Економічна криза починає стукати у двері Росії

На тлі економічної кризи в РФ обвалився товарообіг. Загальний вантажопотік у контейнерах у Росії просів на 10,5%, порівняно з 2025 роком. Внутрішні перевезення втратили 13%, закупівля іноземних товарів скорочується, втративши 15% до торішніх обсягів. Експорт теж демонструє негативну динаміку, але його сповзання вниз виглядає скромніше і обмежується 4%.

Довго шукати причини не треба, охолодження російської економіки, санкції і труднощі з міжнародними розрахунками, позамежна вартість позикових грошей. Підприємці десять разів подумають, перш ніж везти щось з-за кордону, а свого майже нічого немає. Але для валютного ринку така арифметика обертається заспокійливим ефектом. Падіння імпорту означає зниження попиту на валюту. А це чинник на користь зміцнення рубля або, скоріше, більш плавного його ослаблення.

Різке падіння вантажопотоків у Росії в усіх напрямках є прямим наслідком переведення країни на воєнні рейки. Колосальні витрати на війну в Україні стрімко виснажують державний бюджет, позбавляючи транспортну інфраструктуру життєво необхідних інвестицій. Коли всі доступні ресурси та потужності кинуті Кремлем на обслуговування військово-промислового комплексу, внутрішнє споживання і виробництво закономірно скорочуються, що й відобразилося в обвалі логістики.

Обвал імпорту на 15% і просідання транзиту свідчать про те, як міжнародні санкції відрізають Росію від глобальних ланцюгів постачання. Країна опинилася в глибокій ізоляції. Закриті ринки, технологічне ембарго та складні міжнародні розрахунки роблять зовнішню торгівлю економічно недоцільною. Антиросійські санкції відлякують міжнародних партнерів, перетворюючи колись перспективний транзитний коридор на логістичний глухий кут.

Зміцнення рубля на тлі падіння імпорту є не ознакою фінансового здоров’я, а свідченням проблем, спричинених ізоляцією. Через санкційні бар’єри бізнес фізично не може закуповувати іноземні товари, тому попит на валюту штучно занижений. Така уявна валютна «стабільність» маскує загальне ослаблення російської економіки, яка стискається під тягарем воєнних витрат і відірваності від світового ринку.

Захмарна вартість позикових коштів, через яку підприємці відмовляються від закупівель, стала наслідком війни проти України, оскільки Центробанк РФ змушений утримувати екстремально високі ставки, щоб стримати інфляцію, розкручену колосальними бюджетними вливаннями в армію та військово-промисловий комплекс. Через це звичайний цивільний бізнес позбавляється доступу до кредитів, не може покривати зростаючі через санкції витрати й змушений згортати свою торговельну діяльність.

Синхронне падіння імпорту та внутрішніх перевезень на 13% доводить, що замінити іноземні товари вітчизняними не вдалося, оскільки «свого майже нічого немає». В умовах технологічної блокади Росії та гострого дефіциту кадрів, посиленого воєнними діями, економіка не здатна до внутрішнього зростання. Створення незалежних виробництв виявилося неможливим у країні, чий бюджет виснажений війною, а доступ до світових технологій перекритий.

ЗМІ також повідомили, що у соціальних мережах поширюються відео з порожніми торговельними центрами в різних регіонах Росії. Користувачі показують закриті магазини та величезну кількість вільних приміщень під оренду, називаючи це наочним наслідком податкової реформи та падіння рівня купівельної спроможності. Підприємці по всій Росії повідомляють про закриття своїх бізнесів. Багато хто не впорався зі збільшеним податковим навантаженням, оскільки вести свою справу стало нерентабельно. З 2026 року російська влада підвищила податок на прибуток на 5%, і сотні тисяч компаній вперше стали платниками ПДВ.

Базова ставка ПДВ зросла з 20% до 22%, а поріг виручки для застосування спрощеної системи оподаткування знизився з 60 до 20 млн. рублів. Також скасовані пільгові податкові режими. Крім цього, Центробанк РФ встановив ключову ставку на рівні 15,5%. Бізнесу стало набагато складніше «зводити кінці з кінцями». Ці зміни стали частиною податкової реформи, спрямованої на збільшення доходів федерального бюджету і скорочення дефіциту. Знизилася купівельна спроможність населення. За 2025 рік кількість банкрутів збільшилася на 32%, а обсяг прострочених кредитів на 33%.

Війна в Україні перетворила бюджет Росії на інструмент її обслуговування, де оборонні витрати у 2025 році досягли рекордних 17 трлн рублів (близько 41% усіх видатків). Підвищення ПДВ до 22% і податку на прибуток стало не «реформою розвитку», а побором для латання бюджетної діри в 5,7 трлн рублів, що виникла через мілітаризацію. Кремль фактично перекладає вартість затяжної «СВО» на плечі підприємців, роблячи бізнесменів фінансовими донорами ведення війни. Радикальне зниження порогу спрощеної системи оподаткування з 60 до 20 млн рублів є прямим ударом по само зайнятих і малих підприємствах, які більше не можуть субсидувати воєнні амбіції Москви.

В умовах виснаженого бюджету Кремль свідомо погіршує приватну ініціативу, змушуючи тисячі дрібних компаній уперше сплачувати ПДВ. Порожні торговельні центри в Росії стають пам’ятниками економіці, в якій виживають лише державне замовлення, а споживчий сектор приноситься в жертву. Величезні вливання у військову промисловість розігнали інфляцію. Така політика зробила кредити недоступними для бізнесу, позбавляючи його можливості розширюватися.

Падіння купівельної спроможності та зростання кількості банкрутств фізичних осіб на 32% стало прямим наслідком того, що економіка перестала працювати на потреби населення. Увесь ресурс країни спрямований на виробництво зброї, яка не створює доданої вартості в цивільному житті, але посилює інфляційний тиск. Рекордні 1,6 трлн рублів прострочених кредитів у росіян до 2026 року свідчать, що фінансовий запас міцності населення вичерпаний війною.

Підприємці не бачать сенсу в легальній діяльності, оскільки будь-який прибуток тепер вилучається державою на війну або з’їдається інфляцією. Результат кремлівської реформи очевидний: масове закриття компаній, відхід у «тінь» і «загибель» підприємницького середовища, яке буде неможливо відновити роками.

При цьому величезний російський регіон Кузбас опинився у фінансовій кризі через спад вугільної промисловості. ЗМІ повідомили, що згідно з січневим звітом міністерства вугільної промисловості Кузбасу, галузь остаточно увійшла у фазу поступового спаду.

Згідно з даними за січень 2026 року видобуток вугілля в регіоні впав на 7% (до 15,8 млн. тон), порівняно з груднем 2025. Переробка – мінус 7,9%. Експорт просів одразу на 15,5%. Проблеми у вугільній промисловості Кузбасу почалися у 2022 році, коли, через початок війни проти України західні санкції повністю перекрили європейський ринок, який був одним з ключових для регіону раніше.

Додаткові обмеження США у 2024-2025 роках торкнулися великих компаній, що ускладнило платежі, логістику та контракти. Також на прибуток вплинули залізничні тарифи, які за останні роки злетіли на 50%. В результаті, тільки за 2025 рік вугільна галузь у Кузбасі втратила 4 тис. робочих місць, а приблизно 30 із 150 вугільних підприємств або стоять, або перебувають на грані закриття. За таких умов, бюджет регіону недоотримав 36 млрд. рублів.

Санкції, запроваджені Заходом і США проти вугільної промисловості Росії через війну в Україні, відіграли ключову роль у погіршенні ситуації в Кузбасі, скоротивши експортні можливості та доступ до традиційних ринків. У результаті багато російських вугільних компаній регіону втратили стабільних клієнтів. Це спричинило не лише фінансові збитки, а й труднощі із забезпеченням попиту, що посилило економічну кризу.

Регіон надто довго орієнтувався лише на вугілля, ігноруючи інші галузі, що зробило його вразливим до зовнішніх і внутрішніх криз. В умовах санкцій і падіння цін на вугілля Кузбас зіткнувся із серйозними економічними проблемами, які загострили соціальну нестабільність. Зниження обсягів виробництва, закриття деяких підприємств і скорочення робочих місць стали наслідком падіння цін на вугілля та санкцій, що обмежили експортні можливості.

Це призвело до зростання безробіття в регіоні, де альтернативних джерел доходу практично немає. Скорочення експортних можливостей і втрата доступу до традиційних ринків серйозно б’ють по доходах від вугільної галузі, яка залишається основним джерелом бюджетних надходжень регіону. У результаті падіння виробництва й експорту вугілля багато підприємств опинилися на межі закриття, а бюджет знову зіткнувся з нестачею коштів для фінансування соціальних програм, інфраструктурних проєктів та інших державних потреб.