Жінки, які змінили хід історії: маловідомі постаті, без яких світ був би іншим

Через таку оптику багато постатей опиняються поза увагою. Передусім – жінки, адже традиційна історична оповідь довгий час будувалася навколо чоловічих імен, пише Bored panda.

Хто ті жінки, які змінили хід історії?

Антуанетта Браун Блеквелл: жінка, яка публічно заперечила Дарвіну

У 1871 році Чарльз Дарвін висунув думку про інтелектуальну перевагу чоловіків над жінками, надавши цьому твердженню наукового авторитету. Багато сучасників прийняли його без заперечень. Проте Антуанетта Браун Блеквелл не погодилася з таким поглядом. У 28 років Блеквелл стала першою жінкою, висвяченою на священика у Сполучених Штатах, порушивши традиції, які існували століттями.

Коли Дарвін опублікував свою теорію, Блеквелл відповіла власною працею. У 1875 році вона видала книгу "Статі в природі", де детально розібрала його твердження. Авторка наполягала, що еволюція не є сходами, на вершині яких стоїть чоловік. Вона описувала її як систему взаємодоповнюючих рис і здібностей. Блеквелл також звернула увагу, що багато висновків Дарвіна відображали радше вікторіанські уявлення про роль жінки, ніж об’єктивні біологічні закономірності.

Неймовірні жінки / Фото Unsplash

Гайдемарі Стефанишин-Пайпер: астронавтка українського походження

Американська астронавтка українського походження і одна з найуспішніших жінок у програмі NASA. Вона вільно володіє українською мовою і під час польоту брала із собою український прапор. Її батько, Михайло Стефанишин, народився у селі Якимів Кам’янсько-Бузького району на Львівщині. У молодості він емігрував до США.

Майбутня астронавтка відвідувала українську недільну школу, займалася народними танцями та була членкинею "Пласту". Перший політ Стефанишин-Пайпер відбувся 9 вересня 2006 року на кораблі "Атлантіс". Місія STS-115 стала першою експедицією до Міжнародної космічної станції після катастрофи шатла "Колумбія". Під час цієї експедиції вона стала восьмою астронавткою NASA, яка здійснила вихід у відкритий космос.

Примітно те, що під час польоту вона брала з собою український прапор і з гордістю демонструвала його. Загалом Стефанишин-Пайпер двічі літала у космос. Пізніше вона обійняла керівну посаду у підрозділі ВМС США. Астронавтка неодноразово підкреслювала своє українське походження і пишалася ним. Під час одного з візитів до України її нагородили орденом Княгині Ольги.

Ірена Сендлер: жінка, яка врятувала тисячі дітей

Ірена Сендлер – польська соціальна працівниця у роки Голокосту вона допомогла врятувати понад 2500 єврейських дітей із Варшавського гетто. Дітей вивозили різними способами – у машинах швидкої допомоги, через каналізаційні тунелі, у трамваях або навіть у ящиках з-під інструментів.

Сендлер вела списки врятованих дітей і ховала їх у банках, щоб після війни можна було знайти їхніх родичів. У 1943 році її заарештувало гестапо. Під час допитів Сендлер катували, однак вона не видала жодної інформації про дітей. За свою діяльність вона отримала почесне звання "Праведниця народів світу".

Жінки здатні врятувати світ / Фото Unsplash

Марія Вояковська: перекладачка, яка жила поруч із великим істориком, але мала власний голос

"Мій світе затишний, моя утіхо мила, Яку в собі ти радість принесла!" – так звертався Михайло Грушевський до жінки, яка погодилася стати його дружиною. Та роль "утіхи" зовсім не була тим, до чого прагнула Марія Вояковська. Вона справді була найближчою людиною для свого чоловіка і багато років залишалася поруч із ним – часто в його тіні, повідомляє Українська правда.

За цією роллю стояла освічена, активна і самостійна особистість. Марія належала до кола жінок, які в той час відстоювали нові ідеї про роль жінки у суспільстві. Однією з її найбільших пристрастей був театр. Саме завдяки її перекладу з норвезької українською мовою заговорила п’єса Генріка Ібсена "Нора, або Хатка ляльки". Згодом Вояковська активно долучилася до театрального життя Києва. Вона консультувала історичні постановки в Українському клубі, увійшла до президії товариства "Український національний театр" і стала однією із засновниць товариства "Вільний театр" при Троїцькому народному домі. Також працювала у театральній раді "Молодого театру" та співпрацювала з "Українфільмом".

Розалія Ліфшиць-Винниченко: лікарка, яку пам’ятають лише як дружину політика

"Коха" – так називав її Володимир Винниченко у своїх листах. Для нього вона була найближчою людиною. Але роль дружини політичного діяча – лише частина її історії. У довідниках навпроти її імені часто стоїть короткий і сухий опис – "дружина Володимира Винниченка". Проте Розалія Ліфшиць була лікаркою за освітою. Вона навчалася у Франції, у Паризькому університеті, і здобула медичну підготовку на високому рівні. Практику проходила у кількох відомих лікарнях Парижа. Серед них – клініка Неккер, що спеціалізувалася на дитячих захворюваннях, лікарня Божон, лікарня Кочен, психіатрична лікарня Сент-Анн та лікарня Пітіє.

Втім, почати повноцінну медичну практику їй так і не вдалося. Для цього потрібно було отримати спеціальний сертифікат, а також відкрити власний кабінет. Фінансові можливості родини Винниченків тоді були дуже обмежені – інколи бракувало навіть грошей на новий одяг чи книжки.

Галина Дидик: жінка, яка витримала чверть століття ув’язнення

Історія Галини Дидик – це приклад неймовірної витривалості. Більшовицька влада тримала її в ув’язненні 25 років. За цей час вона пережила численні допити й тортури, але не зламалася. У підпіллі Дидик працювала в референтурі Українського Червоного Хреста. Там вона координувала роботу медичного персоналу, який допомагав бійцям УПА. Згодом її діяльність стала ще небезпечнішою. Галина відповідала за зв’язок між головою Проводу ОУН на українських землях Романом Шухевичем та іншими членами підпільного керівництва.

Коли радянські спецслужби виявили місцеперебування Дидик і Шухевича, вона намагалася отруїтися, щоб не потрапити до рук ворога. Проте не встигла прийняти смертельну дозу. Після арешту на неї чекали роки тюрем. Навіть вийшовши на волю через чверть століття, вона не втратила сили духу і зберегла щире ставлення до людей.

Ірина Стасів-Калинець: письменниця, яка заплатила за любов до України

На початку 1970-х років радянська влада готувалася до нової хвилі репресій. Під удар потрапили представники українського культурного середовища. Серед засуджених опинилася і львівська письменниця Ірина Стасів-Калинець. Її звинуватили у написанні "антирадянських" віршів, поширенні самвидаву та участі у створенні першої правозахисної групи в УРСР. Матеріали її справи займали шість томів.

Після повернення із заслання у Забайкаллі вона не відійшла від громадської діяльності. Стала співредакторкою самвидавного культурологічного журналу "Євшан-зілля", долучилася до створення "Меморіалу" та Народного Руху. Увійшла до Наукового товариства імені Шевченка. Стасів-Калинець написала понад три сотні статей, а пізніше стала депутаткою Верховної Ради України XII скликання – того самого "першого демократичного" парламенту, який проголосив Незалежність. "Не пам’ятаю себе, щоб я не мріяла про Україну. Мені ввижалося, що тоді дзвенітимуть усі дзвони, стоятиме гучний передзвін усіх церковних дзвонів над усією Землею", – написала якось Ірина. Ця мрія коштувала їй багатьох років життя. Але вона не відмовилася від неї.