Рецензія на фільм “Мавка. Справжній міф”

“Мавка. Справжній міф” — це перезапуск, чи то продовження мультиплікаційної “Мавки”, який досі є найкасовішим проєктом українського прокату. Він обіцяє перенести глядача у глибину прадавнього лісу, де стародавні істоти живуть за своїми правилами і де людина завжди лишається чужою. Стрічка ставить перед собою амбітну задачу поєднати український фольклор із драмою забороненого кохання та дослідити, що стається, коли межа між світом людей і містичними силами стирається. Та чи вдалося це творцям? Нумо розбиратися в рецензії.

“Мавка. Справжній міф”

Жанр фентезі, романтика
Режисер Катя Царик
У ролях Аріна Бочарова, Іван Довженко, Олеся Романова, В’ячеслав Довженко, та ін.
Прем’єра 4 березня 2026 року, кінотеатри

Оаз на кілька років у стародавньому лісі, на Темному озері, виходять на полювання мавки та русалки, щоби живитися людською енергією. Саме в такий час група студентів‑біологів вирушає у глибину, і Лук’ян, один із тих, хто зустрічає Мавку. За законами магічного світу Мавка має заманити його до води та віддати на поталу темним істотам, але замість смерті між ними розквітає почуття, що суперечить усім правилам і традиціям.

Те, що мало бути черговою жертвою, стає шансом на те, щоб зруйнувати встановлені порядки, тому Мавка опиняється між обов’язком перед своїм світом і сили, що зростає всередині неї, а Лук’ян поступово розуміє, що те, у що він потрапив є не просто стародавнім міфом, а живим світом із власними законами й небезпеками. І поки ліс бачить у їхньому союзі загрозу, самим героям доводиться вирішувати, що важливіше, власне кохання чи залишатися частиною світу, що не допускає вибору.

Приємно, коли український кінематограф намагається дивувати, знімати щось нове, щось своє. Такі спроби вже можна назвати успіхом, і за це наших кіноробів справді хочеться хвалити. Але водночас часто складається враження, що автори трохи бояться йти далі, заглиблюватися у складніші теми, робити історії масштабнішими, або ризикувати з драматургією. Через це багато фільмів виглядають як досить проста історія, яку легко дивитися, але після перегляду вона майже не залишає сліду.

Головна проблема тут криється у сценарії. Він досить передбачуваний, і багато сюжетних поворотів легко вгадуються ще задовго до того, як вони відбуваються на екрані. Фільм намагається створювати драматичні моменти і навіть пропонує кілька “неочікуваних” твістів, але вони читаються майже одразу. У результаті історія рухається вперед без справжнього відчуття інтриги.

Ще одним слабким місцем фільму “Мавка. Справжній міф” є його персонажі. Більшість із них прописані досить поверхнево, без складних характерів або внутрішніх конфліктів, які могли б зробити їх по-справжньому цікавими. Деякі мотивації виглядають занадто простими або навіть нелогічними, а бекграунди персонажів подаються дуже стисло, ніби лише для галочки.

Через це між героями і глядачем не виникає сильного емоційного зв’язку. У якийсь момент історія починає втрачати динаміку, а інтерес до подій поступово знижується. Це, до речі, добре було помітно і в залі під час перегляду, коли глядач починає нудьгувати, тому навіть найкрасивіша картинка тут вже не рятує.

Візуальна складова одна з головних сильних сторін “Мавки”. Фільм справді виглядає красиво, тут є вдало підібрані локації, природа працює на атмосферу, а ліси, озера і туманні галявини створюють той самий відчутний казковий настрій. Так, комп’ютерні ефекти іноді виглядають сирувато, а подекуди помітно роботу хромакею, але загалом візуальний стиль стрічки приємний.

Ще однією проблемою, яка давно переслідує українські фільми є продактплейсмент. І “Мавка. Справжній міф” тут, на жаль, не виняток. Зрозуміло, що кіно потребує фінансування, і співпраця з брендами абсолютно нормальна практика. Але реклама повинна бути органічною частиною світу фільму, а не виглядати як окрема вставка.

Коли ж вона занадто помітна і повторюється кілька разів, це починає відверто дратувати і вибивати з атмосфери. У деяких моментах виникає відчуття, що сцена існує лише для того, щоб показати логотип. І якщо дивитися фільм удома на стримінгу, такі моменти цілком могли б змусити просто вимкнути його.

Серед усіх найбільше виділяються Аріна Бочарова та Іван Довженко, їхня екранна взаємодія виглядає природно, а між персонажами відчувається певна хімія. Завдяки цьому романтична лінія працює краще, ніж багато інших елементів фільму.