Рецензія на фільм “Наречена!” / The Bride!

З 5 березня в кіно стартували покази готичного романтичного фільму “Наречена!”, натхненного “Нареченою Франкенштейна” Джеймса Вейла (1935) з Класичної серії жахів від Universal. Якого монстра зшили кінороби цього разу, чи може навпаки, видали щось прекрасне, розбираємось в огляді.

“Наречена!” / The Bride!

Жанр готичний романтичний фільм
Режисерка Меґґі Джилленгол
У ролях Крістіан Бейл, Джессі Баклі, Пітер Сарсґаард, Аннет Беннінг, Пенелопа Крус, Джейк Джилленгол, Джуліанна Гаф, Джон Магаро, Джинні Берлін, Лінда Емонд, Златко Бурич
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

У Чикаго часів Великої депресії, конкретно у 1936 році, дівчина Іда, знаходячись під містичним впливом померлої Мері Шеллі (не питайте), дозволяє собі неприпустиму поведінку серед місцевих гангстерів та кримінального боса Люпіно. Ця історія закінчується для неї погано — смертельним падінням зі сходів, ефектно зафільмованим у слоумо.

Тим часом відчайдушний Монстр Франкенштейна, або просто Френк, звертається до докторки Корнелії Евфроніус з благаннями оживити йому супутницю — нещасний потерпає від самотності більше століття. Як і личить всім божевільним вченим, вона погоджується. Викопавши на цвинтарі могилку, та посвіжіше, герої розпочинати процедуру оживлення, яку точно не схвалить Укренерго. Очевидно, ви вже здогадалися, що повертати з того світу вони взялися ту саму Іду. Так перед глядачем, а разом з ним і ошелешеним Френком постане Наречена.

Якщо ви дивилися “Наречену Франкенштейна” 1935 року, то знаєте, що титульній героїні у виконанні Ельзи Ланчестер там дісталися якісь жалюгідні крихти екранного часу. Працюючи над новітньою версією, Меґґі Джилленгол вирішила виправити прикру історичну несправедливість — це дійсно історія про Наречену, здобрена бунтарським феміністським духом.

Власне, про породженого генієм Мері Шеллі Монстра говоримо вдруге за останнє півріччя — звісно, мова йде про нетфліксівську кіноадаптацію від Ґільєрмо Дель Торо. Сказати, що підходи досвідченого мексиканського спеціаліста з темних казок та молодої режисерки до спадку письменниці різняться кардинальним чином — це нічого не сказати. Тож і їхні фільми, відповідно, існують у абсолютно різних площинах.

Якщо Дель Торо відносився до оригінального твору з максимальною шаною, ледь не здуваючи пилинки з кожної сторінки, то Меґґі Джилленгол, навпаки, намагається усіх переконати, що за інших обставин істинний magnum opus чекав Шеллі попереду. І був би він явно профіміністським. Так, тут у нас саме той фільм, де безтолкові мужики не помічають тебе, навіть якщо ти Пенелопа Крус. А то й роблять щось ще більш жахливе.

“Наречена” примудряється вибісити вже у перші 5 хвилин. Як і вищезгадана Ельза Ланчестер, Джессі Баклі відпрацьовує на двох фронтах, граючи і привид англійської романістки (особа з неприємних, відверто кажучи), і дівчину легкої поведінки серед чиказьких кримінальних елементів. Остання швидко трансформується у повсталу з мертвих бунтарку з виразною кляксою на обличчі та чорним язиком, і чому вона має бути (мова, звісно ж, не про зовнішність) симпатична глядачу — рішуче незрозуміло.

У стрічці неможливо не помітити алюзії на класику. Зокрема, голлівудські мюзикли золотої доби 30-40-х років (на цій ниві тоді особливо відзначилася MGM); недарма у кадрі лунає ім’я Джинджер Роджерс, а брат режисерки, Джейк Джилленгол, зображає когось дуже схожого на Фреда Астера. Внаслідок цього і сама “Наречена” стає напівмюзиклом, однак не сказати, що це йде на користь.

Також у кадрі фігурує абсолютно марна, але парадоксально необхідна у задумі такого штибу сюжетна лінія детективів, що ганяються за новоспеченими Бонні і Клайдом (один з них — чоловік постановниці Пітер Сарсґаард). На додаток “Наречена” сильно скидається на провальний сиквел “Джокера” (“це Леді Гага, чи хто?” — пролунало від однієї глядачки, що спізнилася на сеанс), від тих же Warner Bros. — компанія явно наступає на ті самі граблі.

Крістіан Бейл не з’являвся на екранах понад три роки, з часів “Блідо-блакитного ока” (2022), мабуть, через те, що відтоді твердо вирішив, що готичний вайб має бути обов’язковим елементом кіно. На противагу скаженому перфомансу Баклі він видає досить стриманий виступ, хоча його звичні маніпуляції з вагою знову помітні неозброєним оком.

Фільм Джилленгол, що став лише другою режисерською та сценарною повнометражкою в її кар’єрі після драми “Втрачена донька” (2021), становить чистий, нестримний хаос, спостерігати за яким протягом двох годин — завдання з зірочкою. Тут намішані різні жанри (комедія, мелодрама, мюзикл, кримінальний трилер, дрібка наукової фантастики), омажі голлівудській класиці, різнорідні елементи, але за ними губиться історія двох самотностей, що сама наче позбавлена стрижню. Воістину пані Меґґі зшила ще того кінематографічного монстра.