Лозоплетіння Харківщини: історія ремесла, що стало символом регіону

Ми звикли сприймати звичайний кошик як суто побутову річ, проте за його переплетінням ховається історія цілого народу та його творчої енергії. Харківщина — це не лише індустріальні гіганти та великі міста, а й унікальні народні промисли, що колись славилися на всю країну.

Одним із таких скарбів є лозоплетіння — мистецтво створення вишуканих речей із природної лози. Колись із цього гнучкого матеріалу виготовляли все необхідне для господарства: від містких кошиків до скринь.

Сьогодні лозоплетіння — це важливий елемент національної культури, інтерес до якого лише зростає, адаптуючись до сучасності. Особливе місце в цій історії посідає місто Лозова, назва якого безпосередньо пов’язана з промислом. У минулому це було невелике село, що стрімко розвивалося і згодом отримало статус міста.

Від стародавніх цивілізацій до українського побуту

Лозоплетіння вважається одним із найдавніших ремесел людства. Дослідники стверджують: воно виникло раніше за ткацтво та гончарство. Археологічні знахідки плетених кошиків та мішків у Месопотамії, Єгипті та на Балканах датуються V–IV тисячоліттям до нашої ери. Цікаво, що перші глиняні вироби часто створювали на основі плетених форм: їх обмазували глиною та випалювали на вогні — лоза згоряла, залишаючи міцний і правильно сформований посуд.

У XIX столітті лозоплетіння в Україні трансформувалося з домашнього заняття у повноцінний народний промисел. Відкривалися профільні школи у Нижневі, Сторожинці та Ізі. Важливу роль відігравали ярмарки, де майстри з Харківщини презентували не лише господарський інвентар, а й меблі, дитячі іграшки та витончені предмети інтер’єру.

«Широкодонки» та техніка «на уторах»: секрети міцності

Назва міста Лозова походить від густих заростей верболозу на берегах місцевих річок. Велика кількість сировини сприяла розвитку ремесла, а паралельно з лозою активно використовували й солому.

Харківська школа плетіння мала свої характерні риси:

• Геометрія: переважно прямокутне дно виробів;
• Колористика: поєднання білого пруття з рожевим або зеленим оздобленням;
• Міцність: використання металевих дротяних дуг для зміцнення конструкції.

Для транспортування великих вантажів (понад два відра) майстри створювали «широкодонки» — кошики з розширеним дном. Ще однією візитівкою була техніка «на уторах»: дно обробляли спеціальним плетеним валиком, щоб воно було міцнішим і не торкалося землі.

Читайте також: Харківське коцарство: спадщина, виткана поколіннями

Виклики промислової епохи та відродження

Наприкінці XIX століття лозоплетіння було повсякденною справою для багатьох родин Лозової. Найпопулярнішими виробами були кошики для фруктів та сапетки (спеціальні коробки для продуктів). За складнішими речами, як-от плетені крісла, вирушали на ярмарки в села Артільне, Різдвянка чи Смирнівка.

У XX столітті масове фабричне виробництво ледь не знищило ручне ремесло. Багато технологій було втрачено, проте наприкінці 1990-х розпочалася хвиля відродження. Ключовою постаттю цього процесу на Харківщині став Дмитро Шкуренко, чиї зусилля повернули лозоплетінню статус помітної частини місцевої культури.

Ремесло як сімейна справа

Дмитро Шкуренко зацікавився плетінням ще студентом художньо-графічного факультету. Щоб опанувати тонкощі справи, він їздив до славетного села Іза на Закарпатті. Згодом, у 1991 році, до справи долучилася вся родина майстра.

Використовуючи традиційні харківські методи, Шкуренки впроваджують і сучасні технології. Майстер навіть сконструював саморобний верстат для обробки деталей. Сьогодні їхня сімейна майстерня виготовляє широку номенклатуру: від крісел-гойдалок і дитячих колисок до витончених хлібниць та кошиків для білизни.

Читайте також: “На балькон!”: як харківські кулінари підкорюють «МастерШеф»

Популяризація та сучасні виклики

Протягом 2010-х років вироби харківських майстрів були невід’ємною частиною виставок та «Великого Слобожанського ярмарку». У Харкові функціонував «Музей лози», де проводилися майстер-класи. Помітний внесок у розвиток ремесла зробило подружжя Пиленкових, які розробили методики навчання для дітей, а також Галина Воловик та Марина Синицька, відомі своїми плетеними ляльками-оберегами й декоративними панно.

Нині через війну багато планів довелося поставити на паузу. Чимало майстрів були змушені виїхати, а виставкова діяльність у місті тимчасово припинилася. Проте незламність лози символізує й незламність самих мешканців Харківщини.

Дана Олєйнікова