момент проживали… Подивіться, я то втекла, але я посивіла… Я постійно була в страху, в постійній паніці. Не знала, що мені сьогодні скажуть діти, що було в школі. Постійні розборки, тиск. Куча цих листів. У Словенії цього немає. Так, тут теж нелегко. Треба все вичитати, підготувати… Я їхала в табір (для біженців — Ред.). Щодня працювала, записувала відео, просила про допомогу, але не казала "Допоможіть", а просто розповідала свою ситуацію. Дякувати Богові, люди відгукнулися, і я знайшла квартиру, але те, що я пережила — це пекло", — ділиться спогадами Віта.

Вона стверджує, що ніколи не розглядала шлюб як інструмент для отримання громадянства чи вирішення побутових питань, тому відхилила пропозицію німця.

"Для мене шлюб — це простір, де два зрілі партнери свідомо обирають одне одного, з повагою, відповідальністю і внутрішньою готовністю бути разом. Я хочу вийти заміж один раз і назавжди — не з потреби, не з розрахунку, а з усвідомленого вибору. Для мене чоловік — це не функція і не ресурс. Це людина, з якою можна бути чесною, відкритою, ніжною, турботливою. І я добре розумію, що не кожен чоловік до цього готовий — і це нормально. Мені 34 роки, у мене двоє дітей, і в мене вже є повноцінна сім’я", — підсумувала українка.

Німці люблять українок

У своєму блозі в Instagram Віта зазначає, що німці люблять українок, бо вони смачно готують, працьовиті, елегантні, розумні та доглядають за собою. Разом з тим, жінки також мають право вибору.

"Я живу в Європі, і так — це непросто. Але я не здаюся. Я знаю себе, свої можливості й свій шлях. Я розвиваюся, працюю, беру відповідальність і знову й знову стаю на ноги. Якщо в моєму житті з’явиться людина, з якою ми свідомо оберемо одне одного — я буду щаслива. Якщо ні — я все одно буду реалізованою, стабільною і цілісною жінкою. Світ змінився, і жінка сьогодні може багато. Я це знаю з власного досвіду. Мій вибір чоловіка — усвідомлений і неспішний. Я можу довго спілкуватися, пізнавати людину, зустрічатися, дивитися на вчинки, а не слова. Але шлюб "заради паперів" — це точно не про мене", — підсумувала вона.

Мінуси Німеччини

"Я щиро вдячна Німеччині за допомогу, яку ця країна надала мені та моїм дітям (сума виплат для мами з двома дітьми становила приблизно 1500 євро, також близько 800 євро — на житло). Ціную соціальну підтримку, медичну допомогу та можливість перебувати в безпеці. Водночас я дійшла межі, за якою більше не могла терпіти те, що з нами відбувалося. Допомога з боку держави не може означати, що до людини дозволено ставитися без поваги або порушувати її гідність і кордони. Переконана, що Україна є високорозвиненою країною з сильними спеціалістами і наші люди постійно розвиваються. Для мене особисто адаптація до німецької бюрократичної системи була надзвичайно складною — іноді навіть фізично важкою для життя, особливо з двома дітьми, одна з яких має серйозне хронічне захворювання", — пояснює Віта.

Проблеми в школі

Окремо вона розповідає про неприємну ситуацію в школі: вчителька начебто застосувала фізичну силу до її сина, вдаривши його по голові через невиконане домашнє завдання. При цьому, за її словами, так і не вдалось з'ясувати причину.

"Під час розмови з керівництвом школи мені повідомили, що вчителька є літньою людиною, та перепросили. Усі пояснення були зафіксовані письмово, і відповідні листи збережені. Для мене ця ситуація була неприйнятною, зважаючи на психологічний стан дитини та пережитий нею досвід війни. Також мені стало відомо, що подібна груба поведінка застосовувалася не лише до моєї дитини. Я прийняла рішення перевести сина до іншої школи. На жаль, і там виникли проблеми, пов’язані з фізичними діями з боку педагогічного працівника. Усі протоколи та документи збережені, проте я була надзвичайно виснажена постійною боротьбою, погрозами звернення до служби у справах молоді та постійним психологічним тиском", — пояснює біженка.

Лікування доньки

Точкою неповернення стало лікування її доньки. Дівчинці поставили інсулінову помпу, яка, за словами мами, спричинила серйозні ураження шкіри.

"Я неодноразово наголошувала, що ці помпи їй не підходять, однак мої слова ігнорували, а мою поведінку називали неадекватною. Уже після переїзду до Словенії лікарі підтвердили, що ці помпи є неякісними та можуть викликати ускладнення. Інсулін, який ми отримували в Німеччині, згодом було знято з виробництва через доведену неефективність і шкоду для дітей. Це зі слів лікаря в Любляні", — зазначає Віта.

Жінка прийняла свідоме рішення зібрати речі та переїхати до іншої країни, щоб будувати нове життя, а не жити в постійному стресі.

"Цей досвід є виключно моїм особистим. Я знаю багато людей, які задоволені життям у Німеччині, особливо тих, хто не має дітей або не стикається з важкими захворюваннями в родині. Для них ця система може бути комфортною, зокрема через стабільні соціальні виплати. Я ж інша людина. В Україні добре заробляла, завжди розвивалася й мала активне професійне життя. Для мене перебування в Німеччині в тих умовах стало внутрішньо нестерпним. Саме тому переїхала до Словенії — країни, ментально ближчої до мене, з більш спокійним ритмом життя. Рішення було складним і вимагало великої внутрішньої сили, але воно було зваженим. Сьогодні я не шкодую, що залишила Німеччину", — резюмує Віта.

Нагадаємо, раніше Фокус писав, що:

• Медсестра Анастасія Колісник, яка наразі живе та працює у Німеччині, розповіла Фокусу про досвід роботи у тамтешніх умовах. За її словами, працівники забезпечені усім необхідним, зокрема планшетами Apple та ноутбуками.
• Учасниця відомого в Україні шоу "Супермама" показала, в яких реаліях живуть українські біженці. Жінка не приховувала своїх емоцій на камеру й відверто розповіла про пережите.

Жінка, яка після початку повномасштабного вторгнення переїхала з Харкова у Маґдебурґ, розповіла, що життя в сьогоднішній Україні перетворилось на "тотальний кошмар". Вона детально пояснила своє небажання повертатися додому.