Чому Безлюдівка — не «без людей»: історія назв селищ та містечок біля Харкова

Останнім часом питання назв населених пунктів, вулиць та проспектів постає доволі часто. Історично склалося так, що в певні періоди українські міста набули виразного радянського відтінку. Але сьогодні ми поговоримо не про декомунізацію, а про виникнення автентичних назв найвідоміших селищ та містечок поблизу Харкова. Майже всі вони мають давню історію, тому тут не зустрінеш штучних «Першотравневих» чи «Новомосковських».

Безлюдівка

Навколо цього селища виникло чимало легенд. Розповідали, ніби засновником був козак Коваленко, який першим поставив хату посеред пустиря. Інші версії сягають часів заслань за правління Єкатєріни II. Кажуть, сюди відправляли вигнанців, а подейкували навіть про перебування самої імператриці в цих краях. Та історики лише розводять руками — жодних підтверджень цьому немає. Відомо лише, що Безлюдівка виникла як козацьке поселення значно раніше, ніж розпочалося царювання Єкатєріни.

Не витримує критики й спрощене пояснення, ніби назва пішла від «глухої безлюдної місцевості». Ці землі ніколи не були пустелею — вони активно освоювалися та були оточені іншими селами.

Найпереконливішу версію запропонував історик Василь Кисиленко: «Безлюдівка» — це назва, що відображала стан слободи в конкретний драматичний момент її історії.

У серпні 1668 року під час антимосковського повстання об’єднане військо козаків та татар на чолі з Мустафою Мурзою зруйнувало частину села Бабаї та довколишні поселення. Місцевість спорожніла, і сусіди почали називати її «безлюдною», тобто Безлюдівкою. Лише у 1670-х роках сюди повернулося життя: козаки знову оселилися на спустошеній землі.

Так назва, народжена з трагічної порожнечі, з часом стала іменем людного поселення, яке влітку перетворюється на центр бурхливого пляжного відпочинку. Найбільший дисонанс між назвою та реальністю відчувається у спекотний вихідний, коли стоїш у нескінченних заторах, аби нарешті дістатися «безлюдівського» берега.

Васищеве

Історія цього селища починається ще в середині XVII століття, коли головною метою було зміцнення південних рубежів держави. Щоб заселити прикордоння, московська влада надавала боярам значні земельні володіння. Так у 1647 році служиві люди Чугуївської сторожової служби отримали землі вздовж річки Уди.

Серед перших поселенців був Прокіп Васищев. Саме його прізвище дало ім’я новому поселенню. Тоді тут оселилися 29 боярських родин. Кожен двір був не просто хатою, а маленьким укріпленням, готовим до оборони. Доля слободи була непростою: у 1668 році тритисячний загін татар та козаків під проводом гетьмана Івана Брюховецького вщент зруйнував поселення. Частину жителів убили, інших забрали в полон, і Васищеве на певний час спорожніло.

Та згодом життя повернулося — після 1668 року люди знову почали селитися на цих землях. Сьогодні Васищеве розташоване за 12 кілометрів від Харкова у мальовничій зоні. Цікаво, що нащадки Прокопа Васищева й досі живуть тут, зберігаючи пам’ять про засновника роду.

Коротич

Існує версія, що назва Коротич народилася з самої природи. Колись через усе селище під час весняних паводків та злив протікала невелика річка Коротеч. Влітку вона міліла або й зовсім пересихала, тобто мала «коротку течію». Саме ця гідрологічна особливість, імовірно, й дала назву поселенню.

Слободу заснували у XVII столітті, а в письмових джерелах вона вперше згадується 1686 року. Для сучасних харків’ян Коротич має насамперед «повітряні» асоціації. Багато хто здійснив тут мрію про стрибок із парашутом, а комусь пощастило бачити легендарну українську «Мрію», що не раз пролітала над аеродромом «Коротич» (який, до речі, територіально розташований трохи далі за однойменним селищем).

Читайте також: Від короля до алхіміка: казкова мапа Харкова

Люботин

Це одне з найдавніших міст Слобожанщини. Його літопис починається у середині XVII століття, коли на береги тихої річки Люботинки прийшли козаки-втікачі з Правобережної України. Вони шукали свободи, тож заснували слободу, що згодом стала сотенним містечком Харківського козацького полку.

Свою назву місто, найімовірніше, отримало від річки. А от сама Люботинка, за однією з гіпотез, названа на честь сторожового колодязя, згаданого в документах ще 1571 року. В описі прикордонної служби «Люботин колодязь» фігурує як важлива точка на шляху сторожових загонів. Проте археологічні знахідки свідчать, що люди жили тут ще в І тисячолітті до н.е. — у часи скіфів.

Мерефа

Тут ми знову бачимо традицію називати поселення за назвою річки. Але ця версія доповнена цікавим переказом: кажуть, що до заснування Мерефи доклав зусиль сам кошовий отаман Іван Сірко. Достеменно це не підтверджено, але мешканці міста (яке отримало цей статус у 1928 році) щиро пишаються зв’язком із легендарним характерником.

Філологи пропонують і лінгвістичну версію: назва може бути пов’язана з праслов’янським коренем mьrRs — «меркнути», від якого походить слово «мерехтіти». Також існують асоціації зі стародавніми словами «мереча» (густі болотяні хащі) та «мерека» (марево, привиди). Хай там як, у цій назві точно прихована таємнича чарівність.

Бабаї

Кого не лякали в дитинстві Бабаєм? «Не будеш слухатися — Бабай забере!» — казали бабусі. Але Бабаї мешкають не лише під ліжком, а й на карті Харківщини. Насправді назва має тюркське коріння: «баба» означає «шановний чоловік» або «дідусь».

За переказами, під час заселення цих земель тут мешкав Федір Климентьєв на прізвисько Бабай. Чи він справді лякав дітей, чи просто був кремезним та суворим — невідомо, але прізвисько закріпилося за селищем. У 1650 році тут збудували церкву Архангела Михаїла та спробували змінити назву на Архангельське. Проте мешканцям більше припав до душі старий варіант, тож Бабаї залишилися на карті й до сьогодні.

Пісочин

Здавалося б, нарешті назва пов’язана не з водою, а з ґрунтом. Але й тут прихована гідроніміка: виявляється, колись тут протікала річка Піщана, яка нині майже пересохла. Тож жодних несподіванок — усе досить тривіально. Перша письмова згадка про село датується 1681 роком. Сьогодні ж Пісочин — одне з найрозвиненіших передмість Харкова, ритм життя якого мало чим поступається мегаполісу.

Читайте також: Як сказати, що ти з Харкова, не кажучи, що харків’янин

Дергачі

Назва міста пов’язана одразу з двома версіями: козацьким отаманом на прізвище Деркач та однойменним птахом, який полюбляє селиться у тутешніх плавнях. У народі кажуть, що перші переселенці з Придніпров’я обрали місце серед очеретів на берегах Лопані саме там, де масово водилися деркачі. Інша частина мешканців переконана: очільник громади мав таке прізвище, і воно «прилипло» до поселення.

Хорошеве

Є припущення, що назва походить від слова «хороше», адже селище розташоване у надзвичайно мальовничій місцевості. Народні легенди знову згадують Єкатєріну II, яка нібито вигукнула: «Як же тут хороше!». Проте історики наголошують: топонім існував задовго до її візиту. Хоч би яким було походження, заперечувати красу та душевність цих місць неможливо.

Буди

Це селище виникло у другій половині XVIII століття і має кілька цікавих етимологічних версій. Слово «буди» походить із середньоверхньонімецької мови та колись означало «курінь» або «житло».

Однак народна творчість пропонує свої варіанти:

• У селі жила родина на прізвище Буда.
• Попередження старожилів: «Не ходи за Березову річку, бо там тобі буде» (натяк на небезпеку).
• Чумацька легенда: стомлений отаман під час зупинки сказав: «Буде» (тобто «досить їхати»).

Як і всі топонімічні розвідки, приклади Харківщини доводять: кожна назва — це живий свідок нашої історії, який варто берегти та вивчати.

Ірина Станевич