Рецензія на фільм “В одну мить” / In the Blink of an Eye

Цьогоріч Ендрю Стентон, сценарист “Історії іграшок” та режисер “ВОЛЛ-І”, представив свою нову роботу “В одну мить”. Автор, який у свій час зумів перетворити історію самотнього робота на глибоку екзистенційну притчу, цього разу замахнувся на значно масштабнішу ідею, а саме розмову про вічність життя, смерть, циклічність історії та самотність людини у безмежному часі. Фільм із перших хвилин заявляє про великі амбіції й серйозний тон, натякаючи, що перед нами не просто фантастична драма, а спроба осмислити саму природу людського існування. Інша річ, чи вистачило режисерові інструментів і сміливості довести цю ідею до справді глибокого рівня. В цьому ми й намагаємося розібратися в рецензії нижче.

“В одну мить” / In the Blink of an Eye

Жанр драма, фантастика
Режисер Ендрю Стентон
У ролях Рашіда Джонс, Кейт МакКіннон, Рона Ріс, та ін.
Прем’єра 27 лютого 2026 року, Hulu

Сюжет стрічки розгортається одразу в трьох часових проміжках, які поступово переплітаються між собою. Перша лінія переносить глядача в доісторичну епоху, де група неандертальців намагається вижити в жорстокому світі.

Друга частина відбувається в наш час і вибудовується як сентиментальна драма про втрату, амбіції та складний вибір між кар’єрою й почуттями. Герої постають перед необхідністю вирішити, що для них важливіше, особисте щастя чи прагнення реалізувати себе.

Третя лінія переносить у далеке майбутнє, де космічний корабель під керівництвом жінки на ім’я Куклі та штучного інтелекту Роско транспортує ембріони до нової планети, підготовленої для життя. Їхня місія зберегти людство, навіть якщо для цього доведеться пожертвувати власними емоціями й прийняти самотність як неминучість.

Автори намагаються об’єднати ці три історії в цілісне полотно, підводячи глядача до думки про безперервність життя й повторюваність людського досвіду.

Потенціал у цієї історії був справді величезний. З такого матеріалу могла постати глибока філософська драма про смерть, вічне життя та про бажання залишити слід. Однак режисер обирає більш доступний шлях, тому робить ставку на емоційність.

Майже протягом усього хронометражу тон стрічки підкреслюється надзвичайно виразним, майже нав’язливим музичним супроводом. Саундтрек постійно нагадує глядачеві, що відбувається щось трагічне й важливе, ніби підштовхуючи до сліз і внутрішнього зворушення. Проблема полягає в тому, що ця емоційна інтенсивність не завжди виправдана драматургією. Замість природного переживання виникає відчуття, ніби фільм буквально просить ось тут плач, ось тут відчуй біль, ось тут замислись.

У цілому картина виглядає надмірно сентиментальною. Вона ніби прагне глибини, але часто обмежується поверхневими атрибутами серйозності. Наприклад, повільною музикою, затяжними крупними планами, чи багатозначними паузами.

Особливо в сучасній лінії, де мелодраматичність переважає над змістом, а конфлікти виглядають дещо спрощеними. Надія була на фінал, що саме там усі сенси зійдуться в одну точку і настане справжній катарсис. Проте ця частина, хоч і акуратно завершує історію, не дає того глибокого очищення, на яке розраховуєш після такої масштабної підготовки.

Найбільш переконливою виглядає лінія майбутнього. Саме тут теми самотності, місії та відповідальності за нове покоління розкриваються найгармонійніше. Взаємодія Куклі з Роско, їхні розмови про страх, любов і обов’язок звучать значно щиріше й глибше, ніж більшість сцен у сучасній частині.

“В одну мить” часто викликає асоціації з “Хмарним атласом”. Але якщо “Хмарний атлас” із часом почали сприймати як масштабну й сміливу філософську драму про переродження, то нова стрічка залишається радше обережною варіацією на тему. Вона торкається великих ідей, проте не наважується заглибитися в них настільки, щоб по-справжньому вразити.

Окремо варто сказати про персонажів. Для фільму з такими амбіціями 94 хвилини занадто мало. Якщо автори прагнули емоційно прив’язати глядача до героїв, їм потрібно було більше часу на розкриття їхніх внутрішніх конфліктів. Без цього емоційний зв’язок формується поверхово.

Рашида Джонс виглядає найбільш переконливою, а її гра стримана й жива. Інші ж актори часто здаються обмеженими сценарними рамками. У їхній роботі не відчувається зв’язку з персонажами, вони наче просто грають текст, не додаючи до персонажів нічого свого, чи нічого нового.

Натомість технічна складова фільму справді вражає. Візуально “В одну мить” виглядає насиченим і продуманим проєктом. Особливо це стосується частини майбутнього. Вражає й робота з декораціями та костюмами неандертальців, увага до деталей гриму й середовища. У плані виробництва це якісна й дорога робота, яка залишає відчуття серйозного підходу.