Новый фронт глобального конфликта: как война с Ираном повлияла на Украину, Европу и США

Нинішня військова операція США та Ізраїлю проти Ірану стала не просто черговою ескалацією на Близькому Сході.

Вона може означати початок нової фази глобального протистояння, у якій великі держави дедалі частіше використовують силу для вирішення стратегічних проблем, що раніше намагалися врегулювати дипломатією.

Формальною причиною ударів стала іранська ракетна та ядерна програма.

Проте реальна логіка бойових дій значно ширша.

Йдеться про спробу змінити баланс сил у регіоні, послабити військовий потенціал Ірану, а головне – продемонструвати готовність США та їхніх союзників діяти силовими методами у випадках, коли дипломатичні механізми більше не спрацьовують.

Вони відображають ширший процес трансформації міжнародної системи, в якій конфлікти між державами знову стають центральним інструментом геополітики.

Близький Схід дедалі більше стає ареною суперництва великих держав, де США намагаються стримати Іран і його союзників, тоді як Китай і частково Росія прагнуть обмежити американський вплив у регіоні.

Ядерна зброя та енергетичний шантаж.

Досі вважалося, що Іран має щонайменше два запобіжники проти повномасштабної війни за участю США.

Йдеться про ядерну зброю, до створення якої Тегеран впритул наблизився, а також можливості іранської армії закрити Ормузьку протоку, створивши шок для світової економіки.

Як показала практика, жодна із цих гарантій не стала панацеєю.

Повна відмова від ядерної програми було ключовою вимогою США, проте через ідеологічний характер іранського режиму це було вкрай неприйнятно для Тегерана.

Тим більше, що за словами.

спецпредставника Трампа Стіва Віткоффа, під час переговорів представники Ірану хизувалися можливістю створити 11 ядерних бомб.

Якщо ця інформація правдива, то можна стверджувати, що фактор, який мав гарантувати невтручання з боку США, лише прискорив їхнє включення у війну.

Щоправда, виникає питання, чи можна одними лише повітряними атаками зруйнувати ядерний потенціал Ірану.

Хай би як не вражали супутникові знімки пошкоджень інфраструктури на підземному заводі зі збагачення урану в Натанзі – одному з ключових елементів іранської ядерної програми, варто згадати, що минулорічна спроба ліквідувати ядерну загрозу з боку Ірану виявилася невдалою.

Не спрацювала й інша "ядерна зброя" в руках Ірану – можливість перекрити транзит Ормузькою протокою.

Через цей вузол проходить значна частина світових поставок нафти та скрапленого газу.

Саме тому будь-яка загроза його блокади миттєво впливає на світові ринки.

Вже в перший день війни іранські військові попередили, що збираються відкривати вогонь по кораблях, які намагатимуться пройти протоку.

Ця погроза вже впливає на світову економіку, і цей вплив буде зростати з кожним днем блокади.

І це виклик, з яким США та їхні союзники мають розібратися якнайшвидше.

За словами Дональда Трампа, у Вашингтоні планують надати страхові гарантії для танкерів і, за необхідності, супроводжувати їх кораблями ВМС США.

Також до такого патрулювання можуть приєднатися й інші країни, зокрема Велика Британія.

Та чи заспокоять такі кроки світову економіку, наразі невідомо.

Не виключено, що без наземного вторгнення, якого США воліють уникнути за будь-яку ціну, повноцінне розблокування Ормузької протоки виявиться неможливим.

Підтримка без ентузіазму.

Війна проти Ірану швидко стала предметом політичних суперечок у США.

Більшість республіканців у Конгресі публічно підтримали рішення Дональда Трампа.

Проте за лаштунками багато законодавців висловлюють занепокоєння щодо можливих наслідків затяжного конфлікту.

Частина конгресменів уже проводить історичні паралелі з рішенням адміністрації Ліндона Джонсона вступити у війну у В’єтнамі – тоді також ішлося про поступове втягування країни у масштабний конфлікт без чітко визначеної стратегії виходу.

Після закритих брифінгів у Конгресі республіканці та демократи вийшли з них із протилежними оцінками.

Республіканці вважають операцію обмеженою та короткостроковою.

Демократи ж попереджають, що США можуть опинитися у ще одній довгій війні на Близькому Сході.

Додаткову напругу створює і непослідовна комунікація американської адміністрації.

Президент Трамп заявив, що операція має на меті усунути "неминучу загрозу" з боку Ірану.

Проте згодом держсекретар Марко Рубіо пояснив, що Вашингтон вирішив діяти на випередження, щоб уникнути можливого іранського удару у відповідь на ізраїльську атаку.

Водночас сам Трамп заявляв, що Іран нібито наближався до створення ракет, здатних досягти території США – хоча попередні оцінки американської розвідки цього не підтверджували.

Так само нечіткою залишається і відповідь на питання про кінцеву мету війни.

У деяких заявах Дональд Трамп натякав на можливість падіння іранського режиму, але представники адміністрації наполягають, що операція не має на меті зміну влади.

Конфлікт із союзниками.

Операція проти Ірану спричинила напруження не лише між США та їхніми противниками, а й всередині самого західного табору.

Частина європейських союзників не захотіла беззастережно підтримувати американські дії, що призвело до відкритих суперечок з адміністрацією Дональда Трампа.

Найгостріший конфлікт виник між Вашингтоном і Мадридом.

Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес відмовився надати США доступ до іспанських військових баз для операції проти Ірану.

У Мадриді пояснили це тим, що політичні та юридичні підстави війни залишаються незрозумілими, а сама операція може ще більше дестабілізувати Близький Схід.

Дональд Трамп відреагував різко: він публічно розкритикував Іспанію та навіть пригрозив торговельними санкціями, фактично поставивши під сумнів економічні відносини між двома країнами.

Напруження виникло навіть у відносинах із Великою Британією.

Перед початком операції Лондон відмовився дозволити використання британських військових баз для ударів по Ірану, посилаючись на норми міжнародного права.

Дональд Трамп різко розкритикував прем’єр-міністра Кіра Стармера, заявивши, що "дуже незадоволений" позицією Британії і що має справу "не з Вінстоном Черчиллем".

Сам Трамп також зазначив, що така ситуація "раніше між нашими країнами не траплялася".

Згодом Лондон погодився надати США доступ до бази Дієго-Гарсія, але лише для обмежених оборонних операцій.

Проте сама ця історія показала важливу річ: навіть найближчі союзники Вашингтона не готові автоматично підтримувати його військові рішення.

Для багатьох європейських урядів реакція Дональда Трампа стала нагадуванням, що навіть союзницькі відносини більше не гарантують передбачуваності.

Натомість у Вашингтоні дедалі частіше готові застосовувати економічний і політичний тиск навіть щодо партнерів, якщо їхня позиція не збігається з американською.

Що це означає для України.

Для України ця ескалація має одразу кілька вимірів.

По-перше, Іран є одним із ключових військових партнерів Росії.

Саме іранські дрони "Шахед" стали одним із головних інструментів російських атак на українську енергетичну інфраструктуру.

Послаблення іранських військових можливостей потенційно може зменшити здатність Тегерана підтримувати Москву.

Так само відмова йти на конфронтацію із США та рятувати іранський режим вкрай негативно вплинула на позиції РФ на Глобальному півдні.

В ситуації, коли РФ не може гарантувати захист своїх країн-партнерів, Кремлю буде складніше добиватися підтримки цих країн, пропонуючи їхнім лідерам лише можливість політичного притулку.

По-друге, конфлікт впливає на світові ціни на нафту і газ.

Зростання цін на енергоносії традиційно посилює фінансові можливості Росії, яка залишається одним із найбільших експортерів нафти.

Таким чином,.

По-третє, нова криза створює ризик розпорошення уваги (та військової підтримки) Заходу.

Чим більше глобальних конфліктів виникає одночасно, тим складніше західним країнам концентрувати політичні й військові ресурси на підтримці України.

І тим складніше знаходити боєприпаси для передачі Києву.

Таким чином, завершення воєнних дій проти Ірану у найближчі тижні може мати скоріш позитивний ефект для України.

Натомість затягування війни на Близькому Сході додатково посилює довгострокові ризики для Києва.

* * * * *.

Війна проти Ірану стала ще одним сигналом того, що міжнародна система переживає глибоку кризу.

Після десятиліть відносної стабільності світ повертається до логіки великих геополітичних конфліктів.

Війна Росії проти України, ескалація на Близькому Сході, зростання напруженості між США та Китаєм – усе це частини одного процесу.

Світ переходить у нову епоху, де конфлікти стають системними, а стабільність – винятком, а не правилом.

Вони є ще одним нагадуванням, що війна Росії проти України – це лише один із фронтів значно ширшої боротьби за новий світовий порядок.

Авторка: Світлана Ковальчук,.

кандидат політичних наук, виконавчий директор YES.