Європа готова? Трекер оборонки

Примітка редакції. Без контролю оновлення не працюють. Дякувати Богу, Європа ці ігри поступово завершує.

Дорожня карта оборонної готовності Європи має на меті перейти від плану до дій у реалізації прагнення ЄС до сильної й достатньої оборонної позиції до 2030 року. Що ж, ми дослідили ці впровадження.

Минулого жовтня Єврокомісія запустила «Дорожню карту оборонної готовності до 2030 року». Вона з'явилася на хвилі різкого погіршення європейської безпекової ситуації. Тим часом війна Росії проти України переросла у тривалу промислову бійню.

Європейські запаси залишаються обмеженими. Уже були виявлені критичні прогалини у можливостях, а швидкий розвиток військової справи з використанням безпілотників продовжує випереджати цикли їх закупівель і виробництва в Європі.

Водночас трансатлантична невизначеність і зростаючий гібридний тиск посилили політичні очікування щодо швидкості, масштабу й виконання цих нормативів.

Діагноз, що лежить в основі дорожньої карти, простий: Європа не страждає від браку стратегій чи декларацій. Вона більше потерпає від постійного розриву між політичними амбіціями і конкретним втіленням оновлень.

Дорожня карта безпосередньо базується на двох ключових документах, представлених у березні 2025 року: Білій книзі з питань європейської оборони і Плані переозброєння Європи.

Разом ці ініціативи формують основу для зміцнення оборонного потенціалу Європи до 2030 року. Вони визначають, як цього слід досягти шляхом збільшення і більш скоординованих інвестицій, включаючи нові інструменти фінансування на рівні ЄС, тіснішу співпрацю між державами-членами і глибоку інтеграцію між європейською та українською оборонною промисловістю.

На презентації Білої книги комісар з питань оборони Андрюс Кубілюс вловив логіку, що лежить у її основі: «Зараз наша мета: впровадження, впровадження і ще раз впровадження. Путіна не зупинить, якщо ми просто прочитаємо йому Білу книгу. Його зупинить лише те, що ми втілимо її в життя. Якщо ми використаємо її для створення справжніх безпілотників, танків, артилерії для нашої оборони».

Дорожня карта оборонної готовності перетворює політичні амбіції на 41 етап, кожен із яких має часові рамки та регулярні критерії прогресу на рівні всього ЄС. Таким чином, дорожня карта прагне запровадити результативність, прозорість і підзвітність. І все це — у тій політичній моделі, у якій довго домінували фрагментарні дії на національному рівні.

Як зазначила Урсула фон дер Ляєн під час презентації дорожньої карти, «виконується лише те, що вимірюється». Однак найбільш вирішальним тут є те, що успіх дорожньої карти значною мірою залежатиме від готовності держав-членів реалізувати цілі.

Звісно, компетенції комісара з питань оборони Кубілюса поширюються переважно на оборонно-промисловий аспект. Та відповідальність за оборонну політику і стандарти щодо безпеки залишаються в руках держав-членів.

У цьому контексті особливої актуальності набувають так звані коаліції оборонних можливостей. Ці гнучкі структури заохочують групи держав-членів разом рухатися вперед у розвитку, закупівлі та набутті критично важливих оборонних можливостей — як для власної оборони, так і на підтримку України — не чекаючи одностайності в усьому Союзі.

Завдяки 41 етапу Дорожня карта оборонної готовності стає доступною для ретельного вивчення. Прогрес можна відстежувати, затримки виявляти, результати оцінювати, незалежно від того, успішні вони чи ні. Саме в цьому полягає мета Європейського трекера оборонної готовності.

Відстежуючи виконання кожного кроку, трекер дозволяє оцінити, чи справді Європа переходить від плану до дії, чи знову зазнає невдачі на етапі реалізації.

41 етап, визначений у Дорожній карті оборонної готовності до 2030 року, розподілений за п'ятьма загальними напрямами, які були розроблені для забезпечення того, щоб до 2030 року Європа мала достатньо сильну оборонну позицію для стримування противників. Ми наводимо короткий опис цих етапів і ключові висновки для кожного напрямку:

1. Подолання прогалин у можливостях Європи

Ця сфера містить шість етапів, зосереджених на визначенні, розвитку і закупівлі повного спектру військових можливостей. Основна мета полягає у відході від неузгоджених національних ініціатив до спільних закупівель.

У 2007 році держави-члени погодилися виділити 35% своїх оборонних інвестицій на спільні закупівлі. Однак цей показник залишається нижчим за 20%. Нова ціль встановлена на 2030 рік — це означає, що на цей час щонайменше 55% оборонних інвестицій здійснюється в рамках Європейської оборонно-технологічної та промислової бази (EDTIB).

Цей крок буде здійснюватися через коаліції можливостей держав-членів, які зосереджені на пріоритетних сферах.

2. Запуск європейських флагманських програм готовності

Ця сфера містить 12 етапів, розділених між Ініціативою захисту від безпілотників та Обороною східного флангу, Повітряним щитом і Космічним щитом.

Флагманські проекти — це загальноєвропейські розробки, створені для захисту континенту від нагальних, невідкладних загроз. Вони є міжгалузевими, тобто охоплюють численні сфери можливостей і сектори, такі як управління кордонами і внутрішня безпека.

3. Оборонно-промисловий вимір

Існує сім етапів, спрямованих на перетворення EDTIB на більш конкурентоспроможний та інноваційний двигун зростання. Основну увагу приділено масштабуванню і швидкості, скороченню термінів доставки критично важливих матеріалів та збільшенню виробничих ліній.

4. Україна як ключова частина готовності Європи

Ця сфера теж включає сім етапів. Вони спрямовані на інтеграцію України в європейську архітектуру безпеки. Стратегія має на меті перетворити Україну на «сталевого дикобраза», якого не можуть з'їсти та перетравити загарбники. Водночас ця ідея дозволяє Європі скористатися перевагами бойового досвіду та інновацій України.

Також цей крок передбачає інтеграцію української оборонної промисловості до EDTIB і створення Альянсу дронів для використання спільних знань.

5. Горизонтальні стимули

Тут на вас чекають дев'ять етапів. Вони охоплюють базові ринкові, мобільні й фінансові рамки: загальноєвропейський ринок, військову мобільність і фінансові ресурси.

Примітка редакції. Це не наша помилка при перекладі, оригінальний текст дійсно завершується без певних висновків. Тож ставимо вам те запитання, яке мали б формулювати самі автори. Як ви вважаєте, повний контроль над виконанням кожного завдання — те, що врятує Європу від першого-ліпшого російського танка у Латвії? Чи вже надто пізно?