7 континентів, 7 марафонів, 7 днів: як українець Максим Кривенко пробігся по планеті

Максим Кривенко увійшов в історію світового спорту, успішно подолавши унікальне випробування - World Marathon Challenge. Лише за 7 днів атлет пробіг 7 класичних марафонів на 7 різних континентах. Про те, як влаштована логістика цього екстремального проєкту і через що довелося пройти першому українцю в «Клубі 7 континентів» - читайте у матеріалі Коротко про.

"Можу, але не хочу бігти більше 42 кілометрів"

- Максиме, як вам спала на думку ідея подолати 7 марафонів на 7 континентах за 7 днів у проєкті World Marathon Challenge?

- Подібних незвичайних стартів у світі багато, але вони якісь ультрамарафонські. Я марафонець-аматор. І 42 кілометри - це моя улюблена дистанція. Я ніколи не планував і не планую бігти більше. Я можу, але не хочу виходити на «сотки» (100-кілометрові забіги), на 24-годинні старти чи довше. 42 км - це моя дистанція. Це перше. І друге, на мій погляд, старт «7 марафонів на 7 континентах за 7 днів» хоч і авантюрний, але цим і надихає. Відвідати навіть усі 7 континентів у форматі рейсових літаків - складно, а враховуючи Антарктиду - неможливо. Тому мені хотілося це зробити і бути першим українцем, який це здійснить. Власне, так і виникла ідея. Далі - подав заявку, її прийняли.

Насправді у нас багато марафонців, які зробили б це краще за мене. Просто так склалося, що я зробив це першим. Кожен, хто там був, окрім мене, - якась відома особистість. Там були чемпіони, професійні ультрамарафонці, людина з Португалії, яка пробігла 850 марафонів. А я там був просто звичайним марафонцем.

- Як за 7 днів встигнути побувати на 7 континентах?

- Усе розписано по хвилинах. Точка збору учасників була в Кейптауні, у Південній Африці. Звідти на перший старт в Антарктиду летіли вантажним військовим літаком, тому що там немає можливості приземлятися цивільним лайнерам. Звідти ми повернулися в Кейптаун, де одразу був другий старт. А далі ми одним бортом, більш-менш комфортним, літали в інші частини світу. Розклад був таким: приземлялися в аеропорту, діставалися до точки старту, недовго готувалися, стартували, чекали на останнього учасника. Я фінішував далеко не останнім. Був якийсь час роззирнутися довкола. Потім вирушали в аеропорт і фактично жили між забігами в літаку. Їли, спали, чистили зуби, вирішували побутові питання. Як космонавти: 7 днів на висоті 10 тисяч метрів. Наприкінці з Маямі вже роз’їжджалися хто куди. Більшість учасників - американці, їм було простіше. Я порахував: десь 90 годин я провів на висоті.

- Ви пробігли по 42 км 195 м в Антарктиді, Африці (Кейптаун), Австралії (Перт), Азії (Дубай), Європі (Мадрид), Південній Америці (Форталеза) та Північній Америці (Маямі). Де було найважче?

- У цього старту три складнощі. Не можу сказати, що я був до цього повністю готовий, але розумів, що ці труднощі будуть. Перше - це відновлення. У літаку в польоті ти не можеш нормально відновитися. Після класичного марафону на це потрібно 3–4 тижні. А тут - менше 12–15 годин у літаку. До цього я був готовий. Але я не був готовий до того, що буквально за день до першого старту захворів. І в Антарктиді я біг із температурою. Там не так холодно, але був дуже, дуже сильний вітер. Він забирав безліч сил, коли доводилося бігти проти нього. В Антарктиді я взагалі не розумів, як почуватимуся далі, адже попереду було ще 6 марафонів.

Третій марафон (в Австралії) був найскладнішим. Зазвичай змагання проходять за температури не вище 24 градусів. А тут ми вийшли з літака - і було аж 42 градуси. Це розпал літа в Австралії, була не просто спека, а пекло. І ми все одно побігли. Було дуже важко на другій половині дистанції. Перегрів і значна втрата рідини роблять страшні речі. Але я добіг.

Ну і на останньому марафоні в Маямі я відчував, що нервова система вже дуже виснажена. І голова, і руки вже не працюють. Я не міг змусити себе вдягнути номер і кросівки. Розумів, що це потрібно зробити, але не міг. Вийшов на старт, коли вже розпочався останній відлік. Думаю, 8-й марафон я б точно не подужав.

- Який континент запам'ятався найбільше?

- Найбільше мене вразив Кейптаун. Це чарівне місто. Воно круте, класне, туди хочеться повернутися. Це свого роду південноафриканська Лозанна чи Цюрих. Ще вразила Форталеза в Бразилії своєю "біговою" культурою. О 5-й ранку ми стартували, і в цей час на вулиці було повно бігунів. Не думав, що Бразилія така «бігова». Австралія - справді зелений континент з унікальною природою, бачив там багато незвичайних птахів. Кенгуру ось не бачив, повз не пробігали.

Справжній марафон починається після 30–35 кілометрів

- Як часто на дистанції виникала думка «я більше не можу»?

- На кожному старті виникає критичний момент, але саме таких думок у мене немає. Виникають саркастичні думки стосовно себе: «Ось воно, настав момент показати, що ти можеш». Я так насміхаюся над собою. Критичної слабкості на дистанції в мене не було.

- Що ви робите, коли тіло вже виснажене, а ще бігти й бігти? Як змушуєте себе рухатися далі?

- Думаю, кожен марафонець почувається по-різному. Я трохи насміхаюся над собою. Це момент істини, коли ти втрачаєш відчуття минулого чи майбутнього. Це саме «момент». І саме в моменті ти розумієш, що тут сам собі можеш щось довести, поговорити і дати оцінку. Це дуже цінні миті. І в такі хвилини я кажу собі: «покажи, на що ти здатний». Справжній марафон і починається після 30–35 кілометрів, це і є найцінніше.

- Що означає для вас це досягнення? Адже у світі не так багато атлетів, здатних на подібне.

- Я не називаю це «досягненням». Для мене це процес: тренування та участь. Навіть коли прибігаєш з особистим рекордом - це процес. Марафонський біг сильно впливає на сприйняття світу і себе в ньому. Але сам собі я медалі не вішаю. Хіба що за внутрішню силу, коли не здаюся в критичні моменти. Хтось казав, що коли ти на межі - ти показав лише 40% своїх можливостей. І це правда. Коли здається, що ти на межі, ти можеш набагато більше. Я проходив це не раз.

Бігти марафон – це задоволення!

- Як відновлювалися після завершення челенджу?

- За два тижні після цього я провів лише 2–3 пробіжки. Бігти не хотілося. Саме нервова система дала збій. Було погіршення емоційного стану, почувався погано саме ментально, не фізично.

- А як готувалися до рекорду?

- Восени я активно стартував, був у формі. Я аматор, але займаюся з тренером. Ми підкоригували підготовку: якщо зазвичай у суботу пробігаєш «тривалу» на 30–35 км, то перед рекордом я бігав три дні поспіль - п'ятницю, суботу та неділю по 30–35 км. Саме біг на втомлених ногах допоміг підготуватися фізично. Порівняно з іншими учасниками я був у непоганому стані.

- Чому взагалі вирішили за це взятися? Звідки мотивація?

- Усі, хто бігає марафони, роблять це, тому що їм подобається. Ніхто не змушує. Є стереотип, що марафонці - це дуже дисципліновані та вольові люди. Але це не так. Бігуни роблять це із задоволенням. Це робить життя емоційно наповненим та врівноваженим. Тому для тренувань мені мотивація не потрібна. Ідея цього старту - вона приємно хвилююча. Звичайний марафон - це важко, а 7 марафонів - ще важче. Це відчуття, що у твоєму житті буде щось важке, але незвичайне. Ти сам цього хочеш.

Уроки фізкультури зробили мене щасливою людиною

- Чим займаєтеся поза спортом?

- Мені пощастило: я працюю у тому ж середовищі, де бігаю. Я засновник компанії Newrun, яка проводить марафони та напівмарафони по всій країні («Нова Пошта марафони», МХП-марафони та ін.). Це можливість бути в колі тисяч щасливих людей. Крім того, я є радником міністра молоді та спорту та створив ГО «Здорова Україна», яка об’єднує фахівців із дитячого спорту. Наша мета - впровадити нову модель фізичного виховання у школах. Провівши все життя у спорті, я знаю його зсередини - від освіти до олімпійського рівня. Хочу змінити шкільні уроки фізкультури, тому що це база для масового та професійного спорту. Саме уроки фізкультури свого часу зробили мене щасливою людиною.

- Що порадите новачкам?

- Головна порада - починати першу пробіжку з тренером. Багато хто думає, що наставник потрібен лише профі. Насправді новачки припускаються безлічі помилок у темпі та дистанції, через що отримують негативні враження і думають, що біг - це не для них. З професіоналом усе буде інакше. Я бачив багато прикладів, коли людина сьогодні ледь пробігає 2 км, а через 6 місяців упевнено долає 42-кілометровий марафон.

 - Про що мрієте?

- Ті, хто був у марафонському середовищі, знають, що це дуже позитивні, відкриті та добрі люди. Я мрію, щоб більшість українців були такими ж стосовно себе та оточуючих. Аматорський спорт може в цьому допомогти. Мрію, щоб Україна була наповнена саме такими людьми.