«Кутюр»: Анджеліна Джолі та українська модель за лаштунками паризького Тижня моди

Слова «Кутюр», «Анджеліна Джолі» і «паризький Тиждень моди» в одному фільмі зібрали на передпоказі французької драми в кінотеатрі «Оскар» в столичному ТРЦ «Гулівер» велику кількість вишукано і зі стриманою елегантністю вбраних жінок. Ну а хто, скажіть, не зацікавився б такою подією, яка розповість таємниці королівства  моди? Тим більше, що в ньому ще й знялась українська модель Юлія Ратнер.

Правда, як виявилось, сам фільм був не стільки про моду, не стільки про вбрання і не стільки про одну із головних світових модних подій, скільки про залаштунки та тих, хто готує це свято. Ба більше, ідея режисерки та сценаристки Аліс Винокур полягала в тому, щоб продемонструвати виклики, з якими стикаються героїні картини за фасадом краси. Тому візуально фільм вийшов навіть більш документальним, ніж художнім.

За задумом режисерки, в картині перетинаються долі трьох жінок. Максін, голлівудська режисерка фільмів жахів (Анджеліна Джолі), отримує пропозицію зняти короткометражку про вампірів, яка відкриватиме паризький Тиждень моди. Але саме в цьому світі моди та краси вона дізнається про страшний діагноз – рак грудей – і намагається усвідомити, що її життя ніколи не буде таким, як раніше. Зовсім юна і геть недосвідчена модель з Кенії (куди її родина втекла від війни з Південного Судану) Ада (Аньєр Аней) їде завоювати подіум, бо її родині потрібні гроші. Візажистка Анжель (Елла Рампф), яку зазвичай взагалі ніхто не помічає і не звертає уваги – бо така її професія, прагне до чогось більшого, ніж просто гримувати красиві ноги для камери, – і вона починає писати роман про долі жінок, з якими її зводить модний бізнес.

З цікавого для глядача тут в основному те, що події розгортаються під час справжнього паризького Тижня моди (у 2025 році), на справжніх локаціях. Наприклад, події відбуваються у ательє Chanel, у салонах haute couture та на легендарних дзеркальних сходах Rue Cambon - у стилі арт-деко, які ведуть в квартиру Коко Шанель, що якраз і знаходиться над ательє та бутиком. Це культове місце у світі моди – і «Кутюр» став першим художнім фільмом, який отримав можливість проводити тут зйомки.

Але попри зйомки в «свята святих» моди, мало що в картині викликатиме глядацький захват. Скоріше, якесь невловиме роздратування (можливо, дається взнаки життя в Україні). Героїня Анджеліни Джолі переживає шок від діагнозу, і це перекликається з тим, що пережила в реальному житті й сама актриса. І така страшна новина не може не викликати співпереживання у глядача, от тільки грає Анджеліна Джолі так мляво, що хочеться кричати «не вірю!». Та й сама ситуація виглядає дивно. Її американський лікар чомусь не хоче по телефону говорити, що показали аналізи, а вимагає, щоб вона повернулась якомога швидше, і тоді він скаже. А оскільки Максін не може, то направляє її до свого колеги – паризького фахівця, який і ошелешує непідготовлену жінку діагнозом та необхідністю термінової операції (залишмо за дужками несподівану швидкість європейської медицини та взагалі непроговорені суми діагностики й лікування, які доводиться пройти, м’яко кажучи, не дуже багатій героїні. І навряд чи страховка все це покриє. Втім, про це теж ні слова. Не кажучи вже про необхідність пожити за власний рахунок у недешевому Парижі).

Фільм, вочевидь, вище матеріального. Але в грі Анджеліни Джолі ми не бачимо людину, якій хочеться співчувати. Вона красиво виглядає, красиво стоїть, не менш красиво ходить, красиво пускає сльозу на камеру – і у всьому цьому не більше життя та енергії, якби просто по майданчику носили фото Джолі у повний зріст. Навіть спроба відчути життя на повну та завести роман з оператором (Луї Гаррель) виглядає якоюсь пласкою, сухою та безрадісною.

Чарівності Анджеліни Джолі цілком достатньо, щоб просто було приємно на неї дивитись, але як акторці їй явно нема чого сказати в цій ролі.

Друга історія про 18-річну модель більше схожа на якусь дівочу мрію, ніж на реальність. Дівчина хоче бути фармацевтом, тож кар’єра моделі її не дуже хвилює. Вона навіть ходити на підборах не вміє та й взагалі нічого не знає про модельний бізнес. А ще – от ну дуже їй щастить по життю. Відкривати (!) Тиждень моди беруть саме її, модельна агенція робить ставку саме на неї – нове обличчя. Ну і моделі – інші юні, втім, вже професійно досвідчені, з якими вона житиме на одній квартирі, – сама доброта, підтримка і турбота. Конфлікти між моделями та конкуренція? Ні, не чули. І єдина єхидна, яка злісно реагує на Аду, – українська модель (Юлія Ратнер). Та й та не тому зла, що лиха по життю, а просто переживає за рідне Запоріжжя під обстрілами та за хлопця у Києві, який навіть між двох стін заховатись не може. І потім теж починає вболівати за Аду.

Легкість, з якою Аді все вдається, невимовна підтримка інших дівчат – нехай не бісить, але виглядає досить натягнуто і радше схоже на уникання проблем. Безжальна індустрія моди? Ні, що ви, тільки не в цьому фільмі.

Мабуть, найреалістичніше прописана візажистка Анжель – то її кидають на гроші роботодавці, то в запарі на неї кричать під час показу, щоб працювала швидше, то їй доводиться відійти від роботи, щоб отримати консультації від маститого письменника (не за безкоштовно, звісно). А ще виступати в ролі турботливої матері й для юної Ади, й для Максін, якій важко самотужки усвідомити трагедію, що її накрила. З іншого боку – треба ж Анжель якось збирати матеріал для майбутньої книги.

Четверта героїня – про яку навіть не дуже згадують в анонсах – дизайнер Крістіна, яка шиє для показу мало того що свою першу сукню, та ще й сукню, в якій Ада відкриватиме показ – а це неабиякий виклик та довіра. І тут ще якось починаєш вірити картині – бо Крістіна й засинає над роботою, і перешиває плаття, бо хтось не так подав мірки, і вручну пришиває кожну блискітку, коле пальці до крові… Отут вже режисерка змусила глядача по-справжньому переживати: а раптом ця кров крапне на білосніжну тканину? А що, якщо Ада, яка спотикається на підборах, порве поділ плаття? А якщо раптом заздрісні колеги візьмуть і поріжуть його крадькома? От чесно, за це плаття переживаєш більше, ніж за Максін з її хворобою.

Що ми маємо у підсумку. Це дуже красиво і стильно знята картина. Вродливі моделі, вишукані сукні й інтер'єри, подіум на лоні природи (дорого-багато!)  – але все це лиш гарна оболонка для порожньої і неглибокої драми. Світ моди, який для нас завжди здавався променем світла в темному царстві, показано тут смертельно нудно. Можливо, проблема ще й в перекладі назви: «Кутюр» з французької – «Шви». І така назва більше б відповідала суті картини, коли кожна з героїнь сподівається зшити своє життя з різних клаптиків, з’єднуючи його з долями інших людей. Але чесно, ну хто піде на картину з назвою «Шви»?

P.S. Але ви все одно сходіть, подивіться – дуже зігріває душу гра української моделі й досить об’ємна згадка про війну в Україні. За це режисерці велика шана й поклон.