Війна США проти Ірану затягується: як пройшов перший тиждень конфлікту та як реагує світ

Всього одного тижня війни між США, Ізраїлем та Іраном вистачило, щоб до світу дійшло усвідомлення того, що цей конфлікт переходить у фазу не просто обмеженої операції, а вже масштабної військової кампанії, хоч поки й без використання військ безпосередньо на землі. Сьогодні мова вже не йде про серію точкових ударів чи коротку каральну операцію проти лідерів іранського режиму. Західні уряди, аналітики та медіа дедалі частіше описують ситуацію як початок довготривалої війни, що може докорінно переформатувати баланс сил на Близькому Сході і вплинути на глобальну економіку.

24 Канал проаналізував, як пройшов перші 7 днів війни в Ірані та з'ясував, чому Вашингтон просить Київ допомогти, як цей конфлікт впливає на єдність союзників США по НАТО, а також чому Китай та Росія не поспішають підтримувати дружній режим в Тегерані.

США просять Україну про допомогу: як пройшли перші 7 днів війни в Ірані?

Сьогодні основним методом ведення бойових дій залишаються скоординовані повітряні удари США та Ізраїлю по військовій інфраструктурі Ірану, а також ураження іранських кораблів. Ідея полягає в тому, щоб точковими авіаударами знищити іранські системи ППО, ракетні комплекси, порти та центри управління військами. Часто під удари потрапляють і командувачі іранських збройних сил, зокрема, повідомляється про ліквідацію близько 48 генералів та інших високопосадовців Корпусу вартових ісламської революції (КВІР).

Ударна група американського авіаносця USS Abraham Lincoln в Аравійському морі / Фото ВМС США

Своєю чергою, Іран відповідає ударами проти військових США та союзників Вашингтона у Перській затоці. Крім ракетних атак, Тегеран активно використовує безпілотники Shahed, з якими бореться багато років Україна, захищаючи міста та інфраструктуру. Власне, самі іранські дрони виявилися дуже складною проблемою та несподіванкою як для самих американців, так і для сусідніх монархій Перської затоки.

Зверніть увагу! Президент України Володимир Зеленський вже повідомив, що американці надіслали запит про допомогу в захисті своїх військових баз від "Шахедів", а самі українські військові вже вирушили на Близький Схід. Київ готовий поділитися досвідом та засобами для знищення цих дронів, однак раніше Зеленський наголошував, що сама Україна натомість потребує ракет до систем Patriot, щоб ефективніше боротися з більш технологічними крилатими та балістичними ракетами, які запускають росіяни.

Водночас паралельно з бомбардуванням Ірану йде також обговорення післявоєнного устрою в країні. Офіційно Білий дім не ставить за мету зміну режиму в Тегерані, хоча сам президент США Дональд Трамп неодноразово прямим текстом говорив про ці наміри. Втім, навіть серед прихильників зміни політичного устрою в Ірані існує серйозне занепокоєння, адже падіння ісламської республіки не обов'язково означатиме миттєву політичну трансформацію країни.

Безліч аналітиків згадують досвід громадянської війни в Сирії, яка починалась як внутрішньополітичний протест проти режиму Башара Асада, а закінчилася тривалим та виснажливим конфліктом, розвитком ісламістських терористичних угруповань та залученням багатьох зовнішніх сил. Зрештою, знадобилося понад 10 років, щоб витіснити звідти спершу терористів, потім самого Асада, і бодай якось стабілізувати ситуацію.

Варто враховувати, що сам по собі Іран – велика країна з широким етнічними, релігійним та політичним поділом, тому різка руйнація центральної влади може спровокувати внутрішню боротьбу між різними фракціями, від консервативних силових структур до опозиційних груп у вигнанні, які вже зараз заявляють про підтримку серед населення та частини військових. Саме тому частина західних експертів наголошує, що планувати перехідний період для Ірану необхідно вже зараз, адже без чіткого плану падіння режиму аятол може створити вакуум влади та зрештою призвести до громадянської війни.

У Білому Домі навпаки наголошують, що їхня безпосередня мета полягає саме у військовому послабленні режиму, і вони не збираються напряму впливати на внутрішньополітичні процеси, або тим більше – міняти там владу. Однак за лаштунками західні уряди намагаються налагодити контакти з різними представниками іранської опозиції, включно з наслідним монархом у вигнанні Реза Пахлаві.

Іранці в Європі закликають повернути монархію на чолі з Пахлаві / Фото AP

Проблема полягає в тому, що іранська опозиція доволі роздроблена, а всередині самої країни залишаються стійки та релігійно-вмотивовані силові структури – передусім Корпус вартових ісламської революції, які можуть стати окремим центром сили у разі повного краху політичного режиму.

У Вашингтоні намагаються балансувати між демонстрацією сили та уникненням великої регіональної війни. Однак сам масштаб операції та заяви про удари по Ірану у відповідь від союзників США у регіоні – ОАЕ та Саудівської Аравії – свідчить про те, що попри попередню оцінку термінів кампанії у "кілька тижнів", самі Штати все ж готуються до конфлікту, який може затягнутися значно довше, ніж спершу припускали безліч спостерігачів. Саме тому американці навіть відкрито погрожують своїм союзникам в Європі, якщо ті, як от Іспанія, не демонструють особливого бажання надавати свою військову інфраструктуру для ударів по Ірану.

Європа на роздорожжі: чому ЄС утримується від прямої підтримки війни з Іраном та як на це реагують США?

Війна США та Ізраїлю проти Ірану стала черговим випробуванням для трансатлантичної єдності. Поки Вашингтон намагається залучити до операції ширшу міжнародну коаліцію, передусім союзників по НАТО, у самій Європі розгортається складна політична дискусія щодо того, чи взагалі мусять європейські держави підтримувати американську військову кампанію. А якщо так, то в який спосіб?

Сполучені Штати активно працюють із союзниками, намагаючись розширити участь європейських країн у конфлікті. Йдеться не лише про дипломатичну підтримку, а й про практичну допомогу: військово-морські патрулі у Перській затоці, логістичні та військові бази в регіоні, постачання озброєнь та систем ППО. За витоками у медіа, американські дипломати просто зараз ведуть інтенсивні переговори зі своїми ключовими союзниками.

Прем'єр Великої Британії Кір Стармер наголосив, що близько 200 тисяч британців перебувають у країнах, які атакує Іран / Скриншот зі звернення політика

У цьому відношенні найближчим союзником Вашингтона традиційно залишається Велика Британія. Попри публічні скарги самого Трампа, Лондон уже сигналізував про свою готовність підтримати операцію проти Ірану – насамперед через присутність своїх військ на морі та обмін розвідданими. Британський уряд аргументує свою позицію тим, що нестабільність у Перській затоці безпосередньо впливає на енергетичну безпеку Європи та міжнародну торгівлю.

Однак у континентальній Європі позиції значно більш обережні та різноманітні. До прикладу, у Німеччині та Франції уряди намагаються уникати прямої військової участі, наголошуючи на ризику втягнення Європи у ще одну "нескінченну" війну на Близькому Сході. Частина політиків прямо згадує досвід іракської кампанії 2003 року, коли європейські держави глибоко розкололися щодо підтримки зусиль США.

Натомість країни Центральної та Східної Європи, які традиційно мають тісніші безпекові зв’язки зі США, частіше демонструють відкриту підтримку Вашингтона. Україна також офіційно підтримала наміри Штатів, передусім через те, що сам Іран – давній союзник Росії, і саме режим аятол забезпечив росіян далекобійними дронами для атак на інфраструктуру та цивільних.

У Брюсселі також побоюються економічних наслідків конфлікту, адже ескалація в регіоні Перської затоки вже б'є по ринках енергоносіїв, а Європа після російського вторгнення в Україну вже пережила болісну енергетичну кризу. Саме тому частина урядів наполягає, щоб головним завданням Євросоюзу стало дипломатичне стримування конфлікту, і аж ніяк не розширення військової участі країн-членів.

Близько 80% німців вважають міжнародну ситуацію загрозливою або дуже загрозливою / Інфографіка DW

Втім, не лише за енергетику переймаються європейські бюрократи. У багатьох країнах Європи громадська думка традиційно скептично ставиться до військових кампаній на Близькому Сході. Таким чином європейські уряди перебувають під подвійним ударом, коли з одного боку зростає критика всередині власного населення, а з іншого – американці погрожують чинити тиск проти незговірливих союзників.

У результаті Європа намагається втримати крихкий баланс у цій ситуації. Однак ЄС дуже залежний від американської безпекової підтримки, особливо на тлі зростаючої загрози з боку Росії, тож відкрито протистояти американським закликам навряд чи вийде. Питання лише в тому, якщо ЄС все ж буде змушений брати пряму участь в конфлікті, наскільки далеко вони готові зайти у підтримці операцій проти Ірану.

В Азії назріває енергетична криза: чому Китай не захищає свого союзника?

Та якщо для Європи війна з Іраном – це насамперед політична дилема, то Азія стикається передусім з глибокою енергетичною проблемою. Найбільше це стосується Китаю, який за останні роки став ключовим покупцем іранської нафти і фактично головним економічним партнером Тегерана. Ще до початку війни Китай імпортував значні обсяги іранської нафти, часто через складні схеми з використанням посередників або танкерів "тіньового флоту", що дозволяло обходити західні санкції.

Ескалація війни одразу створила ризики для цієї схеми, адже атаки проти інфраструктури в регіоні Перської затоки та загроза для морських шляхів навколо Ормузької протоки, яка тепер працює всього на 5% від довоєнних показників, змушують азійські ринки, у тому числі Китай, в терміновому порядку шукати нових постачальників.

Майже 1,4 мільйона барелів російської нафти буде розвантажено з підсанкційних танкерів в індійських портах найближчими днями / Джерело Bloomberg

Вочевидь, найближчим та найбільш "голодним" до нафтових доларів постачальником є Росія. Аналітики фіксують збільшення постачань нафти в Китай від Росії, а Індія навіть отримала від США 30-денну паузу в забороні на постачання російської нафти. Своєю чергою, Кремль реагує на війну в Ірані доволі стримано. Речник Путіна Дмитро Пєсков підкреслив, що "це не їхня війна", отже й втручатися вони не збираються. Частково це виглядає як підігравання самим американцям, з метою отримати аналогічне "невтручання" у війну в Україні.

Втім, більш за все, це виглядає як чергова брехня з боку Кремля, адже за повідомленнями в американських ЗМІ, Росія обмінюється з Іраном розвідданими та всіляко сприяє атакам проти американських військових об'єктів у регіоні Перської затоки. Власне, тих самих об'єктів, які Штати просять допомогти захистити в українського керівництва.

Китай так само не демонструє бажання втручатися у війну в Ірані на боці свого союзника та всіляко закликає до деескалації та припинення війни. При тому, що сам Іран лишається одним з ключових партнерів Китаю у регіоні не лише як постачальник нафти, але й як частина китайської стратегії розширення свого глобального впливу, зокрема в рамках ініціативи "Один пояс, один шлях". Таким чином, ослаблення Тегерана потенційно послаблює і позиції Пекіна в регіоні, який Китай розглядає як важливу частину своїх глобальних логістичних та торгівельних маршрутів.

Тегеран є однією з ключових точок в китайській ініціативі "Один пояс, один шлях" / Джерело Radio Free Asia

Дуже іронічною та показовою виглядає реакція Росії та Китаю на події на Близькому Сході. Тобто країни, які активно просувають ідею "багатополярного світу" та Глобального Півдня, насправді не готові вкладатися напряму в підтримку цих альтернативних політичних союзів.

Фактично Пекін та Москва опинилися у незручній позиції, коли вони точно не підтримують американо-ізраїльську операцію проти своїх союзників в Ірані, однак при цьому не мають реальних інструментів, щоб прямо вплинути на перебіг цієї війни або ж її зупинку.

Пекін прагне позиціонувати себе як альтернативний центр глобального впливу і ключового партнера для багатьох країн Близького Сходу. Втім саме зараз події в Ірані наявно демонструють обмеженість цього впливу. Зрештою, як показує практика, в критичний момент ключові рішення все ще ухвалюються у Вашингтоні, залишаючи Пекіну лише можливість публічно критикувати дії американців, але без жодного прямого втручання.