Гра поколінь: чоловічі одкровення акторів фільму «Мавка. Справжній міф»

Як це — бути «новою кров’ю» індустрії, знаходити спільну мову з майстрами та де межа між досвідом і відвагою зумерів? Про етику професії, родинну сепарацію та виживання в сучасному кіно — у великій розмові з Іваном Довженком, Олександром Соколовим та Едуардом Поляковим.

Viva!: Ви представляєте різні покоління в одній професії. В чому ваша головна суперсила і де відчуваєте слабкість у порівнянні з колегами іншого віку?

Іван Довженко (зумер): У нас є внутрішня свобода, постійний пошук себе, ми дуже чутливі. Моє покоління — про війну, випускні під обстрілами, університет під час ковіду. Ця важкість через російську агресію зробила нас іншими, але ми бачимо майбутнє за Україною і хочемо творити професію саме тут.

Олександр Соколов (міленіал): Ми — покоління, що пам’ятає світ «до» діджиталізації. Наша сила в тому, що ми навчилися цінувати автентичність. Українське кіно нарешті залишило в минулому страх бути «другорядним». Сьогодні ми формуємо власну мову спілкування з глядачем, а диджитал лише допомагає розширювати палітру інструментів. Професія для нас — це передусім міцна драматургічна основа.

Едуард Поляков (зумер): Сила мого покоління в тому, що ми найбільш цифровізовані та адаптовані. Ми виросли в епоху телефонів, це наша природна стихія. Але в цьому ж і слабкість — дефіцит уваги. З однієї сторони, ми найбільш пристосовані до ритму сучасного життя, а з іншої — ми дещо «профдеформовані» гаджетами. Наше покоління — це про швидкість сприйняття.

Viva!: Як вам працюється разом? Чи відчуваєте ви конфлікт або, навпаки, взаємодоповнення методів роботи?

Едуард Поляков: На майданчику різниця помітна: старші колеги досвідченіші, вони знають свою колію і йдуть нею прямо. А покоління Z — трошки «агресивне». Ми менше заштамповані та не боїмося спробувати те, що може не вийти. Це ризик, але саме молодші актори зараз сміливіші у виборі: вони більше експериментують, бо ще не до кінця знають власні межі.

Олександр Соколов: Для мене акторська професія — це постійний рух і відкриття себе наново. Як тільки ти починаєш називати себе «професіоналом» — ти заспокоюєшся і втрачаєш живу природу гри. Професіоналізм — це здатність залишатися в процесі й дивуватися кожен раз як перший. Я не бачу особливої різниці у сміливості між молодими чи старшими — все впирається в якість матеріалу.

Іван Довженко: У реальному житті ми, молоді, вільніші та швидші. А на майданчику я бачу, що у старшого покоління просто колосальний багаж за плечима. Вони можуть дати влучну пораду, поки ми тільки вчимося. Сміливість обирати ролі приходить пізніше — на старті ти хапаєшся за все, щоб проявити себе. Головне — «як» зіграти, а не «що».

Viva!: Що кіно забрало у вас як у людей, а що дало як професіоналам?

Олександр Соколов: Кіно в мене нічого не забирало. Натомість дало можливість бути впізнаваним і залишатися в професії, яка вимагає постійного сумніву. Для мене важливо, щоб у моїх героях — навіть якщо це антагоністи як Кирило у «Мавці» — люди бачили емпатію. Темрява часто народжується з болю, і показати цей вибір — професійний виклик.

Едуард Поляков: Кіно забрало переживання про майбутнє, бо професійний шлях став зрозумілим. З’явилася впевненість у собі. Але дало тривогу за відповідальність: як ти виглядаєш на великому екрані, чи ти достатньо чесний у кадрі.

Іван Довженко: Забрало відпочинок. знімання в холодній воді, постійні фізичні навантаження — це було виснажливо. Але натомість я отримав досвід, який не дасть жоден університет. Музика та вірші, які я пишу поза кадром, допомагають мені не втрачати себе в цій професійній круговерті.

Viva!: Іване, ти представник відомої акторської родини. Як ти вибудовуєш межі на великому проєкті, де працюєш разом із батьком, щоб робота не з’їла особисте?

Іван Довженко: Ми абсолютно сепарувалися. Я ніколи не прошу порад і навіть ображусь, якщо батько почне втручатися в мій процес. «Тату, я сам!» — це принципово. Мені важливо зруйнувати міф про те, що діти акторів — це завжди «домовлено» і що на них «гени відпочивають». Цей міф — мій двигун, щоб довести свою щирість у професії. Хоча робота над «Мавкою» нас зблизила: ми рідко бачимося, а тут провели час разом, і від цього повіяло чимось теплим.

Viva!: Підсумуємо ваші погляди на головні цінності. В чому сила і де знайти натхнення?

Про силу чоловіка:

Олександр Соколов: Сьогодні це Любов. Без неї професія і життя втрачають сенс.
Едуард Поляков: Мудрість. Вміння бути виваженим у хаотичному світі.
Іван Довженко: Оточення. Люди, які тебе цінують і люблять попри все — батьки, кохана людина. Саме в людях сила.

Про українське кіно: