Іранський пиріг

Примітка редакції. А ось тут падіння правил старого світопорядку Україні навіть вигідне. Все одно про решту нас не питали.

Коли держава багата й має власне бачення щодо зовнішньої політики, вона ніколи не звертатиме уваги на правила, які пише хтось інший не рівня держави. А якщо рівня держави, то хіба регіональний лідер, і не в Богом забутому регіоні.

Тому я б не дивувався, що в ЗМІ з’являються згадки плану американців з озброєння курдів в Ірані. Так, вони вже співпрацювали у Сирії. Так, потім американський потяг не повіз далі курдський вагон, і це було дуже неприємно. Проте, як бачите, історія частково повторюється, і навіть відносно недалеко від попередньої сцени.

У курдів є вибір. Перший варіант: вони зараз беруть цю зброю, ці кошти, цю підтримку, і роблять Ірану боляче. Другий варіант: вони нічого не беруть і не мають жодних шансів, зате ображено нагадують про минулу невдачу екс-союзникам. Щось мені підказує, що логічно обрати перше. Однак врахувати, що цей союз довго не проіснує.

Іран зараз легше розхитати зсередини, ніж пару тижнів тому. Там знову слухають ракетні прильоти. Там поховали аятолу і його команду. Там поховали когорту кадрової еліти, яка мала замінити цю команду. А тобі саме зараз дають інструменти для руйнування цього режиму. Це означає лише одне   хтось уже гарантовано вирішив, що іранський вплив у регіоні більше не слід терпіти. Цей пиріг пора різати та розбирати.

Поставте себе на місце американців, тільки без емоцій. Просто бомбити Іран — ідея гарна, але вона вимагає продовження. Росія бомбить Україну взагалі без причин, і виграти цим повномасштабну війну в неї щось не сильно виходить. Навіщо повторювати чужі помилки?

Далі в Ірані має працювати або американська агентура, або американська армія під час наземної операції. Може, друге дійсно станеться, я не планую грати у вгадування. Але було б дуже великою дурістю хоча б не спробувати перше.

Я б дуже хотів, щоб курди зробили висновки з попереднього досвіду співпраці з американцями. Не тому, що я фанат чергового президента США чи конкретної партійної прописки у Вашингтоні. А тому, що курди — симпатичний народ із дуже життєвою для нас історією. Поки що його національний проєкт існує у формі мрій та списку чужих обіцянок. І було б добре це нарешті виправити.

Минулого разу вас скинули із цього поїзда, а тепер знову кличуть на нього? Зійдіть на своїй зупинці. Ігнорувати цей потяг так само тупо, як і сидіти в ньому, чекаючи кінцевої зупинки.

Курди не реалізували свій національний проєкт, бо у світі надто довго не було великого пирога, який хтось реально готовий різати. Всі звикли вдавати, що кордони — це святе. Та щось воно святе рівно до того моменту, поки власник цих кордонів не стає великою проблемою. Наприклад, поки не почне жбурляти ракети по всіх сусідах підряд. І тоді такий пиріг одразу з’являється.

Кожен новий іранський удар по Абу-Дабі, Дубаю чи будь-якому іншому символу регіональної стабільності робить цей пиріг більш бажаним. Це ж не просто вбивство задля канібалізму. Це ще й єдиний шанс зупинити постійний експорт хаосу. Спалити розсадник проблем, а не бігати за кожною проблемою окремо, поки за твоєю спиною з’являються нові й нові її аналоги.

Поки Тегеран експортує хаос, навколо все менше охочих зберігати його територіальну цілісність як моральну ікону. А-а-а, точно, дуже переживає за іранські кордони Такер Карлсон. Проте, як на мене, Такера Карлсона слухає хіба що Такер Карлсон. Сподіваюсь, ви не хочете бути на стороні Такера Карлсона. Бо я точно не маю таких планів.

Ця логіка, до речі, легко переноситься і на інші країни, які вперто грають роль агресора з месіанським комплексом. Головне, щоб агресор устиг довести до потрібної кондиції не лише свою жертву, а й якомога більше держав навколо. Став і їх проблемою також.

Ідея «поділити» державу, яка перетворилася на суцільну загрозу, багатьом здається жахливою. Бо це ж, як у нас люблять казати, «вже робить Росія». Зауважу лише, що Росія робить усе, аби стати такою самою проблемою для всіх підряд. І я б не радив наперед відмовлятись від її пирога. Інакше його з часом усе одно поріжуть і поділять, просто вже без нас.

Ми заслужили право встромити ніж у російський пиріг та відрізати собі хороші шматки як моральну компенсацію. Заслужили ще задовго до того, як цю проблему взагалі помітили інші держави. Навіщо через уявні правила, які ніде не працюють, позбавляти себе цього права? Щоб в інтернеті хтось був правий?