Під час штурму прикрив собою побратимів. Згадаймо Героя України Ігоря Замоцького

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ігоря Замоцького.

Молодший сержант Ігор Замоцький, псевдо Яшка Положенець, загинув 8 червня 2023 року поблизу села Благодатне на Донеччині. Під час штурму прикрив собою групу особового складу, завдяки цьому всі залишилися живими, проте сам воїн отримав смертельне кулеметне поранення. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на платформу пам'яті Меморіал.

Ігор Замоцький народився 26 липня 1997 року у Кропивницькому у родині Вадима і Тетяни Замоцьких. Майже від самого початку стало зрозуміло, що цей хлопець буде з характером. Він завжди мав власну думку і ніколи не боявся її відстоювати. Поспішав жити, ніби відчував цінність кожної миті. Його енергія була живою і пульсуючою, а внутрішнє світло притягувало людей, де б він не був.

Ігор навчався у школі Nº26, закінчив будівельний технікум і вступив до Центральноукраїнського національного технічного університету на спеціальність «Економіка», щоб здобути повну вищу освіту. Та доля приготувала для нього інший шлях – шлях воїна, який він свідомо обрав серцем.

У жовтні 2016 року, у 19 років, Ігор прийняв свідоме рішення стати на захист України. Він підписав контракт із ЗСУ та розпочав службу у 3-му окремому полку ССО імені князя Святослава Хороброго. Безпосередньо брав участь в операціях ATO/OOC на сході України, постійно підвищував рівень професійної майстерності, орієнтувався в обстановці, вмів приймати швидкі, виважені рішення. Був професіоналом і наставником для новоприбулих – командири називали його кращим серед найкращих.

Ігор ніколи не ховався за спинами інших і завжди йшов туди, де було найнебезпечніше. Його відвага врятувала не одне життя. Водночас він залишався життєрадісним, відкритим, добрим і завжди усміхненим. Умів підтримати, розсмішити, подати руку у найважчі моменти.

На запитання, чи не страшно йому на війні, відповідав: «Страшно було б тоді, якби російський прапор висів у нас на районі. А цього я не допущу».

У 2017 році родина зазнала важкого удару – від тяжкої хвороби помер батько Ігоря. Відтоді син став для матері опорою і надійним плечем. Він піклувався про неї, оберігав від тривог і хвилювань, умів брати на себе відповідальність, проявляв зрілість і мужність, невластиві його віку.

Ігор мав кохану дівчину Олю. Вона була його першим і останнім коханням. Він любив Україну і мріяв побачити її вільною, відвідати кожне місто та піднятися на Говерлу. Після війни планував одружитися, мріяв про сина, якого хотів назвати Святославом – на честь полку, в якому служив, як у давній історії України: князь Ігор, княгиня Ольга та їхній син Святослав. Та війна зруйнувала ці мрії. 

З початком повномасштабної війни Ігор виконував бойові завдання на території Запорізької та Донецької областей у складі тактичної групи ССО. Був старшим оператором БПЛА. У складних умовах проводив аеророзвідку, коригував вогонь, завдяки чому артилерія знищувала окупантів і їхню техніку. Організовував засідки та допомагав евакуювати поранених побратимів. 

Під час бойових дій Ігор двічі зазнавав поранень, але щоразу без вагань повертався в стрій.

8 червня 2023 року під час бою за населений пункт Благодатне на Донеччині молодший сержант Замоцький йшов попереду групи в головному дозорі. У бою він знищив двох ворогів, а коли кілька побратимів отримали поранення – прийняв рішення зайняти позицію прикриття для безпечного виходу групи.

Ставши щитом для побратимів, Ігор загинув, прикриваючи їх від вогню. Завдяки його рішучості та самопожертві вся група залишилася живою.

Указом президента України №657/2024 від 30 вересня 2024 року Ігорю Замоцькому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка посмертно.

У рідному Кропивницькому одну з вулиць названо на його честь. Там відкрито меморіальну дошку, що нагадує: серед нас жив той, хто без вагань віддав усе заради свободи.

Ігор був не просто хоробрим воїном і безстрашним захисником – він був люблячим сином, вірним побратимом, справжнім другом, людиною з великої літери.

Героя поховали 16 червня 2023 року на Алеї памʼяті захисників та захисниць України Далекосхідного кладовища у Кропивницькому.

В Ігоря залишилися мама, кохана дівчина, рідні, побратими та друзі, які люблять і памʼятають його. Захисникові назавжди 25 років.

Ще з дитинства Ігор мріяв піднятися на Говерлу. Він не встиг здійснити цю мрію, але мама, кохана, рідні, побратими та друзі зробили це замість нього. Прапор з його іменем підняли на вершину, встановили меморіальну табличку з QR-кодом і повʼязали стрічки зі словами, які не встигли сказати при житті. Тепер його імʼя і його мрія назавжди увіковічнені на найвищій точці України.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.