Війна зістарила українців на 10-15 років: як з цим боротися? Розмова з науковицею Інституту геронтології

Війна зістарила українців. І це не метафора. В Інституті геронтології ім. Чеботарьова Національної академії медичних наук України констатують: біологічний вік людей, яких обстежили фахівці інституту, значно більший за їхній паспортний вік, у багатьох – навіть на 10–15 років. Ефект стрімкого старіння – наслідок воєнних стрес-факторів. Найбільше постраждала наша серцево-судинна система.

Перші дослідження науковці провели відразу після деокупації Київщини, в квітні-травні 2022 року. Потім вивчали стан поранених військових, які проходили в інституті реабілітацію. Найтриваліше комплексне дослідження було проведено в Бишівській громаді, що неподалік Києва: двічі на місяць упродовж 2024 року група вчених та медиків приїздила в громаду, обстежувала чоловіків та жінок різного віку, але не молодших 30 років. Це дослідження триває і зараз. 

«Виявилося, що люди, які не брали участі в бойових діях, а лише пережили негативний психоемоційний досвід під час окупації Київщини, мають таке саме прискорене, передчасне старіння, як і військові, які отримали струс мозку через мінно-вибухову травму під час бойових дій, – вони в середньому на 10-13 років старші за свій паспортний вік», – розповідає завідувачка відділу фармакотерапії вік-залежних захворювань, доктор медичних наук Валентина Чижова, яка проводила це дослідження разом з колегами Тетяною Ковтонюк та Іриною Самоць. 

Ці зміни незворотні? З чого починається старість, чи існує набір «чарівних пігулок» проти неї і який тренажер для омолодження є в Інституті геронтології?

Воєнний стрес найперше вдарив по наших судинах

За якими параметрами вчені визначають передчасне старіння? На чому фокусувалося ваше дослідження?

У фокусі нашої уваги було передовсім ментальне здоров’я, психосоматика, отож як клініцисти ми почали зі шкали оцінки тривоги і депресії (HADS) та ПТСР (посттравматичного стресового розладу).

І також проводили клінічні обстеження серцево-судинної системи із визначенням віку судин та їх функціонального стану, проводили скринінг основних факторів ризику серцево-судинних захворювань – артеріальної гіпертензії, надлишкової ваги і ожиріння, хронічної хвороби нирок, цукрового діабету 2 типу та переддіабетичних станів.

Зараз ми продовжуємо надавати медичні консультації бишівцям та ведемо свої дослідження. Громада та керівництво Інституту підписали меморандум про співпрацю на п’ять років, отже, ми зможемо спостерігати, які зміни відбулися впродовж цього періоду, і порівнювати з попередніми даними. 

На які системи організму найбільше впливає «воєнний стрес»?

Безперечно, на функцію ендотелію – це, спрощено кажучи, внутрішній шар судин, він найперше реагує на стресові зміни. 

Старіння починається в 40-50 років, коли ендотелій перестає виділяти дуже важливу сполуку – NO, окис азоту, через що порушується механізм регуляції судинного тонусу. Це, своєю чергою, призводить до підвищення агрегації тромбоцитів – перекладаючи на людську мову, це схильність до тромбоутворення як у дрібних судинах, так і у великих. У Бишеві, провівши УЗД судин, ми виявили майже у 80% людей порушення функції ендотелію. Ймовірно, у когось це було і до війни, але воєнний стрес додав навантаження. 

У понад 40% пацієнтів ми виявили зменшення функціональної активності нирок, і це також можна розглядати як наслідок стресу. 

Також ми перевіряли цукор у крові, проводили глюкозо-толерантний тест і виявили значну частку людей з предіабетом (стан, при якому рівень цукру в крові вищий за норму, але ще не досягає критеріїв діабету 2 типу). У 8% осіб вперше виявили цукровий діабет. 

Ви гадаєте, діабет виник на фоні війни?

Ми цього не знаємо, бо не спостерігали цих людей раніше і вони не проводили таких досліджень у попередні роки, нам немає з чим співставити, але тривалий стрес під час війни цілком міг стати «пусковим механізмом». 

Треба сказати, що ми оперуємо не лише даними досліджень у Бишівській громаді, але й нашими спостереженнями при лікуванні пацієнтів. Зокрема, з перших днів війни у нашому інституті проходили лікування та реабілітацію поранені військові. Ми фіксували, що серед постраждалих від мінно-вибухової травми частота тривожно-депресивних розладів сягнула 66%. Військові з такими травмами старші у середньому на 10-13 років за свій паспортний вік. Вони мали струс мозку, і цим, імовірно, також обумовлена така тенденція. 

У Бишівській громаді, на жаль, такий самий тренд. І це страшно, адже люди, які не брали участі в бойових діях і не мали струсу мозку, але пережили негативний психоемоційний досвід (причому ще за два роки до проведення дослідження), мають таке саме прискорене, передчасне старіння, як молоді хлопці-військові, котрі отримали мінно-вибухову травму під час боїв.

Хто більше піддається старінню через стрес – чоловіки чи жінки?

Загалом світова тенденція така, що чоловіки помирають від серцево-судинних хвороб раніше, ніж жінки. Певною мірою це обумовлено ендокринними захисними механізмами жінок (жінка народжує, її організм розрахований на більший самозахист). Чоловіки ж зазвичай більше зловживають алкоголем, палінням і при цьому виконують важчу фізичну роботу, і це теж впливає на розвиток серцево-судинних патологій.

У Бишеві ми проводили комплексну індивідуалізовану терапію, і побачили, що близько 80% жінок на фоні лікування відновлюються (через два тижні лікування ми робимо перші заміри), тоді як у чоловіків ця функція за такий самий час тільки має тенденцію до відновлення. Тобто чоловікам потрібен довший час на відновлення, ніж жінкам. 

Здається, що старші люди менше підвладні стресу, ніж люди середнього віку. Це так?

Так, старші люди більш стресостійкі, ніж молодь. Якщо в людей середнього віку дельта (різниця між паспортним та біологічним віком – «Главком») – 10 років, то в людей старшого віку, 60–70-літніх, – 5 років. Суто психологічно це можна пояснити тим, що вони мають великий життєвий досвід, раніше вже пережили стреси, складні життєві ситуації і відпрацювали певний алгоритм дій в тій чи інший ситуації. За нашими спостереженнями, пацієнти старшого віку тривожніші (вони тривожаться не так за себе, як за дітей, рідних), а от працездатне населення зараз більше схильне до депресії. Мова про людей 40-50 років, які підвладні віковій перебудові: у них ідуть природні гормональні збої, і до цього додається стрес, тож людина швидше впадає в депресію. 

Відповідно, швидше старішає?

Так. Звичайно, у різних регіонах країни люди піддаються різному рівню стресу.

У квітні-травні 2022 року наші науковці на чолі з професором Валерієм Шатилом і доктором медичних наук Анатолієм Писаруком проводили опитування людей віком від 18 до 82 років, переважно мешканців Києва та передмістя, щоб з’ясувати, як на них вплинули стресові події початку війни. Згідно з цим дослідженням, поширеність проявів ПТСР зростає залежно від умов, в яких перебувала людина: 18,6% – серед осіб поза зоною бойових дій, 27,5% – у зоні евакуації, 43,1% – у тих, хто був безпосередньо в зоні активних бойових дій. Встановили, що у жінок, які мали ознаки ПТСР, різниця між біологічним і паспортним віком складала 8,9 ± 1,4 року, а в жінок, які не мали ознак ПТСР, – 4,46 ± 1,06 року.

Разом з тим нагадаю, що кожна людина сприймає стрес по-різному: хтось біжить під свист куль уперед, а хтось панічно біжить у сховище. Класичне «бий, тікай, замри». Це мимовільні реакції нервової системи на загрозу.

Є ще й накопичувальний ефект стресу. У Бишівській громаді ми спостерігали жінку, яка до 2022 року була досить стресостійкою і на початку війни, коли йшли бойові дії на території громади, не виявляла великого страху, не панікувала, але з часом щось сталося – і вона стала надзвичайно тривожною під час повітряних атак. 

Щоб провести дослідження по всій країні, бракує коштів

Чому ви обрали для дослідження Бишів, а не, наприклад, прифронтові громади?

Було оголошено грантовий конкурс в рамках розробки концепції відбудови та розвитку Бишівської громади, і ми запропонували провести дослідження того, як вплинули бойові дії на загальний стан здоров’я, психоемоційний стан та когнітивні функції мешканців громади, і розробити медикаментозні корекції порушень. Отже, певною мірою Бишів – це був випадковий вибір. 

Але Бишів не був тихим куточком на початку війни: там ішли активні бої, деякі села громади потрапили під окупацію, там по кілька днів стояли орки. 22 березня 2022 року в Бишів прилетіла ракета, і на місці дитячого садочка утворилася вирва. Більшість людей розповідають про ті тижні як про найбільший стрес, якого їм довелося зазнати у своєму житті.

А чом би не провести аналогічні дослідження в громадах західних областей і одночасно у прифронтовому Ізюмі чи селах Херсонщини, де бойові дії тривають роками, і представити результати у порівнянні, простежити, які зміни відбуваються через роки, як поновлюється чи не поновлюється стан людей? Подібні дослідження – тільки щодо впливу радіації на здоров’я людей та екосистему – тривають після Чорнобильської катастрофи десятиліттями. 

Ви маєте рацію, такі дослідження дуже потрібні і з наукової точки зору, і задля розуміння перспектив стану здоров’я нації на найближчі десятиліття, а головне – щоб допомогти людям коригувати та відновлювати здоров’я. Звичайно, наш інститут має досвід і науковий потенціал для такої роботи, і якби держава підтримала таку програму, то це було б корисно і правильно. Знаю, що директор інституту Борис Микитович Маньковський, вчений-ендокринолог зі світовим ім’ям, на різних майданчиках говорить про потребу в таких комплексних дослідженнях. Але проблема – у фінансуванні. Ці дослідження потребують коштів. Не величезних, але все-таки… Наш інститут, як і всі наукові установи країни, суттєво недофінансовується. 

Позитивні емоції та собаки теж є ліками

Зміни в організмі, спричинені воєнними стресами, є незворотніми? Можливо, щось можна підкоригувати?

Якщо немає органічного ураження, то так, більшість цих змін є зворотніми, наприклад, піддаються корегуванню ментальні зміни, відновлюється функціональний стан судин і нирок, нормалізується тиск. 

Розповім про цікавий бишівський досвід каністерапії (методика лікування через контакт зі спеціально навченими собаками – «Главком»). Нам допомагала Катерина Бєляєва з Київського обласного управління МВС, яка приїздила зі своїми песиками, що лікували хлопців, котрі отримали важкі поранення на «нулі».

У нас були пацієнти, які певний час приймали препарати для покращення функції ендотелію, і деякі з них, як нам здавалося, мали резистентність до цих препаратів, тобто ліки на них не діяли. Їх обстежували чотири-п’ять разів – немає змін. І лише після каністерапії у них відновилася функція ендотелію. Чи надовго – це інше питання. Принаймні впродовж наступних двох тижнів цей ефект відновлення ще тримався.

Але ж до, так би мовити, «заводських налаштувань» повернути стан судин не вдасться, принаймні у тих людей, в кого до стресу судини були більш-менш в нормі?

Імовірніше, не вдасться, тому що в будь-якому разі «біологічний годинник цокає». Підтримати фізіологічну норму, – так, можна. 

Чи є органи, на які не впливають стрес-фактори війни?

Ні, немає. Бо організм людини – надскладна система взаємозалежностей. Водночас він є самовідновлювальною і саморегулюючою системою, тобто може поновлювати певні важливі функції, якщо відповідальні за них органи не зазнали механічних травм. Але навіть це твердження має безліч тонких нюансів. Візьмімо, до прикладу, кістки. Їхня міцність і щільність, а отже, функціональність, залежить не тільки від того, чи вони цілі і не зазнали механічних травм, а й від кількості кальцію та вітаміну Д, від гормонів паращитоподібних залоз і щитоподібної залози. Чи ви знаєте, що в нас приблизно кожна третя людина має дефіцит вітаміну Д?

Чому так?

У нас немає достатнього рівня інсоляції. Йдеться не тільки про зимовий період, коли мало сонця, – про круглий рік. Але просто вживати вітамін Д замало. Потрібен індивідуальний підхід, адже комусь треба вітамін Д з кальцієм, а комусь слід додавати вітамін К2 – щоб кальцій потрапляв у кістки, а не в судини. Така терапія залежить від віку. В нашому інституті є відділення, яке займається вік-залежними змінами кісткової тканини, тобто змінами в опорно-руховому апараті.

«Кавказьке довголіття» і складові «чарівної пігулки» 

Популяція людей у світі старішає, і, напевно, Україна теж була до війни у цьому тренді?

Справді, загальна тенденція така, що світ старішає, вже навіть з’явився вислів «сива планета», тобто людей 80+ стає все більше на планеті Земля. Але важливо зауважити на темпах старіння. Якщо в розвинутих країнах повільне старіння, то в нас – швидке, тут і зараз, і це відбувається під дією стрес-факторів, пов’язаних з війною. 

Під керівництвом професора Валерія Броніславовича Шатіла, свого часу керівника відділу фізіології і патології внутрішніх органів, ще задовго до війни ми займалися механізмами прискореного старіння. 

І що, крім стресу, сприяє прискореному старінню?

Стрімкому старінню сприяє глікація білків – надлишок в харчових продуктах цукрів, жиру дає зміни в структурі білка і в механізмі утворення колагену, білкових молекул, м’язів. З віком людина стає дряхлою за рахунок м’язової дистрофії. М’язам потрібен білок, тому особам старшого віку варто вживати правильну білкову їжу. 

Також сприяє старінню накопичення вільних радикалів у клітинах та змінений функціональний стан ендотелію, про що ми вже говорили. А якщо всі ці процеси відбуваються на фоні стресу...

У радянські часи крилатим висловом було «кавказьке довголіття». Вважалося, що горці жили до ста і більше років при здоровому глузді й у доброму фізичному стані. Це легенда?

Ні, не легенда. Довгожителів Кавказу вивчали в СРСР як феномен. Відповідні дослідження проводив, зокрема, і мій вчитель – вчений нашого інституту академік НАМН України Олег Коркушко, а також член-кореспондент НАМН Світлана Кузнєцова.

Люди живуть у високих горах, де тиск повітря зменшується, і в кров надходить менше кисню, хоча відсоток кисню в повітрі майже такий самий, як на рівнині, – 20,9-21% за об'ємом. Це один з важливих чинників.

У цьому сенсі згадаю і про так званий «французький парадокс», що описує досить низьку поширеність серцево-судинних захворювань за умов традиційно помірного споживання сухого червоного вина. Встановлено, що виноград, вирощений у високогірних умовах, може характеризуватися підвищеним вмістом поліфенолів і антиоксидантною активністю, порівняно з виноградом із низинних зон. Спрощено кажучи, антиоксиданти, зокрема ресвератрол, сприяють зниженню перекисного окислення ліпідів і тим самим зменшують ушкодження клітинних структур. Однак їхній внесок у профілактику старіння людини залишається предметом подальших досліджень. 

До речі, ефект гір можна використовувати для сповільнення старіння. Наш інститут у 1980-х роках вивчав вплив гіпоксії на організм людини, і на початку ХХІ ст. ми вже навчилися визначати гіпоксієіндукований фактор. Ми проводили гіпоксичні тренування: створювали умови, за яких людина відчуває, що підіймається високо в гори. П’ять хвилин вона дихає через маску з гіпоксичною сумішшю (12 % кисню, 88 % азоту) і ще п’ять – атмосферним повітрям. За один сеанс проводиться п’ять таких циклів, потім перерва на 2-3 дні – і так 10 сеансів. Це можна порівняти з тим, як легені людини поглинають кисень на різній висоті над рівнем моря (прилад імітує висоту приблизно від 1500 м до 3000 м). Відтак відновлюються показники концентрації цукру, функції нирок, судин, що в цілому сприяє омолодженню організму. Зараз готуємо ренесанс цієї програми, можна буде пройти такі тренування. 

«Чарівних пігулок» від старіння не існує, але все-таки чи маєте ви поради, як можна хоч трохи вповільнити «воєнне» старіння організму? 

Ми виходимо з того, що йдеться не лише про тривалість життя, а про його якість. Людина не повинна сісти і чекати смерть, а має жити своє щасливе життя. Звісно, добре, коли є фінансовий ресурс на це, та попри все оптимізм, позитивне мислення, позитивні емоції – ось та «чарівна пігулка». Є безліч наукових досліджень у світі, які підтверджують це. Також, згідно з дослідженнями, навіть саме передчуття чогось хорошого спричинює викид ендорфінів, гормонів радості. 

Якщо немає генетичних поламок, захворювань, які не сприяють тривалості життя (наприклад, прогерії, онкології), то допомагає позитивне мислення. Плюс фізична активність та помірне харчування – ось складові «чарівної пігулки». 

Олена Зварич, для «Главкома»