Новая ядерная защита Европы: как страны ЕС ищут замену "зонтику" США

Вже найближчими роками система ядерного стримування у Європі може зазнати докорінних змін.

Недовіра європейців до безпекових гарантій США змушує їх шукати альтернативні шляхи забезпечення ядерного стримування.

Йдеться насамперед про французьку "ядерну парасольку".

Президент Франції Емманюель Макрон вже оголосив про розширення ядерного арсеналу країни.

А разом із тим – Франція тепер розглядає можливість надання ядерних стратегічних ресурсів своїм союзникам.

Низка європейських країн вже заявили про готовність приєднатися до французького проєкту, а в деяких навіть обговорюють можливість створення власних ядерних програм.

Чи можлива поява у Європі нових країн із ядерною зброєю? Чи зможе французька "ядерна парасолька" повноцінно замінити американську? І чи не призведе це до знищення міжнародної системи ядерного нерозповсюдження?.

Зрештою, які наслідки це може мати для України?.

Про все це "Євро.

Правді" розповідає дослідниця ядерної політики з Гарвардського університету Мар'яна Буджерин.

Далі – пряма мова експертки.

Нова ядерна стратегія Франції.

Відповідно до оновленої ядерної стратегії, про що нещодавно оголосив президент Емманюель Макрон, Франція буде розробляти свій певний механізм координації із союзниками.

Це дозволить розгорнути французьку ядерну зброю на території низки європейських країн.

Зокрема, Макрон назвав Нідерланди, Бельгію, Грецію та Німеччину.

Подібний прецедент у Європі вже існує.

Йдеться про американську ядерну зброю, яка розташована у Німеччині, Італії, Нідерландах, Бельгії і Туреччині.

Ми чули спільну заяву президента Франції та канцлера Фрідріха Мерца, що нова французька ядерна стратегія не замінює американське розширене стримування, але доповнює та посилює його.

Проте ми ж розуміємо, що це насправді робиться тому, що у європейських країн більше немає впевненості, що американське стримування залишається.

Ситуація навколо Гренландії остаточно змінила ставлення до нинішньої адміністрації США, а тому актуальною стає теза, що Європа повинна самотужки займатися своєю безпекою.

Відповідно, Європа повертається до ідеї стратегічної автономії.

Це не нова концепція, і Франція завжди була на передовій цього дискурсу, але тут ми бачимо, що стара тема отримала цілком конкретний розвиток.

Ще один важливий момент: Франція намагається отримати переваги від ситуації певної двозначності (ambiguity).

Адже у Парижі не уточнюють, наскільки буде збільшено французький ядерний арсенал.

Оголошено про його збільшення, проте конкретні цифри не отримують навіть союзники.

Така невизначеність завжди грає на руку стороні, яка має досить невеликий ядерний арсенал, звичайно, якщо порівнювати Францію з Росією.

Цікаво, що експерти, які займаються питаннями ядерної зброї, дивилися в основному на США, Росію, а останнім часом – більше на Китай.

Але не на Францію.

І тепер нам треба починати вивчати, як це все виглядає у Франції, адже тепер це матиме загальноєвропейське значення.

Втім, існує ризик, що плани Макрона залишаться лише планами, якщо наступні президентські вибори у Франції виграє, скажімо, представниця "Національного фронту" Марін Ле Пен.

Чи втрачає ядерна зброя своє значення?.

Президент Макрон вже заявив, що ядерна зброя буде домінувати чи принаймні займати дуже важливе місце у міжнародній політиці протягом наступних пів століття.

І на жаль, це виглядає реалістичним прогнозом.

Звичайно, ми не можемо передбачити, що зміниться за 50 років, ба навіть за 20-30 років.

Але якщо говорити про більш близьке майбутнє, в яке можна зазирнути, то мені здається, що найреалістичніший сценарій полягає в тому, що країни ЄС, які не мають ядерної зброї, будуть зосереджуватися на конвенційних засобах стримування зі стратегічним ефектом.

Йдеться про неядерні ракетні програми.

Технології часів холодної війни не дозволяли створювати точних ракетних систем.

Саме тому, плануючи знищення якогось військового об’єкта противника, ставка робилася на величезний вибух, який компенсує неточність влучання.

Тепер точність різних ракетних засобів, а також далекобійних дронів, суттєво покращилася.

Тобто, за великим рахунком, вже немає такої потреби в ядерному боєзаряді, як раніше.

Для ядерного стримування залишається роль переважно на стратегічному рівні.

Сама ідея, що ескалація війни може призвести до підвищення ризику використання ядерної зброї, сама по собі мала би стримати противника від того, щоб розпочати навіть конвенційну військову кампанію.

Саме тому французькі засоби ядерного стримування, незважаючи на те, що вони чисельно є меншими за американські, а тому не зможуть повністю замістити американський підхід до стримування в Європі, все ж можуть бути цілком успішними.

Франція може створити власну систему європейського стримування, яка не буде повторювати американську, а буде побудована на дещо інших принципах.

Насамперед – на розумінні противника, що французькі ядерні сили завжди можуть забезпечити "другий страйк" – тобто ядерний удар у відповідь.

Адже навіть у разі ядерного удару Росії у Франції завжди залишаться певні ядерні сили, зокрема на підводних човнах, які, ймовірно, переживуть перший удар і завдадуть удару у відповідь.

Британія та її залежність.

Ключова проблема ядерного потенціалу Великої Британії полягає в тому, що її ракети Trident, які розгорнуті на підводних човнах, виготовляються у США.

Тобто британська ядерна програма і потенціал стримування підв'язані до Америки, і ця залежність може мати значення, якщо брати до уваги необхідність авторського нагляду й технічного обслуговування цих ракет, що можуть надати лише Сполучені Штати.

Поза цим, Британія має власне незалежне командування і контроль над своїм ядерним арсеналом, хоча, на відміну від Франції, вона бере участь у групі спільного ядерного планування НАТО, де велику роль відіграють Сполучені Штати.

Проте питання полягає не тільки в самій зброї, а й у політичних чинниках, у механізмах планування та прийняття рішення.

Такий собі софт ядерного стримування.

Це те, в чому Франція мала автономію і завдяки чому тепер має можливість переформатувати свою роль у ядерному стримуванні, зробивши її ширшою.

Ядерні плани Німеччини та Польщі.

Питання про власну ядерну зброю у Німеччині порушують лише на маргінальному рівні.

Хоча Німеччина має власну ядерну промисловість і теоретично може без проблем самотужки реалізувати власну ядерну програму, проте така ідея має у Німеччині вкрай низьку підтримку, а тому її реалізація видається вкрай малоймовірною.

До речі, аналогічна ситуація у Швеції, яка має ядерні технології і навіть свого часу розглядала варіант власного ядерного стримування, від якого відмовилася у 1970-ті роки.

Проте за наявності політичної волі цілком можливо, що певні потужності можна відновити.

І хоча політична ідея власної ядерної зброї у Швеції також не є популярною, з технічної точки зору Стокгольм може відносно швидко пройти цей шлях.

У Польщі, навпаки, тема власної ядерної зброї почала звучати на високому рівні (про таку можливість заявив президент Кароль Навроцький.

– Ред.), до того ж ця ідея там явно матиме більшу суспільну підтримку, аніж у Німеччині.

Проте там атомна промисловість малорозвинена, немає навіть власних атомних станцій.

А тому шлях Польщі до ядерної зброї навіть технічно виглядає досить складним.

Наразі те, що ми бачимо в Польщі – це наміри увійти у розширену ядерну місію США або Франції, тобто стати країною базування їхніх засобів стримування.

Тут можливий німецький сценарій, тобто ситуація, коли у країнах її розміщення відбувається своєрідний розподіл.

Сама ядерна зброя – боєголовки – залишаються американськими, проте засоби доставки, наприклад літаки F-35, купуються цією країною у Сполучених Штатів.

Також місцевими є пілоти, які отримують спеціальну підготовку.

Саме така ситуація зараз у Німеччині та інших країнах НАТО: є розгорнута американська ядерна зброя – авіаційні термоядерні бомби B61, але ці країни володіють засобами їх доставки, а саме літаками F-35.

Відповідно, існує механізм координації та спільна група ядерного планування.

Польща могла би запропонувати Франції аналогічну схему.

Альтернатива – грецький сценарій.

Греція також грає роль в ядерному плануванні НАТО, однак на її території немає місць базування ядерних боєголовок.

Аналогічним чином у разі кризи Франція може тимчасово розмістити частину своїх авіаційних засобів – носіїв ядерної зброї на території Польщі з метою розпорошення і підвищення їхньої захищеності.

Проте і для таких місій потрібні особливим чином підготовлені авіабази.

Умова для власної ядерної програми ЄС.

Такий сценарій також виглядає малоймовірним, принаймні у коротко- та середньостроковій перспективі.

Адже для цього потрібна справжня революція у структурі ЄС, оскільки ядерна зброя повинна бути під командуванням якогось суверена.

І в рамках міждержавного об’єднання, яким є сьогоднішній Євросоюз, це буде політично дуже складно зробити.

А отже, для такої програми Євросоюз має спочатку стати справжньою федерацією, на чолі якої буде повноцінний глава держави.

Тут треба зрозуміти: в усіх ядерних державах наявність цієї зброї, так чи інакше, але посилює виконавчу владу.

Адже у глави цієї держави з’являється відповідальність за прийняття рішення про застосування ядерної зброї.

Удар по ядерному нерозповсюдженню.

У Сполучених Штатів раніше політика була такою: тільки-но якийсь їхній союзник замислювався про власну ядерну зброю, США посилювали для нього свої гарантії безпеки, щоб переконати не розробляти власну ядерну зброю.

Але сьогодні гарантії безпеки США не видаються надійними.

При цьому вартість ядерної програми не настільки висока – Пакистан витратив на свою програму близько двох мільярдів доларів.

Проте варто додати ще й непрямі витрати: санкції чи інші обмеження.

Адже невідомо, що якщо, наприклад, Польща наважиться запустити свою власну ядерну програму, то якою буде реакція Сполучених Штатів чи навіть інших країн ЄС.

А разом із тим, відразу постануть неприємні політичні питання.

Як можна йти війною на Іран через те, що там відмовилися згорнути ядерну програму, але заплющувати очі на ядерну програму якоїсь іншої країни.

Така ситуація означатиме повний розвал системи нерозповсюдження ядерної зброї.

Це відкриє шлях для всіх, і тоді питання буде не стільки про безпеку ЄС, скільки взагалі про світову систему ядерного нерозповсюдження.

Значення для України.

Наразі дуже складно прогнозувати, чи буде у разі нашого просування до членства в ЄС французьке ядерне стримування поширюватися на нашу країну.

Єдине, що можна сказати зараз – якщо справді буде припинення вогню та якесь перемир'я, і якщо країни "коаліції рішучих" справді виконають свої обіцянки розгорнути військовий контингент на території України, і якщо там будуть присутні французи і британці – представники ядерних держав, то це буде додатковим фактором стримування.

Навіть якщо офіційно буде оголошено, що французьке стримування не поширюватиметься на територію України, це буде певним чинником, який, у комбінації з французькою стратегічною завуальованістю, буде змушувати Росію думати, чи не призведе наступна агресія проти України до втягнення у війну цих країн із ризиком ядерної ескалації.

Спілкувався Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".