"Якщо мама пережила – фанати теж зможуть": інтерв'ю з Дмитром Котовським про невдачу на Олімпіаді

24-річний Дмитро Котовський їхав на другі для себе зимові Олімпійські ігри у статусі головного претендента на медаль для збірної України. Лижний акробат з Рівного демонстрував високі результати на етапах Кубка світу. На початку 2026 року він переміг на змаганнях у Канаді зі своїм коронним стрибком "Ураган". Однак підтвердити реноме одного з фаворитів на Олімпіаді в Італії Котовський не зміг.

У всіх своїх спробах на зимових іграх Дмитро припускався помилок на приземленні. Попри фіаско на схилі в Італії та розчарування від поки що недосяжної мети, лижний акробат готується вписати своє ім'я в історію не лише українського, а й світового фристайлу.

В інтерв'ю 24 Каналу Дмитро Котовський розповів про свій виступ, невиправдані очікування та критику від українців після невдалої Олімпіади.

Чому не вдалося виграти медаль на Олімпійських іграх?

Ти нещодавно повернувся з Олімпійських ігор. Відверто невдалими вони вийшли для тебе. Це не те, чого ти очікував і до чого готувався чотири роки. Чому були класні результати на етапах Кубка світу, а на Олімпіаді лише 17 місце?

Припустився помилки, якщо говорити за технічний складник. У нас такий вид спорту, що кожна деталь, кожен градус важливий. І важливо у правильний час, у правильному місці зібратися, щоб зробити те, що треба. І не завжди це виходить.

На мій погляд, це нестача стабільних хороших стрибків, щоб відчувати себе комфортно на таких змаганнях.

У тебе було сумарно три стрибки на цій Олімпіаді – два в особистій дисципліні й один в команді. Який з цих стрибків був найближчий до твого ідеалу? Мені здалося, що це перший, який був і найскладнішим за виконанням. Що там не вийшло, щоб вдало приземлитися?

Перший стрибок був "Ураган". Я пам'ятаю, що там були проблеми з виходом з трампліна. Це була основна помилка, через що він і не вдався. Другий стрибок я не зробив через ту саму помилку. Найважливіше в стрибку – це початок, якщо його не зробити, то далі важко щось змінити.

Найближчий до ідеалу був стрибок у командних змаганнях, тому що там вихід вдався класний, але в самому стрибку не зорієнтувався і припустився помилки під час приземлення.

Дмитро Котовський під час виступу у командних змаганнях / Фото Getty Images

У командних змаганнях, після того, як Ангеліна Брикіна виконала хороший стрибок, Україна йшла на другому місці. Однак тобі та Олександру Окіпнюку замінили складність – ви виконали легші стрибки, ніж були початково заявлені.

Заявку можна змінювати під час змагань. Якби Ангеліна не виконала свій стрибок і було б складніше потрапити у фінал, мені й Олександру довелося б робити складніші стрибки. Оскільки вона впоралася зі своїм завданням, нам не було сенсу ризикувати зі складними стрибками. При хорошому виконанні мого стрибка балів вистачило б, щоб пройти у суперфінал.

"Аби обізвати й образити": про великі очікування і тиск уболівальників

Перед Олімпіадою тебе одноосібно називали головним претендентом на медаль. Якось це тиснуло психологічно, ти думав про це?

Я знав це, чув. Але воно не тиснуло на мене. Можливо десь глибоко всередині це якось проявлялось, але я не відчував цього.

Після свого невдалого виступу на зимових іграх ти читав коментарі українців у соцмережах. Чи не забагато було критики і як ти її сприймаєш?

Менше часу почав проводити в соцмережах. Коментарі читав, але небагато. Були люди, які підтримали нас. Що ж до негативних коментарів, то вони були різні. Є критика конструктивна, по факту, виступ невдалий – я на це реагую адекватно.

А були коментарі, аби обізвати й образити. Такі люди теж є. Можливо вони не зовсім розуміються у спорті, якщо дозволяють собі такі висловлювання. Людина, яка розуміє і має якесь відношення до спорту – вона такого говорити не стане.

Кожен спортсмен, який тренується, знає – не завжди твій виступ завершується перемогами. Якби так було – всі 25 медалей були б нашими.

Після крайніх стрибків у команді, коли стало зрозуміло, що Україна повертається без медалей, що казав Енвер Аблаєв? Яка була атмосфера в колективі?

Всі були засмучені. Розбір помилок мінімальний був. Основне те, що літом доведеться після відпустки багато працювати. Знаємо, де треба зробити висновки, на що звернути увагу – попереду велика робота.

Тобі не здається, що в української команди з фристайлу є певна скутість емоційна, психологічна? Коли виступають швейцарці чи американці, вони підходять до трампліна розслабленими та усміхненими. Навіть якщо у них не виходить стрибок, вони сміються все одно на камери. А наші поводять себе суворо, наче не мають права на помилку, як гравці збірної КНДР з футболу – бояться проявити мінімальну емоцію.

Це присутнє, але я не можу пояснити, з чим це пов'язано. Воно дійсно є щось подібне. Можливо не лише у нашій команді з фристайлу, а й у всьому українському спорті. Десь більше чи менше, але це проявляється, можливо це особливість українського менталітету.

Котовський очікує на бали від суддів на Олімпіаді-2026 / Фото Getty Images

"Були подвійні стандарти": про покарання Гераскевича

Олімпіада – це не лише великі спортивні змагання, а й можливість різних країн заявити про себе на весь світ у політичному плані. Ситуація із забороною "шолому пам'яті" Владислава Гераскевича – одна з найбільш обговорюваних. Що ти думаєш з цього приводу? Чи була присутня дискримінація з боку Міжнародного олімпійського комітету щодо України?

Були присутні подвійні стандарти. Чомусь ніхто не забороняв російську символіку. Італійський сноубордист змагався у шоломі, на якому був зображений російський прапор.

Дуже жорстко відреагували на вчинок Владислава Гераскевича – це несправедливо щодо українського спортсмена.

Моя позиція така – до всіх повинні бути однакові правила. МОК не розібрався у цьому або не захотів розібратися.

Це друга твоя Олімпіада. Які враження залишилися від перебування в олімпійському містечку? Яке було ставлення до українців, чи не було якихось конфліктів?

Ставлення було хорошим. Умови для проживання та тренування чудові. Класний схил – я б на такому постійно тренувався. Відмінність лише в тому, що в Пекіні ми всі жили в одному селищі, у нас була спільна їдальня, ми могли спілкуватися з іншими спортсменами, обмінюватися значками. А на цій Олімпіаді нас розселили у два готелі, були мінімальні розваги, але не відчувалося цієї олімпійської атмосфери.

Яке значення фристайлу для Рівного та України?

Фристайл для України – знаковий вид спорту, а для Рівного він означає ще більше. У місті вже тривалий час працює спортшкола, яка виховала вже не одне покоління сильних акробатів. У чому секрет такої популярності лижної акробатики саме тут?

У рівненській школі нам дали базову техніку. Але можливостей повноцінно тренуватися дорослим спортсменам тут немає.

Завдяки результатам Олександра Абраменка у нас збільшилося фінансування і з'явилася можливість вивозити більше спортсменів на змагання.

І очевидно це велика заслуга тренерів, які працюють з дітьми та дорослими. Всі вкладають свою частинку у розвиток фристайлу.

Дмитро разом з рівненськими фристайлістами у спортивній школі №1 / Фото з особистого архіву Миколи Брежицького

Рівненська спортшкола, де починав ти й багато наших лижних акробатів, виглядає не дуже презентабельно. Наявних там умов вистачає, щоб прийти та почати займатися фристайлом? Чи Європа вже готує дітей на зовсім іншому рівні?

Для того, щоб прийти та почати займатися спортивною гімнастикою, отримати базові навички та знання, які потім можна використати в акробатиці, тут всього вистачає. А для того, щоб займатися конкретно фристайлом, потрібні лижі, трампліни, сніг та база, де це все можна відпрацьовувати. У рівненському залі можна стрибати на батуті й покращувати свою фізичну форму.

А умов для акробатики не лише в Рівному, а й в Україні, немає. Якби не виїзди на тренування за кордон, то нічого цього не було б.

"Ціль – бути найтитулованішим лижним акробатом за всю історію"

У тебе невтішна статистика не лише на Олімпіаді, а й на чемпіонатах світу. Були 15 і 17 місця в особистих змаганнях на двох останніх Олімпійських іграх і світових першостях. При цьому на етапах Кубка світу ти здобув ефектні перемоги й виконував ідеальні стрибки. Чи ці змагання не варто взагалі порівнювати?

Особисто для мене всі змагання однакові. На всіх я ставлю завдання перед собою викластися на максимум та показати результат. Просто різні назви змагань. Якщо дивитися на статистику, це виглядає як закономірність. Але, на мою думку, тут присутній збіг обставин.

Тобі зараз 24 роки. До якого періоду можна змагатися у фристайлі, боротися за високі місця? Чи немає такого, що у певному віці проходить пік і стає складно конкурувати з іншими спортсменами?

Займатися можна і претендувати на медалі до тих пір поки здоров'я дозволяє. Конкуренція росте і це добре, що спорт прогресує. Але ми теж на місці не стоїмо, ми розвиваємося разом з усіма.

Чи ставиш ти перед собою далекоглядні цілі на майбутнє? Наприклад на Олімпіаду-2030? Завдання здобути медаль зимових Ігор нікуди не ділося?

Моя ціль у цьому виді спорту – бути найтитулованішим лижним акробатом за всю історію.

Я не розумію, як можна професійно займатися якимось видом спорту та не хотіти виграти найпрестижніші змагання. Тоді немає сенсу цим взагалі займатися.

Я хочу показувати найвищі результати на всіх змаганнях, неважливо чи це етап Кубка світу, чи Олімпійські ігри.

Реакція мами та прийняття результату на Олімпіаді

Що б ти сказав людям, які розчарувалися у виступі українських фристайлістів на цій Олімпіаді та досі не можуть прийти в себе?

Як це, спортсмени прийшли в себе, а вболівальники досі ні?

Є люди, які беруть все близько до серця. Хокейна збірна Канади програла США у фіналі Олімпіади й фанат канадців бензопилою розрізав телевізор. Вболівальники є дуже емоційні.

Моя мама – велика фанатка цього виду спорту і мене особисто. Вона дуже близько до серця сприймає всі перемоги й невдачі. Якщо вона прийняла це все, то інші теж мали б вже оговтатися. А який сенс думати про це? Що сталося – те сталося. Життя продовжується.

Дмитро Котовський з автором цього інтерв'ю в Рівному / Фото Миколи Брежицького

Тобі не здається, що всі ці історії й розмови про те, що Україна мала отримати медаль на зимовій Олімпіаді дуже переоцінені? А по факту, наша країна перебуває у війні, у нас немає стабільних умов, тому й вимагати щось від спортсменів у такій ситуації занадто?

Якщо спортсмени займаються цим професійно – хочеться, щоб вони приносили якийсь результат. Країна виділяє на підготовку олімпійців чималі кошти. Очевидно – чекає чогось на заміну. Єдине не дуже добре, що всі надії на наш вид спорту були покладені. Тому що зимовий вид спорту у наш не лише фристайл, не лише лижна акробатика. Було б добре, щоб всі види спорту підтягнулися. І це нормально, коли вболівальники чекають від українських спортсменів медалей.