«Я дозволила собі дихати»: Олена Тополя — про нове життя після розлучення

Її звикли бачити сильною — зібраною, витриманою, з прямою спиною й глибоким поглядом, але за цією силою завжди була жива жінка, яка кохала, помилялася, втрачала й училася починати знову. Розлучення після 12 років шлюбу, складна публічна історія з шантажем, хвиля підтримки від жінок по всій країні — усе це стало для Олени Тополі точкою глибокого перезавантаження. Вона більше не хоче бути «правильною», відповідати чиїмось очікуванням чи використовувати силу як броню.

У нашій розмові — про кохання, яке може завершитися; про тіло, з яким більше не воюєш; про дітей як головну опору; про страх, який доводиться проживати публічно. І про музику, що народжується з пекла, але веде до світла.

— Олено, ваше з Тарасом рішення розлучитися і спосіб, у який ви про нього розповіли, стали прикладом гідної комунікації. Як вам вдалося зберегти спокій і делікатність у такій чутливій ситуації? Які внутрішні ресурси допомогли?

Це було дуже важко, бо розлучення — надзвичайно стресовий етап. Спокій прийшов не одразу, а тільки зараз, коли я почала ще більше опиратися на себе. А делікатність… це питання поваги. Насамперед — самоповаги.

— Що було для вас найскладнішим у цьому процесі? А що, навпаки, стало визвольним?

Найскладніше завжди відбувається «до». А потім — перші тижні, коли ти фізично відчуваєш, ніби в тебе відірвали частину тіла. Визволення прийшло в момент, коли я зрозуміла, що можу дихати. Що можу бути сумною, злою, розгубленою — і це нормально.

— Як бути сильною жінкою й водночас дозволяти собі слабкість? Де для вас проходить ця межа?

Межа там, де я перестаю використовувати силу як броню від близькості. Сила — це не коли я ніколи не плачу і все тримаю в собі. Сила — це коли я можу сказати: «Мені страшно. Мені боляче. Я не знаю, що робити» — і не відчувати себе через це меншовартою.

— Як змінилося ваше бачення кохання після 12 років шлюбу? У що ви вірите тепер — як жінка з досвідом?

Я більше не вірю в одну велику любов на все життя. Я вірю в любов, яка може бути дуже справжньою — і все одно завершитися. Вірю, що кохання — це не тільки почуття, а й щоденне рішення. І що іноді найчесніше рішення — відпустити.

— У суспільстві досі багато очікувань від жінки — бути ідеальною, зібраною, «правильною». Як вам вдається дозволяти собі бути неідеальною й не відчувати провини?

Я просто перестала вірити, що існує якийсь єдиний сценарій, як правильно бути жінкою. Провина з’являється тоді, коли я зраджую власні цінності. А не тоді, коли я для когось незручна чи не вписуюся в чужі стандарти.

— Ви — мама трьох дітей і жінка з активною професією. Як сьогодні виглядає ваш баланс між материнством, роботою та часом для себе?

Зараз це приблизно 60% — діти, 40% — робота і я. Бувають тижні 50 на 50. Бувають такі, коли на себе і роботу майже немає часу. Головне — не ненавидіти себе в періоди, коли «себе» майже немає.

— Які принципи про любов, партнерство і самоповагу ви хочете передати синам і доньці власним прикладом?

Що любов не зобов’язує залишатися нещасним. Що повага до себе — це не егоїзм. Що можна помилятися, кохати невдало, розлучатися — і все одно залишатися гідною людиною.

— Яким був ваш емоційний стан у найскладніші моменти? Що допомагало не провалюватися остаточно?

Мене завжди рятувала музика. У складні періоди я, якщо маю можливість, багато пишу, працюю в студії. Нові пісні, творчі плани — це мої ліки.

— Що допомагає вам залишатися цілісною попри все — віра, молитва, інтуїція, творчість, тілесні практики?

Молитва і довіра Творцю. Діти. Спорт. І, звичайно, музика. А ще — розуміння, що я не зобов’язана бути в ресурсі 24/7.

— Ви часто маєте дуже зібраний вигляд навіть у складні періоди. Яку роль для вас відіграє спорт?

Спорт — це мій якір. Коли голова ніби падає в прірву, тіло може продовжувати рухатися. І тоді мозок поступово наздоганяє. Плюс ендорфіни. Плюс відчуття, що я щось контролюю.

— Як змінилося ваше ставлення до власного тіла з роками — після материнства, стресів і публічних криз? Чи стало в ньому більше прийняття?

Навіть більше ніж прийняття — це примирення. Я перестала воювати зі своїм тілом за те, яким воно «повинно» бути. Я просто живу в ньому і дякую йому за те, що воно швидко відновлюється.

— Що для вас сьогодні означає «красиве тіло»?

Тіло, в якому мені комфортно рухатися, дихати, відчувати себе живою. Не розмір і не вага, а відчуття «це моє, і я його люблю».

— Чи були моменти, коли догляд за собою — тренування, б’юті-ритуали, масаж тощо — буквально витягували вас з емоційного провалля?

Так. Іноді це дуже прості речі. Гаряча ванна з сіллю. Тиша. Без телефону. Це може повернути до себе краще за будь-які розмови.

— Які тілесні або б’юті-ритуали зараз для вас must-have? Що допомагає тримати баланс у тілі й голові? Розкажіть про ваш догляд за собою.

Ранковий сніданок із дітьми — це мій емоційний фундамент. Два-три тренування на тиждень — обов’язково. Щовечора — крем для тіла, просто щоб доторкнутися до себе з турботою. Олія для волосся й ароматний трав’яний чай перед сном — це мій маленький ритуал завершення дня.

— Ви доволі часто експериментуєте з волоссям. Що для вас найважливіше в укладці? Як створюєте ідеальну зачіску, коли часу обмаль?

Для мене зачіска — це передусім настрій. Абсолютно чесно. Бувають дні, коли немає жодного ресурсу, наче заряд на нулі, але робиш укладку — і ніби заряджаєшся — енергією настроєм.

Я дуже бережу волосся, тому для мене принципово важливо, щоб стайлінг не шкодив. Зараз я користуюся стайлером від Shark — мені подобається, що він створює форму без перегріву й перепалювання волосся. Блиск, об’єм і комфорт — буквально одним рухом. Це не про складну укладку на годину, а про ефектні локони, ніби щойно з салону, всього за кілька хвилин — особливо цінно, коли в тебе троє дітей та дуже щільний графік.

Укладки зі стайлером Shark FlexStyle добре тримають форму, і ця фіксація — жива, не «бетонна», а волосся має доглянутий вигляд. А коли дивишся в дзеркало й тобі справді подобається те, що бачиш, — це миттєво додає гарного настрою.

— Нещодавно вам довелося пережити складну публічну історію — шантаж, тиск, порушення особистих кордонів. Як це проживалося емоційно? Що стало опорою?

Було дуже страшно і соромно. Відчуття, ніби тебе роздягли посеред площі. Опорою стали діти — треба було триматися. Близькі люди, яким я наважилася розповісти одразу. І віра в те, що правда все одно переможе брехню. Просто не одразу.

— Наскільки важливою для вас виявилася підтримка суспільства? Чи відчули ви солідарність? 

Я відчула її дуже сильно, і це стало одним із найважливіших рятівних кіл. Сотні жінок писали: «Я теж через це проходила», «Ти не одна». Це давало сили не ховатися. Я дуже вдячна колегам і медіа — не очікувала стільки теплих слів.

— Ви взяли участь у проєкті, пов’язаному з сексуальною освітою. Як пережитий досвід страху, сорому й булінгу змінив ваше розуміння цієї теми?

Я зрозуміла, наскільки це тригерно — усе, що пов’язане із соромом і сексуальністю. І як сильно суспільство досі може карати жінку просто за те, що вона має сексуальність. Страшно усвідомлювати, що людина, яка замовила злочин проти мене, знала, що я мама трьох маленьких дітей. У такі непрості часи особливо хочеться вірити, що ми стаємо емпатичнішими. Тому я знову і знову повторюю: що б не сталося — залишайтеся людьми.

— Як особисті події, стрес і скандали вплинули на вашу творчість? Чи стала музика способом говорити те, що неможливо було сказати словами?

Нещодавно в мене вийшла пісня «Пекло». Це про те, як ти проходиш через найгірше і виходиш живою. Про вигорання, глибоке розчарування, біль. Про те, як ти кричиш, а потім піднімаєшся — випалена зсередини, але вже з чимось новим і світлим. Дуже експресивна й чесна рокова композиція.

— Про які мрії ви дозволили собі думати тепер, коли почали новий етап життя — жінки, яка знову вільна?

У нас є одна велика національна мрія — настільки сильна, що все інше поруч із нею здається дрібним. А якщо про особисте… Я хочу написати свій найчесніший альбом. Хочу велике світове турне. Хочу поїхати з дітьми до моря — і щоб ми нікуди не поспішали. Хочу знову відчути легкість, без страху і без поспіху. Фізично й емоційно безпечно. І це те, що кожна жінка, проходячи складнощі, вчиться створювати у своєму житті самостійно. Я хочу бути жінкою, яка більше не вибачається за те, що живе.

— Якою ви відчуваєте себе зараз — у тілі, у свідомості, у жіночності? І ким хочете бути далі, без ролей та очікувань?

Зараз я відчуваю себе… справжньою.