Іран стоїть․ Що відбувається на Близькому Сході, які наслідки для України й чи буде Третя світова війна

28 лютого 2026 року Ізраїль та США атакували Іран. Вже в перші години війни були ліквідовані верховний правитель країни аятола Хаменеї та інші політичні й воєнні лідери ісламської диктатури, було знищено або принаймні завдано потужного удару по системі ППО Ірану, виведено з ладу ВМС, які ще зовсім нещодавно затято проводили спільні навчання Maritime Security Belt 2026 з Росією та Китаєм. Нині ж американці та ізраїльтяни встановили повітряний контроль над значною територією свого противника, а їх безпілотники вільно літають над іранськими містами.

Але попри загибель верхівки Іран не припинив спротив і перейшов у режим "кривавої відповіді", обстрілюючи ракетами та "Шахедами" мало не всіх своїх сусідів. Він активував своїх союзників в Іраці, Лівані та Ємені, а також виконав свою найбільш грізну обіцянку – заблокувати Ормузьку протоку, яка є критично важливою для світової торгівлі нафтою та природним газом.

Наразі бойові дії тривають і Тегеран не думає здаватися, натомість президент США Трамп вже надсилає сигнал щодо мирних переговорів щодо завершення війни, на яку знову не просив дозволу в Конгресу. Ба більше, навіть не шукав формальних приводів для її початку.

За всім цим уважно стежать в усьому світі, а особливо в Китаї, Росії та на Кубі. Остання, цілком можливо, може стати наступною ціллю в так званому адвент-календарі Трампа, в якому наразі відкриті лише 2 місяці (січень – Венесуела, лютий – Іран).

Як далі можуть розвиватися події та чи переросте регіональна війна у Третю світову – про це 24 Канал поговорив з політологом та засновником аналітичної групи Resurgam Дмитром Корнієнком.

Чому режим аятол в Ірані досі не впав і який план у Трампа?

Попри дійсно значні успіхи атаки на Іран місцевий режим досі не впав і продовжує чинити опір. Так, іранці здебільшого не контролюють повітря в низці регіонів, але досі мають змогу запускати балістичні та крилаті ракети, а також "Шахеди". При цьому ППО арабських союзників, Ізраїлю та самих США, далеко не завжди здатна тримати удар і перехоплювати все. Розмови про можливу допомогу з цією проблемою від України з'явилися не на порожньому місці.

Нині, після кількох днів операції Epic Fury (тобто "Епічна лють", як її називають США, або "Лев'ячий рик" – ізраїльська версія) можна стверджувати, що американський план війни розгортається згідно з прогнозами експертів.

Мова йде про дистанційні удари зі спробами ліквідувати вище керівництво (що сталося вже), а далі – тиск на наляканих спадкоємців Хаменеї та підписання мирного договору. Водночас наземного вторгнення союзників до Ірану не передбачається, а без цього знищити режим, який дійсно всіх давно втомив, не вийде.

При цьому Іран із самого початку підняв ставки й почав гатити без розбору не тільки по Ізраїлю, а й по всіх своїх сусідах, включно з цілком дружнім Оманом. Цілями ракет і дронів є не лише американські військові бази, але й знакові цивільні об'єкти – зокрема, в ОАЕ, Бахрейні, Катарі, Саудівській Аравії тощо.

Тепер іранці намагаються паралізувати нафтовий бізнес сусідів, блокуючи Ормузьку протоку та завдаючи ударів по терміналах і хабах видобутку (2 березня були повідомлення про зупинку ключових об'єктів саудитів).

Все це вказує на те, що попри багато місяців підготовки до операції та перші великі успіхи, нині вона йде не зовсім за планом. Бо Іран стоїть. На це в розмові з 24 Каналом вказує політолог Дмитро Корнієнко, констатуючи, що "Венесуельський сценарій" так просто масштабувати на Іран не дуже виходить.

Експерт вважає, що бомбардування – це і є план Трампа. Натомість для повалення диктатури цього замало.

На те, що наземної операції взагалі не планувалося від самого початку, вказує навіть структура американських сил: дві авіаносні групи, авіація та загони спецпризначенців. Є ще декілька тисяч морпіхів, розкиданих по різних американських базах в регіоні, але навряд цього буде достатньо для підкорення 90-мільйонного Ірану.

Так, це країна, де більшість населення ненавидить аятол, але так само десь третина іранців режим підтримують. Попри втрати ВМС, значної кількості ВПС, ППО та ракет, там досі є дві армії (Збройні сили та КВІР), а також ополчення "Басідж". Всі вони наразі не виявляли бажання капітулювати (хоча Трамп в неділю заявляв протилежне), адже добре розуміють, що народ їм не пробачить, а вони не збережуть свої статки, а головне – свої життя та свої родини. Інакше б так затято не вбивали в січні понад 30 тисяч власних земляків.

Тому все це підказує, що США та Ізраїлю варто подумати про "План Б". Якщо, звісно, він у них є. Бо обидва союзники добре знають, що таке війна без кінця, а перспектива "нового Лівану" чи "нового В'єтнаму" наразі далеко не нульова.

До речі, це рівно те саме, щодо чого багато років застерігав… сам Дональд Трамп. Він послідовно та затято критикував Обаму і Байдена за агресію проти країн Близького Сходу, нещадно викриваючи їхню політику, як засіб відволікання уваги від внутрішніх проблем США. Нині ж робить рівно те саме. Різниця лиш в тому, що зараз президент США не говорить про свободу та захист демократії (хоча тут, здавалося, пряма причина), а навіть не намагається приховати, що вся справа в іранській нафті.

І, так, це війна Трампа і більше нікого. Байдена сюди вже прив'язати не вийде, як намагався міністр війни США Гегсет.

Піт Гегсет розповідає про війну Трампа як не війну Трампа:

Чому Іран б'є по всьому регіону?

Агресивна та невибіркова відповідь Ірану, який у своїй люті не робить різниці між елітними готелями Дубая, не менш елітним штучним островом в Саудівській Аравії, портами Оману, міжнародними аеропортами та військовими базами (не лише США, але й союзників американців) може викликати подив і нагадувати самовбивчу війну одинака проти всього світу. Але це не так. Насправді ж тут працює, швидше, тактика медоїда – тваринки, яка сміливо атакує хижаків, які в рази більше за неї, й захищається завдяки власній репутації найбільш агресивної істоти на землі.

Аятоли роблять приблизно те саме й, схоже, досягли успіху, адже сьогодні увага всього світу прикута до Близького Сходу, а кадри з бомбардуваннями Дубая, вибитими вікнами в аеропортах і тисячами наляканих людей розлетілися світом і стали вірусними.

У Дубаї люди тікають з території аеропорту: дивіться відео

Крім створення "картинки", Іран надсилає сусідам прямий сигнал, що готовий на великі жертви, щоб максимально підняти потенційну ціну для сусідів та їх нафтового бізнесу. Це також працює і для США. Там вторгнення до Ірану не є популярним (над цим багато років працював сам Трамп, а нині його справу успішно продовжують авторитетні МАГА-фріки, такі як Такер Карлсон, Кім Дотком та багато інших).

Так само війна не популярна серед демократів. І ці емоції та страхи неодмінно посиляться, коли загиблих на війні американців стане більше. Трамп наразі запевняє, що готовий прийняти ці жертви, але це не так. Бо попереду у листопаді в нього проміжні вибори, де позиції республіканців не дуже оптимістичні. Це означає, що вікно можливостей для "спеціальної воєнної операції" Трампа не таке вже і велике, а перетворення цієї "СВО" та повноцінну війну не вітається.

Наразі США шукають підтримку нових союзників і через ЗМІ "вкидають" інсайди про потенційне долучення до операції інших країн. У неділю, 1 березня, всі писали про не названі "три країни", які готові "увірватися в Третю світову". Деякі експерти навіть припускали, що мова про Велику Британію, Францію та Німеччину.

У понеділок після атак іранців на нафтові об'єкти саудитів почали говорити про можливе приєднання до атак Ер-Ріяду. Але приєднання до операції інших країн – дуже тонке питання. Бо ризики та ціна завеликі. І це Іран лише просто запускає ракети й дрони, натомість не треба забувати, що це взагалі-то повноцінна держава-терорист, яка точно не зупиниться у своїй агонії на півдорозі.

Зважати на ризики закликає і Дмитро Корнієнко, який не прогнозує створення нової "коаліції охочих" добити Іран, при тому, що режим релігійних фанатиків дійсно всіх давно дістав і сумувати за ними точно ніхто не буде. Окрім хіба що колег з "Вісі Зла" та Китаю.

І тут постає цікава ситуація. Весь минулий рік Трамп був Трампом, тобто принижував союзників по НАТО, погрожував тарифами й хотів забрати собі Гренландію. Також президент США фактично лишив Європу сам на сам з Путіним. Після такого якось не сильно й зручно чекати від них чогось ще, крім "глибокого занепокоєння". Особливо після ганебних публічних заяв Трампа, які він кинув в обличчя європейців, принизивши їх роль і жертви під час війни в Афганістані.

Нагадаємо, після атаки 11 вересня 2001 року відбулася єдина в історії повноцінна активація 5 статті Вашингтонського договору про колективну безпеку й союзники по НАТО прийшли на допомогу США, через що зазнали значних втрат в Афганістані. Виявляється, лише для того, щоб президент США згодом посміявся їм в обличчя, а його оточення потролило європейців примітивними смайлами у чаті в месенджері Signal.

Тому розраховувати на якусь потужну допомогу від Європи у війні з Іраном Трампу точно не варто. Як до речі, і у потенційній війні з Китаєм. Бо це війна Трампа і не війна Європи. Війна Європи – це російська агресія проти України, де США нині займають дуже дивне положення.

Що ж до Саудівської Аравії, то тут, на думку експерта, є декілька нюансів.

Як війна в Ірані впливає на війну в Україні?

Війна в Ірані, якщо говорити про інтерес України, це і добрі, і погані новини. Добрі полягають в тому, що нарешті знайшлася управа на терористичну державу Іран, члена неформальної "Вісі зла", союзника Росії та ворога України, з яким, щоправда, досі жевріють дипломатичні контакти.

Крім того, атака на Іран вкотре підтвердила, що Росія – дуже поганий союзник і ніякий "геополітичний дах". Інакше Москва поводититися просто не в силі.

Також мирний Близький Схід, вочевидь, потребує експертизи України у сфері боротьби з іранськими дронами та ракетами. Таким чином, Україна може відіграти важливу роль у тому, щоб закрити небо над умовним Дубаєм, при тому, що наше небо союзники від російських ракет не наважуються закрити вже 5-й рік.

На цьому очевидні бонуси закінчуються. Неочевидним же є те, що Стів Віткофф тепер зі зрозумілих причин буде менше уваги приділяти Україні, а значить – буде менше шкодити.

Проте й Україна втратить увагу не лише зацікавлених людей, але й решти світу. Довга війна в Ірані також означає і виснаження систем ППО та вичерпання запасів ракет до систем Patriot. До речі, вже кілька днів налякані араби та американці луплять дорогоцінними PAC-3 по всьому, що летить в їх бік, а це, нагадаємо, чи не єдині снаряди, здатні перехоплювати російську балістику, що багато разів доводила наша ППО цієї зими.

Тому активне використання Patriot на Близькому Сході точно впливає і на Україну, і її потенціал відновлення запасів цих ракет.

Справа не тільки в нафті: чому Кремлю вигідна криза в Ірані?

Інший негативний для України аспект – зростання цін на нафту, яке вже відбувається. За словами експерта, для Росії – це великий шанс.

Також Корнієнко вказує на те, що війна в Ірані з одного боку – це удар по союзнику Росії, але водночас і виведення з бізнесу конкурента. Бо обидві країни під санкціями й обидві робили зі своєю нафтою те саме, а значить – були конкурентами.

Те саме, за словами Корнієнка, стосується і "тіньового флоту", який тепер опиниться майже повністю під крилом росіян.

Світ на межі Третьої світової війни чи ще ні?

Наразі до подій на Близькому Сході знову прикута увага всього світу, а в експертному середовищі знову лунають заяви про Третю світову війну. Це підводить до питання можливих сценаріїв. Як завжди – прогнози справа невдячна. При цьому варіантів, коли регіональний конфлікт перетвориться на глобальний, вистачає. Власне, він же не один такий. Бо і війна в Україні взагалі-то підходить під визначення.

З цим погоджується Дмитро Корнієнко, який зазначає, що ми й так вже у певному сенсі в Третій світовій. Просто в якихось регіонах вона проявляється в гарячій фазі, а в якихось перебуває в гібридній або холодній фазі. Насправді все залежить від оптики та сприйняття людей. Бо, наприклад, англійці та французи 15 століття не підозрювали, що є учасниками Столітньої війни, за них це зробили історики заднім числом.

На думку експерта, потенціал розростання конфлікту є, але все буде залежати від наступних кроків і поведінки лідерів міжнародних відносин. А оскільки це Трамп, то ціна таких прогнозів відповідна.

До таких висновків Корнієнка підштовхує аналіз ситуації з Китаєм, який зараз "трохи ще не готовий".

При цьому, на думку Корнієнка, КНР не буде просто чекати, а буде обережно шукати, де тонко. Причини зрозумілі, адже Китаю вкрай невигідно втрачати Іран, бо це його "геополітичне підчерев'я" і, мовою Трампа та Путіна – "зона впливу". Оскільки мета американської операції – доступ до нафти, що Трампом навіть не приховується, то в Пекіні розуміють, що атака на Іран – це також і привіт Китаю.

Таким чином, найбільш очікуваний варіант розвитку подій – це подальші бомбардування Ірану та ізоляція театру воєнних дій від всіх інших. Союзники Ірану – Китай і Росія – в цій ситуації будуть змушені, мовою Маргарити Симоньян, "проковтнути" дії США (Москва – з більшим завзяттям, Пекін – з меншим), а Америка буде сама вирішувати, як глибоко хоче лізти в це "геополітичне багно".

У такій ситуації США опиняються на шпагаті між коротким "вікном" до проміжних виборів і агресивними ідеями Ізраїля.

Якщо ж на операцію в Ірані чекає успіх, то виникає інший ризик. Бо Трамп буде настільки окрилений, що почне підвищувати ризики ескалації.

На думку Дмитра Корнієнка, в такому разі наступною може бути, наприклад, Куба. Ще один, до речі, союзник Путіна. Втім, навіть тут негатив перевершує позитив.

Дійсно, перемога в Ірані ще більше переконає Трампа, що він є безкарним, непогрішним і в усьому правим, а значить – його рішення є абсолютно безапеляційними. І якщо зараз загалом можливість суспільної реакції стримує Трампа, зокрема, від найгірших проявів щодо України, які б могли бути, то далі його самовпевненість і примус до швидкого "пісділу" можуть мати страшні для України наслідки.