Нафта по $150? Чому росіяни потирають руки через атаку на Іран

Операція США та Ізраїлю та іранські удари у відповідь по країнах Перської затоки призвели до паніки на ринку нафти та скрапленого газу. Так, Катар зупинив виробництво скрапленого природного газу після того, як два іранські дрони Ірану вдарили по енергетичних об'єктах державної QatarEnergy. Катар є другим у світі експортером скрапленого газу – частка країни на цьому ринку складає 20%, і ці проблеми вже призвели до суттєвого росту цін на СПГ в Європі. Крім того, повідомляється, що Саудівська Аравія після атаки дронів призупинила роботу найбільшого у країні нафтопереробного заводу державної компанії Saudi Aramco у Рас-Таннурі. 

Але головним фактором занепокоєння на ринку стала зупинка Ормузької протоки – ключового маршруту, яким щодня транспортується 20-21 млн барелів нафти, що становить приблизно 20% світового нафтового споживання. Іран давно шантажував перекриттям цього стратегічного каналу у разі загострення ситуації, а після початку американо-ізраїльської операції Корпус вартових ісламської революції атакував кілька танкерів, що рухалися протокою, та попередив, що буде і далі здійснювати атаки.

Наразі руху Ормузом не відбувається, на якорі стоїть близько півтори сотні танкерів, і це вже призвело до стрибка цін на нафту до $82. І хоча згодом ціни трохи впали, світові ЗМІ дають апокаліптичні прогнози: якщо напруження на Ближньому Сході не спаде, вартість нафти може бути й вищою за $100 за барель. 

Перші ластівки подорожчання палива вже долетіли до України, але в цілому ринок застиг в очікуванні визначеності – скільки триватиме війна. Попри знищення іранської верхівки на чолі з аятолою Хаменеї, поки нема очевидних ознак того, що Тегеран збирається викинути білий прапор.

Експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар натомість закликає не драматизувати ситуацію на Ближньому Сході та не піддаватися апокаліптичним настроям. В інтерв’ю «Главкому» Гончар розповідає про те, кому вигідно розпускання чуток про $100 за барель, якою може бути реальна цінова стеля на нафту та коли відновиться рух Ормузькою протокою.

Після ударів Ірану по танкерах в Ормузькій протоці її експорт від нафтових монархій Перської затоки став на паузу. Це вже здійняло світові ціни на нафту Brent до понад $80 за барель. Як довго може тривати така ситуація? 

Передусім, це стандартна реакція ринку на будь-які потрясіння, особливо в зоні Перської затоки. Поступовий підйом цін відбувався десь з середини січня і враховував плату за ризик на тлі зростання напруженості між Іраном і Сполученими Штатами. Іран традиційно експлуатує тему перекриття Ормузької протоки, хоча насправді її фізичного перекриття ніколи не було.

Відповідно з'явилася премія за ризик з боку і експортерів, і судновласників, які надають танкери з завищеною ставкою фрахту, і страхувальників тощо. Мені здається, американці та ізраїльтяни підгадали спеціально, щоб розпочати операцію у вихідний день, коли нафтові біржі не працюють.

По гарячих слідах було перше підвищення ціни до $80 з гаком, потім вона трохи відіграла назад. 2 березня ситуація стала змінюватися у зв'язку із ударом по найбільшому не тільки в Саудівській Аравії, але і в усій Перській Затоці та і в світі нафтовому комплексу у Рас-Таннурі. А напередодні було ураження добувної морської платформи в Об'єднаних Арабських Еміратах. 

Але все це були поодинокі ураження, які безперечно справляють ефект, бо ніхто не знає, що буде далі, проте принципово ситуацію не змінюють. Якогось раптового виникнення дефіциту нафти немає. Так, зараз призупинився рух танкерів в Ормузькій протоці. Іран оголошував про закриття Ормузу, хоча якихось реальних дій – мінування фарватеру чи масованого бомбардування танкерів авіацією не було. Як немає в цілому руйнації нафтової інфраструктури Перської затоки – тобто Іран тут діє достатньо виважено. Така виваженість пояснюється просто: він не хоче отримати удари по своїй нафтотранспортній та нафтовидобувній інфраструктурі, оскільки його експорт та імпорт так само йде через Ормузьку протоку. 

Я не думаю, що ситуація з ціною нафти буде виглядати так, як вже пишуть в різних сценаріях: хто більше – $100 за барель, $130…? Пригадую, як влітку минулого року під час 12-денної війни між Ізраїлем та Іраном за участю США, був навіть прогноз $350 за барель. Але нічого з цього не справдилося, навіть $100 доларів не було.

Розкручування таких настроїв – стандартна поведінка принаймні трьох акторів: іранської пропаганди, росіян і купи нафтових спекулянтів, серйозних банківських структур, які фінансують купівлю-продаж нафти. Тому зараз ми поки бачимо таку потужну медіаактивність з розкручування маховика нафтових цін, але реалії є дещо іншими. 

Доволі швидко, до речі, з’явилася інформація, що іранське керівництво (кого б ним зараз не вважати) дало задню і відмовилося від ідеї блокування Ормузької протоки через настійливі прохання Китаю.

Звісно, вплив Китаю присутній. Нафтовий експорт Ірану, тобто його підсанкційна нафта, не продається вільно на ринку. Від 80 до 90% іранської нафти прямує на один ринок – китайський. У загальному імпорті нафти Китаєм іранська нафта поступається тільки російській (приблизно 13% іранської проти 20% російської). Звісно, цей обсяг не створює критичної залежності для Китаю, але все-таки це немало. 

Проте в Ормузькій протоці блокується імпорт не тільки іранської нафти...

Так, і якщо ця пауза розтягнеться на тижні, це може бути відчутно для ринку. Поки ж затримання танкерів до тижня принципово не впливатиме на нього. Дійсно, зіб'ється графік регулярних постачань, але на кожному великому та й не дуже нафтопереробному заводі, як правило, завжди є певний технологічний запас нафти на пару тижнів. Тобто під час цього збою поставок просто будуть використовуватися резерви – не стратегічні, а технологічні. Якщо конфлікт та невизначеність затягнуться довше, тоді почнуть вже розкриватися стратегічні запаси.

Ситуація може змінитися на гірше, якщо будуть подальші удари по нафтовій інфраструктурі. Завод в Рас-Таннурі після удару не зупинився, як багато хто написав: швидше за все, зупинилась певна операційна лінія. З урахуванням розмірів цього комплексу, кілька шахедів там погоди не зроблять.

У іранців вже є дуже потужний досвід, коли вони всередині вересня 2019 року, діючи і напряму, і через хуситів, завдали раптового удару дронами і крилатими ракетами теж по важливому нафтопереробному комплексу Абкайк, неподалік від Рас-Таннурі. Тоді вдалося зупинити 50% нафтового експорту Саудівської Аравії – це десь близько 5% глобального експорту. Ціни підскочили, але протягом двох тижнів все стабілізувалося. Тоді аравійці вдалися до закупівель нафти у сусідів, щоб виконати свої контрактні зобов'язання. 

Тому зараз ситуація може зазнати більш екстремального загострення у випадку, якщо Іран, наприклад, почне так само, як в 2019 році, бити по нафтовій інфраструктурі Саудівської Аравії, ОАЕ, Кувейту, які є основними постачальниками нафти з зони Перської затоки. Але не потрібно перебільшувати можливості Ірану.

Ситуація 2019 року була несподіванкою для саудитів: вони навіть нічого не помітили, що до них летіло. Зараз вони вже більше очікують таких ударів. Сподіваюсь, що у них є достатньо засобів протиповітряної оборони ближньої дії. 

«Постачання Ормузькою протокою не зупиниться»

Країни ОПЕК+ на тлі ескалації на Близькому Сході збільшують видобуток нафти з квітня. Наскільки це може стабілізувати ринок? Особливо враховуючи, що збільшений видобуток тих же Саудівської Аравії та ОАЕ може бути заблокований в Ормузькій протоці. 

Нафта все одно буде йти через протоку після певної паузи і залаштункових переговорів, які зараз тривають. Той же Китай тисне на іранців, аби ті пригальмували, якщо не хочуть втрачати підтримку Пекіна. І знову-таки – ударів по іранській нафтоінфраструктурі досі немає, хоча якби Ізраїль та США поставили за мету позбавити іранський режим основних доходів, то били б по ній. 

Збереження відносно низьких цін на нафту і пальне потрібне Трампу в контексті його внутрішніх справ, бо за пів року в США відбудуться проміжні вибори до Конгресу. Йому не потрібно, аби нестабільний період на глобальному нафтовому ринку розтягнувся на місяці.

А Іран обмежений ресурсами. Не думаю, що запаси безпілотників та балістичних ракет у них безмежні. Хіба що Росія підсобить чимось через Каспій – треба уважно за цим слідкувати. Росіяни, як ніхто, зацікавлені в тому, щоб на Близькому Сході щось спалахнуло – і не на день-два-тиждень, а на місяці. І тоді російська нафта могла б компенсувати той дефіцит, що виник на ринку. 

І ще один момент, важливий з точки зору того, що далі буде в Ормузі. Основна проблема при русі танкерів через протоку – це те, що, мовляв, їх там будуть топити. Але потопити сучасний танкер – це, чесно кажучи, нереалістично. 

В Ормузу вже є історія танкерної війни, яка тривала не якийсь тиждень-два і навіть не місяць, а років зо три – за 1984-го по 1987-й рік, коли йшла ірано-іракська війна. І тоді сторони стали топити танкери одна одної в Ормузі та Перській затоці. Але навіть попри це, ціна на нафту як спочатку скочила вгору, так у 1985 році і обвалилася.

Так, чимало танкерів зазнали ушкоджень, було кілька випадків їхнього потоплення, але зрештою зі збільшеними ставками фрахту, страхувань нафту все одно возили. Тому і зараз, якщо трейдери після цієї паузи побачать, що ситуація затягується, вони все одно почнуть возити нафту. Тим більше з такими високими цінами ці операції все одно будуть прибутковими навіть за збільшення ставок фрахту і страхування. Просто премія за ризик буде обчислюватися десятками доларів до ціни бареля. 

Протикорабельні ракети, які є у іранців, не завдадуть великої шкоди танкерам. Ну, влучать в якийсь, його відтягнуть на ремонт, але уражати кожен танкер – це за межами можливостей Ірану. Тим більше, якщо американці при спробі атак із своїх двох авіаносних груп просто нищитимуть носії цих ракет. А замінувати Ормуз буде важко – це не Босфор, який шириною як Дніпро у Києві. Можна випустити якісь міни, вони там будуть плавати, будуть пошкодження танкерів… Але це не матиме такий критичний вплив, як це подається в західних медіа. Нічого не зупиниться.

Тобто ситуація в чомусь буде схожа з нинішнім судноплавством біля українських берегів в Чорному морі? 

Абсолютно так.

«Не буде апокаліптичних цін в $120-150 за барель. Не думаю, що вони сягнуть навіть $100»

Наразі ніхто не знає, скільки триватиме це протистояння. Який оптимістичний та песимістичний сценарій ви бачите? І про який ціновий діапазон на нафту в кожному з них буде йтися?

Песимістичний сценарій може полягати в чому, що все це затягнеться не на тиждень і не два. Як це було у випадку з хуситами в Червоному морі: спочатку їх трохи «пригасили», і вони припинили уражати судна з тією інтенсивністю, але періодично все рівно їх діставали. І ситуація підвищених ризиків зберігалась. Зараз може бути щось схоже: домовляться, що сторони будуть дотримуватись уникнення ударів по нафтовій інфраструктурі, але періодично Іран буде робити якісь показові каральні атаки. І, якщо у цієї кризи будуть довготривалі наслідки, буде зруйнована частина нафтоекспортної інфраструктури, будуть проблеми з рухом танкерів, ціни на нафту будуть доволі високими. Але все рівно не буде якихось апокаліптичних цін в $120-150 за барель. Не думаю, що вони сягнуть навіть $100. 

Якщо ж ця американо-ізраїльська кампанія завершиться протягом місяця, не буде великих уражень нафтоінфраструктури, з Іраном, якому нафтовий експорт буде потрібен за будь-якого режиму,  тим чи іншим чином порозуміються, то ситуація після такого цінового підйому різко піде вниз. Бо, в принципі, дефіциту нафти на ринку немає, але виникли логістичні проблеми, які, втім, не носять критичного характеру. Тому наполягаю – зараз ми бачимо сильне перебільшення загрози для глобального нафтового ринку з боку тих, хто на цьому завжди заробляє.

Росія зараз опинилася в неоднозначній ситуації: з одного боку, завдано нищівного удару одному з небагатьох ресурсних союзників, з іншого – викликане цим підвищення цін на нафту є рятівним колом для російського бюджету. Плюс Китай буде заміщувати іранську нафту саме російською. 

Але одразу зауважу, що Китай буде вимагати більшого дисконту, розуміючи, що Росії було складно розмістити додаткові обсяги нафти в Індії. Китайці точно не будуть діяти «по-братськи». Дійсно, для Росії ця ситуація об'єктивно вигідна з точки зору росту ціни на нафту. Так вже було минулого року, поки тривала 12-денна війна і був сплеск цін. Тоді протягом червня росіяни підзаробили, а далі все пішло вниз. Мені здається, і зараз ситуація буде дуже схожа. Зараз ми бачимо, як ціна рухається вгору. З урахуванням того, що ізраїльська та американська авіація практично безкарно діють в повітряному просторі Ірану, вони мають за достатньо короткий проміжок часу винищити усе, що там може пускати ракети і дрони. 

За моїми прогнозами, ціна на нафту може сягнути під $90 за барель, а потім піде вниз і наприкінці першого півріччя може опуститися нижче $50. Це знову-таки в оптимістичному варіанті, якщо будуть збережені всі нафтові заводи. Якщо ж вони будуть розбомблені і будуть проблеми з проходженням нафти через протоку, то ціна в $90 може зависнути надовго – на кілька місяців. 

Чи не змусять Європу проблеми з азійською нафтою, принаймні, тимчасово, переключитися на поставки з США? Має ж Трамп на влаштованому ним «весіллі» якось заробити…

Це цілком можливо, бо Сполучені Штати є найбільшим видобувником нафти у світі. Особливо якщо згадати, що Трамп сам неодноразово звертався до європейців із закликами купувати більше американських енергоносіїв. Хоча, звісно, європейці зараз дуже обережно дивляться на свого партнера, від якого потрапили в достатньо серйозну залежність через скраплений природний газ. 

Як нинішня паніка на паливному ринку може зачепити Україну? Великі трейдери вже підняли гуртові ціни «на випередження», і ми вже бачимо зростання цін на українських заправках. 

Сплеск може бути, бо хоча ми нафту не купуємо і не переробляємо, ми імпортуємо готові нафтопродукти – бензин, дизель, реактивне паливо... Тому якщо наші традиційні постачальники – румунські, польські, грецькі трейдери – піднімуть оптові ціни, відповідно наш бізнес теж буде вимушений на це реагувати. Але далі вже багато що буде залежати від кроків уряду, який, наприклад, може зменшити акциз на пальне, як це було під час паливної кризи в 2022 році. Тоді за кілька місяців вдалося стабілізувати ситуацію. Але з іншого боку – гроші від акцизів в бюджет потрібні. Тож уряду треба буде визначатися. 

Павло Вуєць, «Главком»