Молодший, хворий брат Китаю: з чим залишиться Росія після війни США проти Ірану

Після гучної американської операції у Венесуелі на початку 2026 року, яка стала серйозним ударом по режиму Ніколаса Мадуро, світ отримав ще масштабніший сигнал — різке загострення навколо Ірану та пряме військове втручання США й Ізраїлю проти Тегерана. Якщо Венесуела була символічною ланкою так званої "антизахідної осі", то Іран — її стратегічним вузлом: одним із ключових партнерів РФ у війні проти України, зокрема у сфері військово-технічної співпраці та санкційної координації.

На цьому тлі постає питання: чи починає тріщати конструкція неформальної коаліції, до якої зазвичай відносять Росію, Іран, КНДР і частково Китай? І чи означають удари по Тегерану та Каракасу звуження кола союзників Кремля — або ж навпаки, штовхають ці режими до ще тіснішої консолідації проти Заходу?

Фокус розбирався, як конфлікт довкола Ірану змінює баланс сил у таборі антизахідних держав, чи ризикує Москва залишитися з меншим набором партнерів — і які наслідки це може мати для війни в Україні та глобального переділу центрів сили.

Перекроювання антизахідної коаліції: чи стане Іран точкою зламу для союзників Росії

Конфлікт навколо Ірану може стати не просто черговим витком напруги на Близькому Сході, а маркером глибшого процесу — переформатування так званої антизахідної коаліції. Питання не лише в ударах по військових об'єктах чи ліквідації окремих фігур. Ключова інтрига — чи призведе це до реальної зміни режиму в Тегерані.

Політолог Станіслав Желіховський переконаний: саме від цього залежить, чи зможе "вісь зла" зберегтися у нинішньому вигляді.

"Вісь може дуже сильно похитнутися, якщо в Ірані зміниться режим і нова влада буде більш лояльною до Заходу, займе більш конструктивну позицію, ніж режим аятол", — пояснює Фокусу експерт.

Втім він одразу застерігає: падіння верхівки не означає автоматичний демонтаж системи. Іранський фундаменталістський режим формувався десятиліттями, має глибоко вкорінену ідеологічну основу, силову вертикаль і власну модель контролю над суспільством. Тому більш імовірний сценарій — не повний крах, а кадрова заміна з відтворенням системи.

І лише повне повалення існуючої моделі влади стало б відчутним ударом по всій конструкції — Росія, Китай, Іран, Північна Корея та частково Білорусь.

Чи втратить Москва стратегічну опору

Якщо режим у Тегерані зазнає глибокої трансформації або впаде, Москва ризикує втратити одного з ключових партнерів у протистоянні із Заходом. Це означатиме звуження її ресурсної бази та зовнішньополітичного маневру.

Для України це має практичне значення. Послаблення Ірану потенційно скорочує можливості РФ отримувати військові технології та компоненти, які використовувалися під час повномасштабної війни — від безпілотних систем до інших елементів військово-технічної співпраці.

Втім Желіховський наголошує: робити остаточні висновки зарано. Не виключений сценарій переговорів або часткової реконфігурації влади із формальним збереженням системи та її зовнішньополітичної логіки.

Окремо експерт звертає увагу на реальну природу самої антизахідної коаліції. Формально вона виглядає як блок держав, що виступають проти Заходу. Але на практиці це не моноліт.

"Декларативно вони підтримують одне одного. Але реального механізму взаємного захисту немає. По Ірану Росія, окрім заяв, нічого зробити не може", — зазначає Желіховський.

Події навколо Сирії, Венесуели, а тепер і Ірану демонструють: кожен із цих режимів насамперед дбає про власне виживання. У цьому сенсі "вісь" радше ситуативний союз, ніж стратегічно цементований блок.

Водночас експерт не виключає, що окремі держави можуть використати ситуацію для зближення з Росією та Китаєм під гаслом протидії США. Проте цей сценарій він оцінює як менш імовірний: більшість країн не захоче повторювати долю режимів, які опиняються під прямим силовим тиском.

Після Ірану — нові мішені?

Політолог Ігор Рейтерович дивиться на ситуацію ще ширше. На його думку, історія з Іраном навряд чи завершиться швидко. Але якщо Вашингтон досягне своїх цілей, наступним об'єктом тиску може стати інший умовний союзник Москви — Куба.

"Якщо у Трампа все завершиться з Іраном — а це точно не буде швидко — наступною може стати Куба. Це умовний союзник Росії. Але принципово це нічого не змінює", — каже Фокусу експерт.

Він нагадує: у випадку Сирії, Венесуели чи нині Ірану Москва поводиться однаково — гучні заяви, дипломатія, продаж зброї. Але реальної військової підтримки не демонструє.

"Росія нічого робити не буде. Вони тільки обіцяють, але в реальності ніхто допомагати цим країнам не буде", — підкреслює Рейтерович.

Союзники Кремля: хто залишився

За оцінкою Рейтеровича, якщо говорити про реальних партнерів, у Росії фактично залишається лише Китай — і то у форматі дедалі більшої залежності. Північна Корея — окремий випадок через наявність ядерної зброї, що суттєво знижує ймовірність силового сценарію проти неї.

Ситуація з Іраном, на думку політолога, має остаточно продемонструвати: стратегічні гарантії Москви не мають реального наповнення. Він проводить паралель із СРСР, який, на відміну від сучасної Росії, виконував узяті на себе зобов'язання — надавав зброю, радників, спеціалістів.

Сьогодні ж, якщо Іран буде послаблений або ізольований, Москва втратить ще один символічний центр сили.

"Далі немає куди розширюватися. У Росії залишається один шлях — рухатися в бік сателізації від Китаю", — резюмує експерт.

Чи звузиться коло союзників Росії

Таким чином, конфлікт навколо Ірану може стати точкою перевірки міцності антизахідної коаліції. Якщо режим у Тегерані зазнає глибоких змін — це вдарить по всій конструкції, яку Москва намагалася подати як альтернативу Заходу. Якщо ж система збережеться — "вісь" продовжить існування, але з дедалі очевиднішою внутрішньою слабкістю.

Питання вже не лише в Ірані. Питання в тому, чи здатна Росія втримати союзників і чи не звузиться її геополітичний простір до одного центру тяжіння — Пекіна.

Нагадуємо, зранку 2 березня медіа повідомили про втрату винищувача F-15 армією США, який розбився у Кувейті. Тим часом верхівка Ірану відповіла, чи готові іти на поступки США.

Також Фокус писав, що президент США Дональд Трамп оголосив про продовження військової операції США та Ізраїлю проти Ірану до повного виконання всіх завдань і пригрозив "неминучою смертю" тим, хто не складе зброю. Він також повідомив про ураження сотень іранських об’єктів, включно з базами революційної гвардії, системами ППО та корабельними заводами, а командування Ірану зазнало значних втрат.