"Сприймали як чорношкірих": українка розказала, як її називають в Італії

Оксана зізнається, що приїхала в Італію із Києва 6 березня 2022 року, — відразу після початку великої війни. Вона як мати-одиначка боялась за своїх трьох дітей, тож відразу шукала безпечне місце. В Україні вона понад 20 років займалась організацією заходів й мала все необхідне для комфортного та щасливого життя. Але одного дня усе змінилося назавжди. Своїм досвідом жінка поділилась у розмові із Фокусом.

Зараз Оксана продовжує працювати в сфері організації подій, влаштовує весілля, а також інші заходи для популяризацію української культури. Пройшовши складний і виснажливий період адампатії на новому місці, вона відверто розповідає про пережите.

Що було найважче?

— Перший час не вистачало грошей, тож довелося продавати золото, — у мене було чимало прикрас. На щастя, у них золото дорожче, тому міняла за вигідною ціною. Наприклад, обручку, яку купувала за 2000 доларів, продала за 200 євро — і була дуже задоволена. Зрештою, це допомогло подивитися на життя з іншого боку: з’ясувалося, що багато речей просто не потрібні.

В Італії складно зняти житло, якщо немає довгострокового контракту на роботу. Перший час ми жили у готелі — це хороший заклад, недалеко від моря, великий балкон. Але після життя в Україні, де в нас працювало дві няні, були гуртки, басейни, можливість купити все, чого хочеться, — різниця відчувалась. Дітям довелося вчити мову, яку вони не знали, але булінгу не помічала. До нас з повагою ставилися і батьки, і малеча. Навіть дарували подарунки. Хоча діти пережили сильний стрес: у середнього сина почало випадати волосся і взагалі відмовили ноги на деякий час, а в старшого підозрювали рак.

Також знаю, що в багатьох українців мали проблеми з оформленням документів через бюрократію. Італія дуже повільна країна у цьому плані! У нас це все можна зробити значно швидше, часто навіть дистанційно. Ускладнює ситуацій й те, що там зараз досить багато проросійських італійців. Мені казали: "Ти кидаєш бомби!". Вони саме нас звинувачують у цій війні. Скаржаться, що тепер піднялися ціни й немає спокою.

У чому відмінність між українцями та італійцями?

— Нас сприймали як чорношкірих, які припливли на човні й прохали про порятунок. Думали, що ми дуже бідні люди, які нічого не мають, ніби у нас немає телевізорів, кінотеатрів, кросівок Adidas. У мене одного разу запитали: "Ти коли-небудь бачила сир? Ти знаєш, що це таке?". Тобто нас не сприймали за цивілізацію. За ці чотири роки з’ясувалося, що це вони відстали від життя. Дивляться — і просто шоковані цією енергетикою! Ми такі пробивні, за все беремося. Італійці, де сядуть, там і будуть сидіти, а ми приїхали й постійно кудись йдемо, щось робимо. Наші люди не думають: можна чи не може? Беруться, роблять — і все у них виходить.

Які основні переваги Італії як країни для життя?

— Насамперед — це клімат. З часом у нас з дітьми значно покращилось здоров’я — майже зовсім перестали хворіти. Цієї зими ніхто навіть не вдягав зимове взуття, — ходили у кросівках. По-друге, цілий рік прилавки магазинів забиті зеленню, смачними фруктами та овочами. Ну й загалом Італія як країна дуже красива, багато озер, моря, гори, чудова природа. Багато безплатних локацій, де можна ходити і відпочивати.

На відміну від Німеччини тут не роздають виплат біженцям, але ніхто не забороняє заробляти гроші. Звісно, існують закони, та вони не настільки жорсткі, як там. Італійці багато на що можуть закрити очі. Одного разу мене зупинила поліція, бо забулася пристебнути пасок безпеки. За правилами, мав бути штраф, але мене відпустили, обмежившись попередженням. Тобто вони дуже людяні.

Також великі переваги у працівників з довгостроковими контрактами. У такому разі роботодавець немає права тебе звільняти, як би погано ти не працював. Якщо сам звільнишся, то можна стати на біржу — там платять десь 600 євро допомоги по безробіттю. Багато людей, до речі, цим користуються.

Кажуть, італійці не поспішають одружуватися, бо в разі розлучення залишаються голими і босими. Це правда?

— У нас, якщо пара жила у цивільному шлюбі, але під час розлучення один з партнерів не може довести, що докладався в родину фінансово, наприклад, показавши чеки, то лишається ні з чим. Тебе просто виганяють з квартири. У мене так було із колишнім чоловіком. Зараз він платить по 30 євро на дитину в місяць. Українська суддя сказала: "Скажи дякую і за це". Отаке у нас ставлення до жінки та дітей.

В Італії все інакше. Якщо пара живе разом, але не у шлюбі, оформлюється спільне проживання та прописка. Соціальні працівники потім приходять і перевіряють, чи справді ти там живеш. Далі складають договір спільного проживання, де вказують: хто працює, яке майно має. У майбутньому, якщо жінка захоче піти, чоловік так просто її не вижене. Інколи можуть призначити аліменти не тільки на дітей, а й на дружину, якщо вона не працює. Тому жінкам в Італії простіше, аніж у нас. Але буває доходить до абсурду: пара розлучилася, все віддають жінці, а чоловік живе у машині, бо в нього просто не вистачає грошей орендувати житло. Тому вони не поспішають одружуватися або й взагалі не хочуть цього робити.

До того ж варто враховувати цілу низку додаткових нюансів. Щоб не втратити своє майно, деякі чоловіки не розлучаються, просто живуть окремо від дружини. Потім заводять нові стосунки, хоча мають багато фінансової відповідальності перед колишніми сім’ями, а партнерки про це не знають. Коли такий чоловік помирає, кошти через втрату годувальника та спадок отримує офіційна родина. Кажуть, такі чоловіки часто обирають українок, білорусок та росіянок, бо італійки не хочуть мати з ними діла.

Яке у них ставлення до віку?

— В Італії не відчувається вік. 40-45 років ти ще вважаєшся молодим. Навіть, коли тобі вже 50-60-70, то ти все одно для них красивий. Немає цькування через вік, вади зовнішності, зайву вагу, як і ажіотажу довкола індустрії краси — оцих ін’єкцій, надутих губ та ботоксу. Цінується природна краса. Я часто бачу атлетичних чоловіків у парі з огрядними жінками зі складками, на яких би в Україні навіть не звернули увагу.

Для італійців я — красива молода жінка. Називають мене ragazza, тобто дівчинка. Коли йду зі своїм сином, якому 18 років, то не вірять, що я — його мама. Кажуть: "Не може бути. Ви, мабуть, брат і сестра". Одного разу заселились у готель, то адміністратор довге переглядав документи, бо думав, що такого просто не може бути. Не вірять, що я така молода, а маю трьох дітей.

В Італії відчуваю себе дуже красивою жінкою. Мене сприймають як особистість. Дивляться на посмішку та очі, які блищать. Українські чоловіки привчені зовсім до іншого. Коли наступного разу виникне питання, чому ви, дівчата, не шукаєте українців, а дивитесь в бік італійців, так ось тому.

Нагадаємо, раніше Фокус писав, що:

• Креативна фотографка та матір трьох дітей Альона Медведська, виїхавши з родиною у Швейцарію після початку повномасштабного вторгнення, врешті-решт вирішила повернутися додому. За її словами, життя за кордоном має своє мінуси — насправді їх немало.
• Учасниця відомого в Україні шоу "Супермама" показала, в яких реаліях живуть українські біженці. Жінка не приховувала своїх емоцій на камеру й відверто розповіла про пережите.

А от ганьба на талант-шоу обернулася для Elen Smile феноменальним успіхом. Вона активно знімається, продовжує співати й підкорювати нові горизонти за кордоном.