Контратаки ЗСУ під Гуляйполем: чи зірве Україна літній план Росії

• 1 •

Противник (російські війська) продовжує наступальні дії в операційній зоні свого угрупування військ (УВ) «Восток», зосереджуючи основні зусилля на лівому (південному) фланзі смуги 5-ї загальновійськової армії (ЗВА), на захід і південний захід від Гуляйполя.

Однак у смузі 36-ї ЗВА та на правому фланзі 5-ї ЗВА (на північ від Гуляйполя), очевидно внаслідок успішних контратакуючих дій ЗСУ, противник, ймовірно, був змушений перейти в оборону, намагаючись перешкодити подальшому просуванню передових частин та підрозділів ЗСУ у загальному південно-східному напрямку.

Наразі російське УВ «Восток» діє на цьому напрямку у такому складі:

• 29-та ЗВА, крайня (північна) армія угрупування, діє по обидва боки дороги Запоріжжя – Донецьк, включає 36-ту окрему мотострілецьку бригаду (омсбр), 430-й мотострілецький полк (мсп), а також низку приданих частин і підрозділів (можливо, зі складу 90-ї танкової дивізії (тд) або 41-ї ЗВА УВ «Центр»).
• 36-та ЗВА, що діє на південь від річки Вовча, у загальній дирекції Велика Новосілка – Покровське, прикриває північний фланг 5-ї ЗВА, включає 37-му омсбр, 5-ту окрему танкову бригаду (отбр).
• 5-та ЗВА, найпотужніша армія УВ «Восток», діє на захід і північ від Гуляйполя, має у своєму складі – 127-ма мотострілецька дивізія (мсд) – 114-й, 143-й і 394-й мсп, 218-й танковий полк (тп), 57-ма та 60-та омсбр.
• 35-та ЗВА, частиною сил, діє на південний захід від Гуляйполя, інша частина, ймовірно, використовується як оперативний резерв УВ «Восток», до її складу входять – 38-ма та 64-та омсбр, 69-та окрема бригада прикриття (обрп).

Крім того, у складі УВ «Восток» активно задіяні формування рівня мотострілецький\стрілецький полк (мсп/сп), мотострілецький\стрілецький батальйон (мсб/сб) категорії «мобілізаційний резерв» (МР), або у статусі територіальних військ (ТрВ), які або введені до складу штатних частин і з’єднань цих армій, або придані їм в оперативне підпорядкування, як підсилення. У операційній зоні УВ «Восток» їх може бути до 6-7-и.

• 2 •

Поточна ситуація. Внаслідок понад двотижневих інтенсивних зустрічних боїв на Гуляйпільському напрямку російські війська УВ «Восток» були змушені суттєво знизити темпи свого наступу (фактично, звести їх до мінімуму, навіть у тактичному сенсі), а на деяких ділянках навіть перейти до активної оборони, намагаючись утримати свої передові позиції, або прагнучі відновити положення.

Більше того, очевидно, що командування УВ «Восток» внаслідок активних контратакуючих дій ЗСУ зразу на кількох тактичних напрямках було змушене провести певне перегрупування своїх сил і засобів у власній операційній зоні, а також перерозподілити зусилля між смугами своїх армій. І головне, очевидно, – використати частину власних оперативних резервів.

Характерною ознакою сучасної ситуації на Гуляйпільському напрямку є його особлива «двозначність» для російських військ. З одного боку, у північних і частково центральних частинах операційної зони УВ «Восток» вони змушені вирішувати переважно оборонні завдання, а з іншого – одночасно намагаються наступати у її південній частині.

На тактичному рівні це виглядає так:

• У смузі російської 36-ї ЗВА, очевидно, ЗСУ продовжували контратаки у напрямку Соснівка – Тернове та Вербове – Калинівське. Внаслідок чого їм вдалося просунутися до Тернового і досягти Новомиколаївки. Після запеклих триденних боїв ЗСУ, ймовірно, змогли закріпитися у Терновому та в центрі Новомиколаївки.

Також передові піхотні групи російської 5-ї отбр, вочевидь, були частково вибиті з самого Березового. Хоча наразі вони намагаються утримати район Запорізького та на захід від Березового.

• ЗСУ також продовжували контратаки вздовж річки Янчур, намагаючись закріпитися по рубежу Солодке – Привілля та прорватися до району Новогригорівки. Два дні тому я бачив досить верифіковану інформацію, що передові українські штурмові групи, очевидно, увійшли до Новогригорівки і почали бої за Солодке.

Водночас у смузі 5-ї ЗВА, де ЗСУ також намагалися контратакувати, їхні результати наразі виглядають значно скромнішими. Українські штурмові підрозділи змогли відтіснити противника назад до річки Гайчур з району Тернувате та Косівцеве, але поки що ЗСУ не змогли надійно закріпитися в Добропіллі на її східному березі. Противник досить активно атакує село зі сходу, намагаючись відновити рубіж оборони вздовж річки і регулярно заводить своїх штурмовиків до села.

• Ще південніше ЗСУ, ймовірно, після вдалого витіснення передових підрозділів 127-ї мсд з Прилук та Оленокостянтинівки за Гайчур, були змушені відступити з цих селищ через атаки противника з півдня, хоча раніше вони зуміли зв’язати бої за Варварівку на протилежному березі.

Противник, атакуючи з боку Зеленого, зумів знову увійти в Оленокостянтинівку і атакувавши через річку витіснив контратакуючі групи ЗСУ з Прилук і навіть просунутися до Цвіткового.

• Крім того, на захід і південний захід від Гуляйполя 57-ма та 60-та омсбр російської 5-ї ЗВА (ймовірно, посилені кількома підрозділами 38-ї омсбр 35-ї ЗВА) продовжують дуже активно атакувати вздовж дороги Гуляйполе-Омельник і за напрямком Дорожнянка – Гуляйпільське.

І хоча просування противника було мінімальним (за тиждень впертих атак/штурмових дій у середньому воно дорівнює 1-1,5 км), йому все ж вдалося розпочати бої за Залізничне (а окремі штурмові групи противника вже зафіксовані на захід від села) і просунутися на південь від самої дороги.

• У самому Гуляйполі тривають запеклі бої в західній частині міста. ЗСУ, утримуючи рубіж Цвіткове – Староукраїнка, продовжують обороняти кілька позицій у районі вулиць Франка та Лугової.

• 3 •

Отже, у ширшому (оперативному) сенсі ситуація на Гуляйпільському напрямку виглядає досить несталою для обох сторін. ЗСУ досі не змогли повністю зупинити наступ російського УВ «Восток» і змусити його перейти до оборони. Хоча, принаймні в смузі однієї армії цього угрупування (36-та ЗВА), противник, очевидно, таки був змушений перейти в оборону. Там російські війська фактично були глибоко відкинуті від річки Вовча на південь.

Водночас російська 5-а ЗВА УВ «Восток» продовжує свої наполегливі спроби прорватися зі сходу на рубіж Верхня Терса – Гуляйпільське і в подальшому – охопити Оріхівський район оборони ЗСУ зі сходу та північного сходу. Поки що ці спроби були безуспішними, але передові частини та з’єднання цієї армії продовжують вперто атакувати, незважаючи на те, що на її правому (північному) фланзі, внаслідок успішних контратак ЗСУ, виникла досить виражена в тактичному плані загроза охоплення.

Так, у разі подальшого просування ЗСУ на південь уздовж обох берегів річки Янчур і їхнього виходу в район Успенівки, найімовірніше, 5-та ЗВА противника буде вимушена зупинити свій наступ (я вважаю, що, на даний момент, це головна мета українського командування), оскільки їй доведеться розвернути свій правий фланг фронтом на північ, щоб уникнути прориву ЗСУ на власні тили. І в цьому випадку, найімовірніше, їй також доведеться залишити власні позиції на північ від Гуляйполя (вздовж річки Гайчур).

У цьому сенсі варто зазначити, що передові штурмові групи ЗСУ, прорвавшись у напрямку Вербове – Новогригорівка, знаходяться вже за 4 км від Успенівки і за 2,2 км від дороги Гуляйполе – Велика Новосілка, що проходить через неї.

Ситуація для російського УВ «Восток» може погіршитися ще більше, якщо ЗСУ прорвуться до Темирівки (а вони також ВЖЕ знаходяться за 4,2 км від неї). У цьому випадку, між російською 5-ю та 36-ю ЗВА, буде вбита справжня «кілка» (приблизно 8 км завширшки, й це якщо ЗСУ будуть «скромними» і вирішать «відкласти» саму Успенівку «на потім»).

Очевидно, що все це, поки що, лише добрі побажання. Адже ЗСУ на цьому напрямку ведуть контратакуючі дії дуже обмеженими силами та засобами, яких явно недостатньо для глибоких (у сенсі оперативних) проривів і обходів. На мій погляд, що їхня справжня головна мета (як максимум) – не розгром російської 36-ї ЗВА, а тим більше УВ «Восток» противника, а зрив планів російського командування на літню кампанію цього року.

Інакше кажучи, як на мене, українське командування, після оцінки та аналізу ситуації на «великому» Запорізькому напрямку (Гуляйпільський напрямок + власне Запорізький, про нього в наступному огляді) у всій Південній операційній зоні, змогло знайти достатньо вдале місце і підібрало достатньо вдалий момент (коли російське УВ «Восток», намагаючись «повернути» на Оріхів, розтягнула по фронту свої сили) для проведення досить ефективних стабілізаційних дій дуже обмеженими силами. Ці дії, у разі свого подальшого розвитку, можуть набути оперативно-тактичного значення. Але, як на мене, можуть й не набути, адже на дворі зараз все-таки 2026-й рік, а не 2023-й.