Баскетболіст Артем Пустовий йде зі збірної. Велике інтерв'ю

Український баскетбол переживає непрості часи, тому досвід і лідерство окремих гравців набувають особливої ваги у вирішальних матчах. Одним із ключових баскетболістів для національної команди до останнього часу залишався центровий Артем Пустовий. Під час відрядження «Главкома» на матч національної збірної України з баскетболу до Риги нам вдалося поспілкуватися з гравцем: говорили про його кар’єрний шлях, виступи за кордоном та роль у команді.

Розмова відбулася якраз напередодні моменту, коли досвідчений центровий ухвалив рішення завершити кар’єру в збірній. Утім, саме ця бесіда виявилася символічною – вона підсумувала багаторічний шлях Пустового у національній команді.

«Перші два-три місяці в Іспанії були на ейфорії»

Артеме, ви починали в Южному, але після цього переїхали в Іспанію. Загалом розкажіть, з'явилася ідея переїхати в Іспанію?

Я грав у Южному за «Хімік» в першій команді. Коли мені був 20-21 рік, їздив на Adidas Camp – табір для молодих талановитих гравців. Там мене помітили тренер та менеджер команди з Іспанії. Через пару років вони зв'язалися з моїм агентом і запропонували грати за них. Тоді у мене ще був контракт з «Хіміком», і я залишився в Україні ще на рік. Після того сезону, коли ми виграли чемпіонство, до мене підійшов президент клубу. Він сказав, що я готовий перейти на інший щабель розвитку кар'єри, і вони з радістю відпустять мене, якщо будуть хороші пропозиції. На той час єдиним варіантом була Іспанія, «Обрадойро», і я погодився, підписав контракт і поїхав туди. Це була дуже гарна ідея.

Які у вас були враження, коли ви вперше потрапили в колектив «Обрадойро», де мало хто розмовляв англійською?

Перші два-три місяці були на ейфорії. Все дуже гарно йшло, нова обстановка, нові гравці. У команді були американці та іспанці, які розмовляли англійською, але на той час моя англійська була не дуже гарна.

Спочатку, на емоціях, все було супер, але потім, після двох-трьох місяців, коли емоції охололи, я почав сумувати за домом, ніхто не розмовляв моєю мовою. Це трохи вдарило по голові, і на цьому фоні я почав трохи гірше грати. З часом, під кінець сезону, «Обрадойро» підписали контракт з новим центровим, який догравав останні чотири гри, тому що ми боролися за виживання, щоб залишитися в лізі. Я переживав, що мене можуть відправити додому. Але одного дня на тренуванні до мене підійшов тренер і сказав не переживати, адже команді потрібен центровий, щоб залишитися в лізі. Після цих слів я трохи заспокоївся.

Потім я повернувся до України на літо, поїхав до збірної, зустрівся з друзями, відпочив від першого сезону в Іспанії, який був морально важким. Коли я приїхав назад, я вже знав клуб, гравців, був більше адаптованим. Хоч мені і не давали багато хвилин, але поступово я грав все краще і краще, і вже після декількох місяців мене почали випускати в старті. І наступні два роки я провів там як основний центровий.

Ви грали за «Обрадойро» з 2015 по 2018 рік, а далі відбувся перехід в «Барселону». Розкажіть, як вас туди «вихопили»?

Я вже грав в іспанському чемпіонаті досить добре. Спочатку я навіть цього не знав, але вже курсували чутки, що «Барселона» хоче підписати контракт з Артемом Пустовим. Мій тренер і агент нічого не знали, це були лише чутки. Але потім, вже після завершення сезону, мій агент зв'язався зі мною і сказав, що є пропозиція від «Барселони».

Переговори тривали декілька тижнів. Були паперові справи, тому що у мене ще був контракт на рік з «Обрадойро», і довелося «Барселоні» платити за його дострокове розірвання. Я трохи переживав, тому що це затягнулося, і я не знав, підпишуть чи не підпишуть. Потім, через декілька тижнів, вони надіслали мені контракт, і я підписав його. Тоді я був в Україні, а вже звідти полетів до Барселони. Офіційно підписав, сфотографувався, пройшов медкомісію, знову повернувся потім в Україну, і вже в липні поїхав до нового клубу.

Як до вас ставилися одноклубники з «Барселони», коли ви тільки перейшли, бо вони вже мали значний досвід в Євролізі?

Ставилися добре. Хоч всі були дуже зіркові гравці, але колектив був добрий. Не було якогось поганого ставлення до мене. Можливо, на це вплинуло те, що того року зі мною прийшло п'ять нових гравців. Всі вони були добрі, життєрадісні, тому ніколи ні з ким не було проблем. Після тижня-двох ми всією командою пішли на тімбілдинг, посиділи на вечері, порозмовляли, детальніше дізналися один про одного, а потім продовжили працювати і готуватися до сезону.

Ви в «Барселоні» були з 2018 по 2022 рік. Чи могли б ви ще лишитися в цій команді або ви вже відчували, що треба спробувати щось нове?

Я вже хотів піти, тому що я не багато грав там. У нас тренером був Светислав Пешич, він якось не використовував мене. Я більше тренувався, ніж грав. Тому я розмовляв і з ним, і з агентом, щоб якось домовитися піти, тому що у мене були пропозиції з інших клубів Євроліги. «Барселона» – це «Барселона», але хотілося рухатися далі, тому що я відчував, що час плине. Але мене не відпускали, казали залишатися.

Потім, на мій останній рік, прийшов литовець Шарунас Ясікявічюс, і з ним я грав трохи більше. Він частіше давав відпочивати лідерам у іграх проти не дуже важких суперників, де ми мали перемагати. Плюс, останнього року головний центровий отримав травму і вилетів на декілька місяців, і я грав ще більше, допомагав команді, всі були в захваті. Але я вже знав, коли закінчиться контракт, тому що клуб не хотів мене залишати, і я також не хотів залишатися, бо хотів грати. Тому після «Барселони» ми вже шукали інші варіанти, інші команди.

Ви сказали, що інші клуби Євроліги вас хотіли до себе, а з яких чемпіонатів? З Іспанії чи з якихось інших?

Була Німеччина і Франція.

Чому ви не прийняли ці пропозиції?

Це було не моє рішення. Я вже говорив з тренером, але клуб мене не відпустив. Це було важко, тому що я відчував, що мене не використовують, ще й не відпускають. Якби мене відпустили, я б з радістю перейшов би в інший клуб, де грав би більше і показував себе на тому рівні, на якому грав до цього.

«Звісно, мені набридло переїжджати з року в рік на нове місце»

Далі у вас почався цікавий період, адже ви дуже часто змінювали команди за підсумками сезону. З чим це було пов'язано найбільше?

Спершу я підписав контракт на один рік з «Гран-Канарією». Після сезону вони також поміняли тренера, і він уже підлаштував команду під себе. Мабуть, новий тренер не розглядав мене як гравця в цій команді. Він, мабуть, хотів іншого центрового, який більше підходив би під нього. Також у мене сезон був не дуже вдалий в «Мурсії», де і клуб, і я вже якось не хотіли продовжувати співпрацю.

Потім я ще грав, і, в підсумку повернувся, в «Обрадойро» на рік. У мене був контракт на два роки, але ми вилетіли в другий дивізіон, і я не залишився там. У «Бадалоні» у мене був контракт на рік, але ми вели переговори ще на два роки. Потім, у підсумку, вони щось не захотіли, передумали.

Зараз в «Андоррі» у мене контракт на два роки, але подивимося після цього року, що буде далі. Вже, звісно, мені набридло переїжджати з року в рік на нове місце. Тим паче, родина, діти, вже хочеться побути на одному місці, але подивимося, як воно буде далі.

Ви пропустили дуже цікаве місце – Індонезію, де ви грали зовсім небагато. Розкажіть, як вирішили взагалі настільки радикально змінити все?

Це був більше такий підзаробіток – я був «заробітчанином». Після «Обрадойро» я вже відпочивав. Мені подзвонив агент і сказав, що є пропозиція від індонезійського клубу: вони шукали центрового, контракт на два місяці. Фінансово все було дуже добре на папері, тому я подумав і погодився. Два місяці не так вже й багато, і плюс ще тренування були не дуже важкі.

Це було доволі цікаво. Коли я приїхав, дізнався, що мене «Сатріа Муді Пертаміні» запропонував іспанський тренер, який працював радником команди. Він порадив мене цій команді. Він казав, що коли грав проти мене, не знав, як захищати цього хлопця, тому що він і середній кидає, і з-під кільця добре грає. Він запропонував мене, і вони подивилися і погодилися. Потім я розмовляв з їхнім тренером, і він під кінець каже: «Так, коли ми тебе розглядали, ми дивилися різні варіанти». У їхньому чемпіонаті можна було мати тільки одного легіонера, зараз можна трьох. Вони думали, треба підписати якогось американця чи когось два метри в ширину, два метри у висоту, щоб бігав там. А коли побачили мене, то подумали, що такий худенький, і дуже сумнівалися. Але в підсумку були дуже раді, що вибрали мене, і я дуже допоміг команді.

Потім представники «Сатріа Муди Пертаміни» захотіли, щоб я наступного року також приїхав зіграти у плейоф. Це і відбулося. Я відіграв у «Бадалоні» і повернувся ще. Друга моя поїздка була коротша і не така вдала, як перша. Перший раз ми грали фінал, а тут ми вилетіли вже в півфіналі.

Зупинилися ви на Андоррі. Це досить екзотична країна, хоча вона грає в чемпіонаті Іспанії. І ви досить гарно інтегрувалися, адже в останніх матчах набирали за команду стабільно по 10+ очок. Що ви позитивного можете з цією командою зараз винести?

У мене було два етапи в цій команді. По-перше, вони мене підписували як першого центрового. Обіцяли, що я буду грати більше часу. Я розмовляв з менеджером команди, він мені обіцяв. Він був радий, що я підписав з ними контракт, і казав: «Все буде супер, будеш багато грати». Коли я приїхав, на початку товариських матчів я грав гарні хвилини. Але потім, коли почалися перші ігри чемпіонату, головний тренер Жоан Плаза почав якось дивно використовувати мене на майданчику. Він випускав мене на перші хвилини, а потім я сидів залишок першої половини і на другу половину також не випускав на перші хвилини, і знову сидів до кінця гри. Виходило, що я грав по вісім хвилин. Перші ігри я взагалі не був радий цьому. Я вже розмовляв і з менеджером команди, і зі своїм менеджером, що можна піти в іншу команду, тому що не хочеться знову сидіти на лавці. Тим паче, коли обіцяли першого центрового.

А потім тренер змінив свою думку і почав давати мені проводити більше ігрового часу, через що я почав відчувати себе на полі краще і краще. Почав грати гарно, забивав свої понад 10 очок, але якось також не було результату, і команда змінила тренера. Зараз у нас Жан Табак, і він вже дає також мені добрі хвилини, і я продовжую грати на доброму рівні. Будемо продовжувати працювати, щоб залишитися в Лізі ACB (елітний дивізіон Чемпіонату Іспанії – «Главком»), тому що це дуже важливо для «Андорри».

«Дуже хотілося б, щоб Україна вдруге поїхала на мундіаль»

Ми багато згадали про вашу клубну кар'єру, давайте поговоримо про національну команду. Одним з найпрестижніших турнірів на рівні збірних є Чемпіонат світу. Я хочу згадати перший і поки що єдиний приїзд України на світову першість у 2014 році, де ви були одним з наймолодших у команді. Як вам було грати з такими досить досвідченими гравцями, як Максим Звонов чи Пух Джетер?

Супер. До Чемпіонату світу в 2014 році я вже був у збірній на Чемпіонаті Європи в 2013 році. Це був мій перший повноцінний турнір з командою, тому що після Чемпіонату Європи U-20 в 2012 році мене викликали до національної збірної, але так, потренуватися. Я приїхав, потренувався, трохи познайомився з хлопцями. І потім у 2013 році я потрапив у склад. Тоді я і Олександр Мішула були наймолодші, і ми трималися більше один одного.

Але, як ми пройшли підготовку до Чемпіонату Європи, уже роззнайомилися з хлопцями. Так, вони були старші, але ми знайшли своє місце в цій команді. І вже коли на Чемпіонат світу потрапили, то вже якось знали один одного і було дуже комфортно. І нам не вистачило одного очка, щоб пройти в другий етап. Це дуже образливо, але якщо не брати це, то взагалі весь Чемпіонат був досить гарний, і дуже цікаво було поїхати і так пограти. Тим паче, у нас на Чемпіонаті світу в групі була збірна США, а зіграти проти них – великий досвід. І тому залишилися позитивні емоції. Зараз дуже хотілося б, щоб Україна вдруге поїхала на мундіаль, але склад буде ясний тоді, коли ми потрапимо на цей турнір. Сподіваюсь, що буде бойовий склад, і що наша команда зможе вийти з групи далі.

Ми не можемо не згадати про матч з США, адже Україна там не просто вийшла пограти з американцями, а вона нав'язувала дуже суттєву конкуренцію лідерам світового баскетболу. Чого тоді нашій команді не вистачило: холодного розуму чи чогось іншого?

Як ви відзначили, американці дуже гарно грають в баскетбол. Ми навіть там виграли першу чверть (19:14), але вони більш серйозно до нас почали ставитися у другій половині, і почали грати на повну потужність. Тому і результат такий був в кінці, що не на нашу користь. Але, мені здається, більше вплинули на наш фінальний результат інші ігри. Ми програли фінам, програли Новій Зеландії, такі матчі, які ми повинні були вигравати і проходити далі. Тобто, звичайно, США грали добре, але це не була така ключова гра, через що ми не потрапили в другий етап.

Далі вже були наступні два відбіркові цикли – 2019 рік і 2023 рік. І вони доволі подібним чином розгорталися. У першому етапі ми постійно набирали дев'ять очок, а далі нам не вистачало одного-двох балів для того, щоб пройти далі. Як ви думаєте, чого нам не вистачило для того, щоб потрапити на Чемпіонат світу?

Перший відбір у 2019 році ми грали дуже добре домашні поєдинки. Але ми програли тоді ігри проти Чорногорії, і в кінцевому результаті саме ця команда поїхала на Чемпіонат світу, а ми «пролетіли» повз мундіаль.

Але у наступному відборі на Чемпіонат світу ключова гра була проти Ісландії у них вдома. Нам треба було вигравати той поєдинок. Після того програшу (матч завершився в овертаймі з рахунком 88:91 на користь Ісландії – «Главком») почалася справжня боротьба за очки. Через це в останнє вікно відбору на Чемпіонат світу ми мали перемагати Італію і Нідерланди. Але вже як ми програли італійцям, то на цьому наші шанси на прохід закінчилися. А якщо б ми переграли Ісландію на виїзді, то ми би, я думаю, без проблем би пройшли далі. І ще я забув згадати, що також гра проти Іспанії тут була у нас, і як ми програли в одне очко. Ми дуже гарно грали, і вона могла би стати такою ключовою. Якось трохи нам завжди трохи не вистачає. Я сподіваюсь, цього разу доведемо почате до кінця і вийдемо на Чемпіонат світу 2027 в Катарі.

«Вранці прокинувся, побачив перше повідомлення від друга: почалася війна»

Перша гра з Іспанією у 2022 році теж була прикрою, але більше не в спортивному контексті. Це була гра 24 лютого 2022 року, на яку команда вийшла і зіграла досить гідно, хоч і програла. Що відбувалося тоді в команді? Тому що ви добре впоралися попри те, що сталася ситуація, яка змінила наше життя.

Так, це був жахливий день для всієї України. Напередодні ми якось, коли пішли у номери 23 лютого 2022 року після тренування, вже просто налаштовувалися на гру. Я відпочивав, і вночі мені дзвонив друг. Я спочатку не розумів, що він хоче, у мене завтра гра. Я не брав трубку, відключив телефон і спав. І вранці, коли прокинувся, то вже почав читати всі повідомлення і від нього побачив перше повідомлення, що почалася війна. Це був такий шок.

Спочатку подзвонив всім рідним. Потім вже у спільній групі хлопці, які раніше прокинулися чи вже вночі не спали, писали. Ми спустилися вниз на сніданок, ніхто нічого не їв, а просто дивився один на одного, не зрозумівши, що відбувається. І потім домовилися, що, звісно, на тренування ми їхати не будемо, тому що яке тренування може бути? І вже чекали інформації, чи будемо грати ми цю гру чи ні. У підсумку домовилися, що треба грати. Нам, звісно, було не до гри. Ми сіли в автобус, приїхали, вийшли, якось почали грати, і якщо коли граєш на паркеті, ще якось трохи відволікаєшся, а коли сідаєш на лавку, то вже от знову ці думки про родину і Україну, і все. І воно дуже тиснуло, але ми зібрали сили, щоб дограти цю гру і бути гідними. І мені здається, це вдалося.

Під час повномасштабного вторгнення новим домом для національної збірної стала Латвія, де ми зараз і перебуваємо. Загалом, розкажіть, які у вас тут умови і чи сильно вони відрізняються від, наприклад, умов в Іспанії?

Зараз наша домашня арена – це Рига, і вона дійсно вже стала таким другим домом. Від Іспанії нічим таким не відрізняється, може кліматом трохи. А так взагалі гарний зал і гарне ставлення, і умови тут супер для збірної. Мені здається, що це ідеальний варіант зараз. Звісно, хочеться грати вдома, бо вдома, як кажуть, і рідні стіни допомагають, але зараз таких можливостей, на жаль, немає. І також на матчі ходили дуже багато військових, які тут на реабілітації. І з ними часто спілкувалися, фотографувалися, подякували їм. Це такі дуже потужні люди зараз в Україні.

***

У понеділок, 2 березня, після другого матчу з Іспанією, який Україна програла з рахунком 78:64, Артем Пустовий на пресконференції оголосив про завершення кар'єри у збірній. Гравець провів 58 матчів за синьо-жовтих та увійшов до десятки найкращих в історії України баскетболістів за кількістю підбирань, набраних очок та проведених матчів.

В ексклюзивному коментарі «Главкому» центровий окремо розповів про припинення виступів за збірну України: «Це рішення було важким для мене. Я люблю збірну і грати за неї, але я відчував, що прийшов час. Я думав про це останні декілька «вікон», але якось не було нагоди. У понеділок ця нагода зʼявилась і я вирішив не тягнути. Про це ніхто не знав, навіть рідні».

Ілля Мандебура, «Главком»