Пілот Мі-8 приземлився дати смаколики дитині з прапором: неймовірні історії військових з фронту

Фронт – це не лише зона бойових дій, де воюють військові. Це ще й мирні жителі, які опинились у таких важких умовах і щодня здійснюють моральний подвиг без зброї в руках

У фільмі "Цивільні" з документального циклу "Подвиг бути людиною" військові та волонтери розповідають про евакуацію цивільних, допомогу дітям і сусідам, а також про постійну підтримку одне одного в зоні бойових дій. Про це читайте на 24 Каналі.

Як військові-гелікоптерники зробили приємне цивільним на фронті?

Пілот гелікоптера Мі-8 18 ОБАА ЗСУ Володимир "Крижик" розповів, як у них було шалене бажання зробити щось приємне, неймовірне для хлопця, який під час кожного їхнього польоту, в будь-яку погоду вибігав з прапором України й махав їм. Тому в певний момент вони з екіпажем вирішили: "Це лютий хлопець, треба йому допомогти здійснити якусь мрію".

Думаю, він ніколи не забуде свої емоції, коли я підбіг до нього, обійняв, це залишиться для нього спогадом із дитинства. Мені здається, якщо його будь-хто спитає про найнеймовірнішу подію життя, він розповість саме цю історію, коли військові-гелікоптерники, які летіли на завдання, приземлилися і вручили йому смаколики,
– зазначив пілот.

Він має надію, що хлопець колись теж стане гелікоптерником. Це буде неймовірно.

Також Володимир "Крижик" пригадав історію, що сталась на Донеччині, де вони виконували бойові завдання з ураження ворога. На їхньому маршруті зустрічалася пара вже у віці, на хатині якої завжди висів прапор України. Коли ми пролітали, вони вибігали й махали другим прапором. Ми через питання безпеки не підсідали біля них, але хотіли їм віддячити, дати їм якусь емоцію.

"І ми спустили їм на мотузці смаколики. А коли відлітали, бачимо, що чоловік тримає той пакетик, що ми скинули, і показує, щоб ми сідали. Ми їм показали жестами, що не можемо це зробити. А потім, коли це відео з'явилось у соцмережі, мені написала їхня донька. Вона повідомила, що з ними все добре, вони живі та здорові, виїхали на захід України", – зауважив пілот.

Фільм "Цивільні": дивіться повне відео

Він подякував, що вона написала про долю цієї пари. Вона написала, що це відео залетіло, Володимир відповів, що одразу не виставляв його з огляду на безпеку. Добре, що вони у безпечному місці, і попросив передати їм привіт. Однак в той момент, коли вони перебували у небезпечній для проживання зоні й підтримували українську авіацію, вони були на межі зі смертю.

Але цінували те, що ми приходили. Вони розуміли, що ми йдемо не просто так, а щоб допомогти їм, і віддячували тим, що махали нам прапором України. А ми їм віддячували – як могли – знищували ворога,
– наголосив Володимир "Крижик".

А ще гелікоптерник висловив захоплення українськими дітьми. Він пригадав, як їм потрібно було сісти біля населеного пункту. Зрозуміло, коли сіли гелікоптери, одразу ж зібралося доволі багато людей. Але вони боялись підходити. І тоді до нас підбіг хлопчик і запитав: "Ви їсти хочете?". Ми відповіли, що нам нічого не треба.

"Він розвернувся і сказав іншим: "А ви боялись!" Ми просто випали, що карапуз настільки сміливий, що не побоявся підійти до нас. Я б навіть у нього позичив сміливості. Після цього підійшла бабуся, теж запропонувала їжу, але ми відмовилися, тому що в деяких випадках небажано щось брати від людей, бо це може бути небезпечно для нас", – підкреслив військовий.

Однак люди, вже не питаючи нас, приносили їжу в окремому посуді, приносили виделки, стакани, щоб ми нормально поїли. Це так круто. Це ті моменти, коли розумієш, що, мабуть, заради них ми стоїмо, всі військові перебувають зараз на передовій і виконують свої завдання зі знищення ворога, який прийшов до нас.

Яким був порятунок водія-волонтера за допомогою дрону?

Пілот ББС 41 ОМБр ЗСУ "Манюня" поділився історією, як із побратимами перебували на позиції, виконували бойове завдання. Дивляться, їде машина, як п'ятитонник, типу холодильник. Почали одразу перевіряти, хто це, що це. Зв'язалися з іншими підрозділами – ніхто не знає, що це за машина. Думали, що це окупант переодягнувся у цивільне, вкрав машину і їде до своїх, або тікає.

"Подивились з дрона – на машині номер український. Виходить – заблукав цей водій. Тоді ми почали перед ним з дронів кидати влоги за 50 – 70 метрів, щоб він зупинився і не рухався далі. Кидали, кидали, і він зупинився. Потім він вийшов з машини, ми причепили до дрона записку зі словами: "Йди за дроном. Там далі росіяни", – деталізував пілот ББС.

Він продовжив, що водій пішов. Почали літати FPV-дрони. Росіяни ними йому одразу спалили машину. Як виявилося, він в цій машині віз волонтерку – тушкованку, їжу на території, де йдуть бої, для бабусь і дідусів. Повна машина була забита продуктами. А зліва вже були позиції окупантів. Тоді було ухвалене рішення йти забирати його.

Чоловік йшов за дроном, вже темніло і він вже той дрон не бачив. А вмикати на ньому вогні ми не стали, щоб не виявити себе, якщо будемо його виводити. Ми ухвалили рішення у бліндажі йти за ним. Одяглися я і мій побратим і пішли. Ми ризикували своїм здоров'ям і життям, щоб піти його забрати. Але мені не важливо було, хто там був – цивільний чи окупант, я бачив, що там людина,
– додав "Манюня".

На його думку, з боку росіян ніколи б так не вчинили. Якщо вони своїх кидають на фронті, то що там казати про цивільних. Людяності нема.

"Манюня" сказав, що шкода цивільних, які не хочуть виїжджати з територій, які перебувають під обстрілами, і продовжують там сидіти. Молоді люди, якщо мали можливість, виїжджали. Там машини у кожного. А бабусь і дідусів залишили. Звісно, шкода, що вони сидять під обстрілами у підвалах без води, без їжі. Просто сидять і чекають чогось незрозумілого.

"Є такі служби, які вивозять людей, їздять по селах, але є люди, які відмовляються. Не знаю, чому так", – зазначив пілот ББС.

Як цивільні на фронті віддячують військовим?

Засновниця БФ "Свої", ветеранка ЗСУ Леся Литвинова розповіла про своє перше ППД, яке було прямо в житловому будинку посеред міста. Не було можливості в іншій локації розмістити особовий склад. Вони розташувались прямо на сходах, їм ще навіть форму не видали. Вона була в якійсь курточці, з автоматом. Сиділи на бетоні – було дуже холодно.

Вийшов хтось з місцевих і виніс мені туристичний килимок з підкладкою з фольги. Він був такий тонесенький, в яскраву червону клітинку, такий цивільний-цивільний. Але це було так доречно, і так тепло було від нього, коли вклала його на сходинки. Цей килимок був зі мною ще рік, брала його всюди. Хоча на той момент в мене вже було все, що треба, – хороші каримати, спальник,
– пригадала ветеранка ЗСУ.

Однак, вона додала, цей килимок зігрівав саме зв'язком з цивільним життям і з кимось, хто про неї потурбувався.

А ще вона розказала, як на свято їм привезли цілий ящик з якоїсь школи. Діти передали цукерки, каву, шкарпетки й малюночки з побажанням. Чомусь один малюнок і кілька слів, що були там написані, настільки зачепив мене, що він мені дійсно дуже допомагав. Це про зв'язок між армією і тим, що тут. Бо тобі хочеться вірити, що в тебе за спиною не тільки твої діти та батьки, а що тобі є ще за кого і за що воювати.

Чим військові намагались допомогти маріупольцям в облозі у 2022 році?

Ветеран НГУ Дмитро Козацький "Орест" поділився історіями про те, як військові намагались допомагати цивільним у Маріуполі взимку-весною 2022 року. У березні окупаційні російські війська обстрілювали Маріуполь, не даючи цивільному населенню безпечно виїхати з міста.

"Впродовж кількох днів тривали спроби організувати зелений коридор, однак російські війська, як завжди, не стримували свого слова й обстрілювали саме ті дороги, по яких мало виїжджати місцеве населення. Маріуполь вже був в оточенні, у місті тривали жорстокі бої, попри це побратим знайшов у будинку бабусю, яка була нерухома", – зауважив ветеран НГУ.

За його словами, він декілька разів приносив їй їжу і годував. Її подальша доля невідома, тому що, очевидно, це не можна було робити на постійній основі, кожного дня. Але це те, що викликає насправді захоплення. Були випадки, коли азовці розвозили їжу по дворах. Її запаси були доволі обмеженими, але все одно вона збиралася і роздавалася цивільним для того, щоб їм якось допомогти.

Точно знаю, що багато прикладів, коли військовослужбовці, захисники Маріуполя намагалися наскільки це можливо, підтримати цивільних,
– наголосив "Орест".

На його думку, допомога цивільним і в Маріуполі, і на Азовсталі – це переконатися в тому, що ти дійсно добра людина. Коли ти бачиш все, що відбувається навколо – мертвих людей, які лежать по вулицях, повністю зруйноване місто, в якому ти проживав, зруйноване нормальне життя, іноді важко повірити, що це реальність.

"Ти не віриш в те, що можеш продовжувати далі бути доброю людиною в такому світі. Але ця можливість допомогти повертає тебе у твій стан людини й нагадує, що ти – добра людина", – підкреслив Козацький.

Він додав, що у хороших людей завжди є точка повернення, коли ти повертаєшся до своїх базових налаштувань. Ми живемо у дуже складні часи, і зараз дуже важлива людяність. Коли ти маєш можливість комусь допомогти, про когось потурбуватися, зробити щось добре, це те, що завжди нагадує тобі тим, хто ти є, – доброю людиною, яка бореться за добро і яка є уособленням добра.

Яку волонтерську роботу виконують поліціянти в зоні бойових дій?

Один із засновників спецпідрозділу НПУ "Білий Янгол" Василь Піпа розповів, яку роботу виконують поліціянти в зоні бойових дій і як до них ставляться цивільні. Зокрема він розказав, що в поліції працював співробітник Рустам Лукомський, який родом з Донецької області, його всі знали. Він все життя був і лишається душевною людиною, до кожного звертався як до рідного.

Він був водієм того екіпажу поліції, який формував Артем Віталійович Щусь. Вони постійно залучали машину швидкої медичної допомоги. Віддавали перевагу локаціям, де перебували діти, надавали передусім їм гуманітарну допомогу, теплі речі, медикаменти, які у нас були і які могли дістати. Кожного разу, коли заїжджали на ці локації, люди вже чекали, що приїде швидка, якою керують поліціянти,
– пригадав Піпа.

Він додав, що Рустама та ту карету швидкої медичної допомоги люди назвали "Білим янголом". Бувало таке, що він чув наративи щодо поліціянтів з боку, наприклад, церковників московського патріархату, які скриплячи зубами, говорять, що нібито, поліціянти крадуть дітей, відвозять їх у дома розпусти. Це говорять люди, які мусять звертатися до Бога і нести Боже слово іншим, а вони розповсюджують брехню.

"Однак вважаю, що це свідчить про те, що ми на вірному шляху, адже дуже дошкуляємо величезній російській пропагандистській машині, яка вкладає мільярди доларів у свою пропаганду", – наголосив один із засновників спецпідрозділу "Білий Янгол".

Для нього дуже важливий зворотний зв'язок від людей, які також допомагають, підтримують словом, ділом. Якось жіночка написала в одному з месенджерів про те, що хоче їм віддячити за роботу. Я дав адресу Рустама, і вона надіслала посилку. В тій посилці були наклейки, зроблені власноруч, на лобове скло машини з написом "Білий янгол". На нашій машині вони залишалися до останнього.

Що про допомогу цивільним кажуть капелани?

Майор капеланської служби ЗСУ Отець Андрій Апаров говорить, що у нас воїни світла. Скільки добра робиться нашими воїнами поза межами поля бою – для простих людей, для тварин, для тих, хто потребує допомоги. Та навіть для пораненого ворога вони проявляють людяність і толерантність. Це квінтесенція нашого морального коду.

"Це велика радість і велике щастя, коли наш воїн залишається миротворцем і на полі бою, бо він творить мир і для тих людей в миру, які потребують підтримки. Тому мета нашої боротьби – це збереження життя, збереження любові й можливість бути з Богом", – сказав Отець Андрій Апаров.

На його думку, добро на війні – це не потреба, це – аксіома. Наші воїни, наші хлопці та дівчата – це уособлення добра. На відміну від тієї темної сторони, ми не знищуємо безпричинно, ми намагаємося дотримувати норм міжнародного гуманітарного права зі збереження історичних, культурних пам'яток, музеїв, лікарень.

Це прояв господнього образу, нашого начала. Тому допомога тим, хто поруч, але виявився у зоні бойових дій, це наше духовне зобов'язання,
– додав капелан.

Він підсумував, що на своєму досвіді знає – перший блокпост після окупації, а там – цукерки, їжа, сльози та любов.