Від Наполеона до системи Palantir: як ухвалюються рішення в сучасній війні

Як раніше ухвалювали рішення на полі бою? Почнемо з Наполеона, який створив принципово нову структуру — корпусну систему з професійним штабом. Це був справжній механізм для збору та обробки військової інформації. Маршали командували корпусами і надсилали рапорти. Начальник штабу Бертьє акумулював донесення, складав зведену картину, доповідав Наполеону. Легка кавалерія вела розвідку — її головна функція була не бойова, а інформаційна. Фон Клаузевіц не просто так ввів поняття "туман війни" — принципової невизначеності, в якій командир змушений ухвалювати рішення.

Наполеон збирав із розрізнених донесень картину у власній голові — і його голова була єдиним "процесором" армії. У кампанії 1812 року Наполеон ухвалював катастрофічно погані рішення саме тому, що був фізично виснажений і вся система деградувала разом із ним.

Поява дротового зв'язку здавалася революцією. Інформація передавалася з неймовірною швидкістю, але її стало занадто багато. Телефонні лінії на Західному фронті безперервно передавали рапорти з тисяч позицій. Штаби захлиналися в донесеннях. Офіцер на передовій дзвонив у батальйонний штаб. Батальйон передавав у полк. Полк — у дивізію. Дивізія — у корпус. Корпус — в армію. На кожному рівні офіцер вручну підсумовував вхідні донесення і передавав наверх скорочену версію. До моменту, коли інформація досягала командувача армією, вона проходила 5–6 рівнів фільтрації і була актуальною кілька годин тому.

Катастрофа на Соммі сталася саме тому, що командування отримувало доповіді про "повний успіх", поки дивізії стікали кров'ю. Кожен проміжний офіцер трохи покращував картину, боячись доповісти погані новини. До вершини ієрархії доходила переможна брехня, складена з маленьких боягузів на кожному рівні. Росія сьогодні постійно ходить по цих граблях — побажаємо їй у цьому всіляких успіхів.

Друга світова внесла в систему два принципово нових винаходи. Перший — це радар, який уперше дав змогу бачити противника до того, як його побачить око. Британська система Chain Home — мережа радарних станцій, що передають дані в командний центр, була першою в історії автоматизованою системою обробки тактичних даних. Оператори в командному центрі переставляли фішки на столі-карті в реальному часі. Черчилль, який відвідав центр під час Битви за Британію, описав це як найзворушливіше видовище у своєму житті — уперше війну було видно як систему, а не як хаос.

А другий — Блетчлі-парк. Злом німецької шифрувальної машини Enigma дав інформацію союзникам не тільки про пересування противника, а й про його плани. Дослідники вважають, що дешифрувальники скоротили термін війни на кілька років.

Важливо Безсилі шахеди, сліпа артилерія: якого удару по ЗС РФ завдали "білі списки" Старлінк

У 1950-х почали говорити своє вагоме слово комп'ютери. США створили SAGE (Semi-Automatic Ground Environment) — першу комп'ютерну систему протиповітряної оборони. Це був мейнфрейм, що займав кілька поверхів, з'єднаний із радарною мережею по всій Північній Америці. SAGE вперше в історії дав змогу автоматично інтегрувати дані з безлічі датчиків у єдину картину — без ручного перенесення на карту. Оператор дивився на екран і бачив повітряний простір цілого континенту в реальному часі. Але ця система працювала тільки з повітряними цілями. Наземна війна, як і раніше, велася з картами, рапортами, радіостанціями і телефонами.

В'єтнам став першою війною, де США систематично застосовували комп'ютерний аналіз даних. І який із тріском провалився. Міністр оборони Макнамара (колишній аналітик Ford Motor Company) переніс у військове планування корпоративну логіку: вимірюй усе і керуй за метриками. Головною метрикою став "body count" — кількість убитих супротивників. Україна зовсім недавно наступила на ці ж граблі — замість цього набагато ефективніше виносити логістику противника. Сподіваюся, що вона вже перестала вважати цей показник головним.

Армія США негайно почала оптимізувати спущену зверху звітність, а не реальну ефективність. Офіцери завищували втрати противника. Система збирала величезні масиви даних, комп'ютери їх обробляли — і видавали картину війни, яку поступово вигравали. Яку США програвали. Не комп'ютер у цьому винен, він обробляв те, що йому дали. Сміття на вході — сміття на виході.

Швидкість обробки даних є ключовим поняттям. У 1973 році під час війни Судного дня ізраїльська розвідка мала всі дані про підготовку нападу, що готується, — але аналітики не встигли їх з'єднати разом. Кожен окремий сигнал виглядав незначним. У сукупності вони утворювали очевидну картину. Але сукупність ніхто не бачив. Така ж історія сталася 11 вересня 2001 року. І з трагедією 7 жовтня 2023 року.

Війна в Перській затоці 1991 року створила цифрове поле бою першого покоління. Система JSTARS (літак із радаром) уперше дала змогу в реальному часі бачити рух наземних військ супротивника на великій площі і передавати ці дані командирам. Але інтеграції даних не було. JSTARS передавав свою картину. Розвідувальні літаки — свою. Супутники — свою. Наземна розвідка — свою. Офіцери штабу вручну знімали телефонну трубку, дзвонили в різні служби, записували на папір, переносили на карту. Процес створення актуальної оперативної картини займав кілька годин і вимагав сотні людей. Генерал Шварцкопф говорив, що до моменту, коли у нього на столі опинялася зведена картина обстановки, вона вже була історією, а не реальністю.

Після 2001 року американська армія вклала десятки мільярдів у мережецентричну концепцію: кожен солдат, машина, літак, корабель під'єднані до єдиної мережі і бачать загальну тактичну картину. Система Blue Force Tracking вперше дала кожному командиру карту з реальним становищем своїх сил. До цього дружній вогонь був однією з головних причин втрат саме через нерозуміння, де знаходяться свої.

Але збір розвідувальних даних, як і раніше, був частково ручним. Відеопотік з безпілотника Predator записувався на диск, диск фізично летів на базу, аналітики дивилися запис. Безпілотниками над Афганістаном керували оператори в Неваді, відеозаписи аналізували аналітики у Флориді, результати передавали командирам у Кабулі. Часовий розрив вимірювався годинами за технологій, що давали змогу робити це в реальному часі.

Який вигляд міг мати робочий день військового аналітика в Афганістані? Наприклад, у 2008 році стався вибух саморобного пристрою. Загинули двоє солдатів. Аналітик розвідки починає роботу. Він відкриває шість різних баз даних — вони не пов'язані між собою, у кожної свій інтерфейс, своя логіка пошуку. База сигнальної розвідки. База агентурних донесень. База інцидентів. База біометричних даних. База фінансових транзакцій. База авіаційних спостережень.

Він шукає в кожній по черзі — вручну. Копіює результати в таблицю Excel. Будує зв'язки на папері — буквально малює стрілки між іменами і номерами телефонів. Ручками. Через кілька днів у нього є гіпотеза про те, хто зробив і заклав вибуховий пристрій. Щоб перевірити гіпотезу, він запитує доступ до даних іншого відомства. Запит іде через бюрократичний ланцюжок. Відповідь приходить через тиждень. Розслідування займає кілька тижнів.

Важливо Від ChatGPT до COTA: як Україна застосовує ШІ на війні з РФ, – The Economist

Як і майже у всіх системах людина — найповільніша і ненадійна частина системи. І ось на поле бою прийшов ШІ. Одна з найбільш просунутих систем Palantir Gotham. Як би працював аналітик сьогодні в такій самій ситуації з підривом саморобної міни? Аналітик відкриває одну платформу, яка вже інтегрувала всі джерела даних — у реальному часі, автоматично.

Він вводить параметри інциденту — час, місце, тип пристрою, хімічний склад вибухівки. Система автоматично шукає патерни в усьому масиві історичних даних: схожі пристрої, схожі місця, схожі часові патерни. За кілька хвилин система видає граф зв'язків: три попередні інциденти зі схожим складом вибухівки, номер телефону, що засвітився поруч з усіма чотирма, фінансова транзакція напередодні кожного вибуху, людина, чию біометрію було знято на блокпосту за три кілометри від місця за день до вибуху тощо.

Аналітик бачить зв'язки, які вручну було б неможливо знайти — не тому, що даних не було, а тому, що вони лежали в різних місцях і ніхто фізично не міг переглянути всі одночасно. Розслідування, що займало тижні, займає кілька годин.

Різниця між старою системою і новою — не просто швидкість. Це принципово різна природа військового знання. Стара система виробляла ретроспективне знання: що сталося, хто це зробив. Нова виробляє предиктивне знання: що станеться, де, коли. Система аналізує патерни активності — рух людей, транспортних засобів, характер зв'язку, логістичні потоки — і виявляє аномалії, що передують атакам.

І ось тепер у сьогоднішній війні з Іраном ШІ показує, на що він здатний. Сучасна війна продукує жахливий обсяг даних. Безпілотники передають відео. Супутники роблять знімки. Перехоплені переговори розшифровуються. Датчики фіксують рух. Солдати надсилають рапорти. Союзники діляться даними розвідки.

Palantir Gotham підключається до принципово різних джерел одночасно: відеопотоки з дронів, супутникові знімки, перехоплені сигнали, дані про пересування транспортних засобів, фінансові транзакції, соціальні мережі, рапорти з землі, медичні дані про втрати, логістика постачання. Усе це приходить у різних форматах, різними мовами, з різним ступенем достовірності. Система нормалізує ці дані — приводить до єдиного формату, присвоює ступінь достовірності, пов'язує між собою. Але це — тільки перший рівень.

Другий рівень — граф зв'язків. Система вміє автоматично пов'язувати між собою тисячі розрізнених фактів.

На третьому рівні поверх аналітичної платформи додається інтерфейс природною мовою — командир може поставити запитання голосом. Наприклад: "Які маршрути постачання противника найбільш уразливі в наступні 48 годин?" — і система генерує відповідь із візуалізацією, посиланнями на джерела та оцінкою достовірності.

Але є і четвертий рівень. Система починає пропонувати варіанти дій — не ухвалює рішення, але формулює: "Виходячи з поточних даних, існують три варіанти дій. Варіант А дає таку-то ймовірність успіху за таких-то ризиків..." Уперше ШІ-система використовується не як допоміжний інструмент аналітика, а як центральний елемент генерації цілей у великомасштабній війні. Це змінює всю логіку війни. Завтра системі буде довірено й ухвалення рішень. Здрастуй, Вартовий-птах.

P.S.

Додам, що Palantir використовується в Україні з 2022 року. І система допомагає українським військовим, і досвід ведення реальних бойових дій теж вчить систему. Наприклад, система скорочує час від виявлення цілі до відкриття вогню. У класичній процедурі це займає хвилини — розвідник доповідає, дані передаються ланцюжком, артилерист отримує координати, проводиться розрахунок. Система робить це за секунди, одночасно враховуючи поточне положення гармат, наявність боєприпасів, інші пріоритетні цілі в зоні. Наприклад, якщо один телефон регулярно з'являється поруч з артилерійськими ударами, система може припустити, що це спостерігач або коригувальник.

Аналіз патернів руху російських військ, логістичних потоків, активності зв'язку дає змогу прогнозувати напрямки ударів за кілька годин до їх початку. І врятує тисячі життів українських військових.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Конспіролог Дотком звинуватив Palantir у розробці ядерної зброї для України