Пам’яті капітана Миколи Христоріза

Микола народився 17 лютого 1995 року в селищі Маньківка Черкаської області.  

Закінчив школу з золотою медаллю. Під час навчання був відповідальним учнем і відданим товаришем. 

У 2012 році Микола вступив до військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет «Політологія». Старанність юнака знову далася взнаки -  він отримав диплом з відзнакою. 

Після університету проходив військову підготовку на Яворівському полігоні у Львівській області.

Одночасно навчався в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини на факультеті «Іноземна мова». Володів англійською та німецькою мовами, мріяв стати викладачем іноземних мов у вищому військовому навчальному закладі. 

Першим було призначення на посаду офіцера відділення морально-психологічного забезпечення. Підрозділи в/ч А4267, в якій служив, виконували завдання на Луганщині. 

У серпні 2018 року Миколі присвоїли звання старшого лейтенанта і призначили заступником командира батареї протитанкових керованих ракет з морально-психологічного забезпечення. 

Він брав безпосередню участь в Операції Об'єднаних сил на сході України упродовж чотирьох періодів: з 25 серпня 2017 року по 24 квітня 2018 року; з 7 жовтня 2018 року по 6 червня 2019 року; з 19 листопада 2019 року по 11 липня 2020 року та з 23 лютого по 3 листопада у 2021 році.   

Коли почалася повномасштабна російсько-українська війна, Микола продовжував захищати  країну: пройшов страшними дорогами війни Київщини, Запорізької та Донецької областей. 

В останній день лютого 2023 року офіцера призначили заступником командира гірсько-штурмової роти. Влітку його перевели до військової частини А4947 на посаду заступника командира роти.  

Як офіцер групи психологічного супроводу та відновлення з 19 листопада по 20 грудня 2023 року перебував у Чехії. Після повернення став командиром піхотної роти.  

У жовтні 2024 року Миколі Христорізу присвоїли звання капітан. Наступного місяця його призначили командиром стрілецької роти військової частини А4808. Разом із побратимами він тримав рубежі переважно на Донеччині. 

Під час служби отримав відзнаку та медаль «За участь в антитерористичній операції», подяку за старанність, професіоналізм, зразкову військову дисципліну, сумлінне виконання бойових завдань у складі сил АТО/ООС на території Донецької та Луганської областей, медаль «10 років сумлінної служби».

Також відзначений подякою від командувача оперативного угруповання військ «Таврія» за старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. У 2024 році отримав медаль «За службу Україні».   

«Пекучі сльози, нестерпний біль, клята війна... Сьогодні наш навчальний заклад чорним птахом облетіла страшна звістка. Захищаючи Україну, загинув випускник Маньківського НВК 2012 року, син нашої дорогої колеги, Віри Миколаївни, прекрасний юнак Христоріз Микола Васильович, - йдеться у дописі Маньківської гімназії у Фейсбуці. - Ми втратили не просто випускника — ми втратили Героя. Він був добрим другом, відповідальним учнем, щирим і світлим юнаком, який присвятив своє життя військовій справі. З відзнакою закінчив школу та університет. З перших днів став на захист рідної землі. 

Його життя обірвалося занадто рано, але приклад мужності, самопожертви та любові до Батьківщини назавжди залишиться в наших серцях. 

Схиляємо голови перед його подвигом. Світла пам’ять і слава Герою! Висловлюємо щирі співчуття родині, яка втратила єдиного сина, надію і опору».  

Таїса Роєнко зазначила, що колектив відділення медико-соціальних послуг мав честь працювати з Миколою під час відновлення після травми. «Це були прекрасні дні спілкування, жартів, серйозних розмов та чаювання, - поділилася жінка. -  Він пригощав своєю улюбленою халвою, кисленькими жуйчиками і дарував дитячу щиру посмішку. Ми чули його розмови з побратимами, як давав поради щодо ведення документації, їхні армійські дитячі жарти та смішні незадоволення, що домашня заправка до борщу - це ще не борщ, а треба картоплю ще чистити до неї».  

Добрий, привітний, усміхнений, терплячкий, наполегливий - таким ми будемо його пам'ятати, кажуть знайомі про захисника з Черкащини. Таїса Роєнко додала: «Він завжди казав, що мама в домі головна і не виконати задумане нею нереально. Він, як усі діти, не любив працювати на городі, але це робив, бо, посміхаючись, він казав «не знаєте ви моєї мами». Дуже багато приємних моментів ми пам’ятаємо про Колю».   

Альона Хован зазначила, що вісім років життя Микола віддав захисту своєї країни, своїм хлопцям-побратимам, яких він не зрадив, і подякувала батькам за сина.

В останню путь захисника провели у селі Русалівка Уманського району 21 липня 2025 року.

На сайті Президента України зареєстрована петиція про присвоєння (посмертно) капітану  Миколі Христорізу звання Героя України. «Він справжній син України, чиє серце належало їй, чесний, рішучий, мужній, вірний присязі, своїм побратимам, державі. Його вибір — служити Вітчизні зі зброєю в руках — був свідомим, патріотичним і глибоко особистим, - йдеться у зверненні. 

Попри постійну небезпеку, важкий тягар випробувань і труднощів, Микола залишався незламним. Його характер — утілення справедливості, прямоти, братерства. Своїм ставленням до виконання військового обов’язку він є прикладом справжнього героїзму, сили духу, зразком самовідданого служіння Україні. Миколина присутність була опорою для бойових побратимів, а служба — взірцем». 

Слава і шана Захисникові! 

Валентина Кащенко

Фото: Маньківський НВК "ЗЗСО І-ІІІ ступенів-гімназія", Фейсбук-сторінка Andzhelika Lubimova, Фейсбук-сторінка Олександр Сова, Маньківська громада

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform