Якщо він – шибеник, то вона – …? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Усі випуски читайте 👉 у спецпроєкті «Мовне питання»

Інтернет заполонили короткі навколомовознавчі відео про те, як правильно назвати «підодіяльник». Автори відео безапеляційно радять лише один український відповідник: підковдра. А ми пропонуємо розглянути це питання докладніше.

Спочатку варто сказати, що слово «одіяло» в літературній українській мові колись було: «Накривши гарним покривалом, Либонь, тим самим одіялом, Що од Дідони взяв Еней...» (І. Котляревський). Але тепер фіксується у словнику як розмовне, тобто в решті стилів – це помилка. Старі словники (Грінченка, Уманця і Спілки, Кримського і Єфремова, Шелудька і Садовського, Ізюмова) його взагалі не містять, але містять «ковдру», «укривало» та «ліжник». Тобто на заміну «одіялу» є купа інших слів (ще «коц»). А «підодіяльника» немає не тільки в старих словниках, а й у сучасному, навіть із позначкою «розмовне». Тобто воно ненормативне.

Цікава річ: на «одіяло» мав би надягатися «наодіяльник», а на «ковдру» – «наковдра», адже чомусь «наволочка», а не «підволочка», хоча підковдра – це такий самий чохол, тільки більший. Мені доводилося чути слово «накоцник» (від «коц»), і саме воно найлогічніше, але діалектне.

Є ще одне діалектне: «пішва». Саме так його подає СУМ-20 (ПІ́ШВА, и, ж., діал. Підковдра. «Купив гуцул нову пішву і пошивку (з газ.)»). А от слово «по́шивка» (те саме, що наволочка) чомусь позначки «діалектне» не має.

Отже, на сьогодні маємо такі слова на заміну суржикізму «підодіяльник»:

підковдра – літературне;
підукривало – рідковживане;
пішва – діалектне;
накоцник – діалектне некодифіковане (немає у словниках).

Тож «підковдру» використовуємо, але про синонімійне багатство не забуваймо.

• 1 •

Сторінка «Майстерня слова»: Пані Ольго, виклик! Фемінітиви до слів шибеник та митник?

Він – шибеник, вона – шибенка. Є навіть річка така на Івано-Франківщині (Шибенка). А найвдаліші фемінітиви від «митник», «скарбник», «рахівник», «грибник» – це «митникарка», «скарбникарка», «рахівникарка», «грибникарка».

• 2 •

Мовне питання з Чернігова. Світлана, адміністраторка інтернет-групи. Після мого допису про Івана Сливку батьки хлопчика зауважили, що їхнє прізвище Сливка не відмінюється, і вони мають довідку з РАЦСу, яка це засвідчує. Писати «вітаємо Івана Сливка» рука не піднімається, хіба з приміткою про довідку, яку видали певно ті самі реєстратори Крістін, Нікіт, Даніілів... Компроміс є: будувати речення з прізвищем у називному відмінку. А от донести правописні норми прошу авторитетну мовознавицю. Дякую!

Якраз у минулому випуску «Мовного питання» говорили, що всі прізвища, утворені від загальної назви (апелятива), мають зберігати наголос цієї загальної назви. У контексті вашого запитання варто додати, що і відмінюватись такі прізвища мають як загальні назви: Сливка – Сливки, Сливці, Сливку, Сливкою, Сливко. Це закріплено у правописі, § 142 «Відмінювання прізвищ»: «1. Українські та інші слов’янські прізвища, що мають закінчення іменників I відміни, відмінюємо як відповідні загальні назви I відміни, а прізвища із закінченнями іменників II відміни відмінюємо за зразками відмінювання відповідних загальних назв II відміни». Серед прикладів є прізвище Мамалига (Мамалúги, Мамалúзі й т. д.). Мамалига – це кукурудзяна каша. Тому Сливка – не виняток. І навіть таке прізвище, як Панібудьлáска (є у правописі) теж відмінюється: Панібудьлáски, Панібудьлáсці й т. д.

• 3 •

Михайло Гринько: Як українською правильно сказати «страховка»? Страховий поліс чи є ще якісь синоніми?

Страховий поліс – це офіційна назва. Скорочено – страховка. Не страхівка. Як підготовка, обстановка, духовка – не підготівка, обстанівка, духівка. «Страхівки» немає у словниках. Альтернативний варіант – «страхóвання». Такий спосіб словотвору обстоював Святослав Караванський, але для більшості слів цей словотвір не прижився. Маємо у вжитку тільки «угрупóвання» та «пакóвання» (друге вживається рідше, хоча є у словнику Кримського).

• 4 •

Роман Градін: Добрий день, шановна пані Ольго! Підкажіть, будь ласка, як передавати українськими літерами соцмережу WhatsApp: вотсап, ватсап, вацап...? Заздалегідь вдячний.

Вотсап. Українською ts передаємо як «тс» (зберігаючи обидва приголосні). За аналогією: Watson – Вотсон (не Воцон і не Вацон). Щодо «Ватсон – ватсап», то це найменше відповідає оригінальному звучанню, а «Ватсон» походить із російської традиції, де вживається як наслідок транслітерації, а не транскрипції.

• 5 •

Тетяна Дрєєва: Пані Олю, як ви ставитесь до вживання в ЗМІ слова буцегарня?

Це полонізм. Медіа чомусь вважають, що так «українськіше», хоча «вʼязниця» – питоме слово. Маємо і спільнокореневі «увʼязнення», «увʼязнений», а не «вбуцегарення» та «вбуцегарений». До речі, мало хто знає, що «тюрма» запозичене з середньоверхньонімецької (turm – «башта, вежа»).

• 6 •

Вікторія Кухарук: Добрий день! Цікавить доцільність вживання слова «стати» у складному присудку у значенні «починати» чи «бути». Чи природне це формулювання для української мови? Чи все-таки краще використовувати слово «стати» лише там, де йдеться про вертикальне положення? Наприклад: «Він витяг із шухляди ліхтарика і став чекати» – тут все правильно? Заздалегідь дякую за відповідь!

Я б не стала звужувати значення до вертикального положення. Не забуваймо і про сполуку «стати до роботи» (узятися щось робити). Але справді, тлумачний словник не наводить «стати» у значенні «починати». Однак у народі вживається широко і класики теж уживали. Михайло Старицький: «Кармелюк схопився на ноги, звів курки на своїх пістолях, поправив шаблю, намацав кинджал і став чекати»; Григорій Епік: «Тоді він скорився долі, зліг на правий бік і став чекати на інших втікачів». Прикладів дуже багато.

• 7 •

Анна Качмар: Підкажіть, чи правильно казати «246 двістібальників». Бо часто чую від колег, що це помилка, і має бути «246 двохсотбальників». Проте воно мені якось не звучить.

Правильно «двохсотбальників». Це закріплено в §35 правопису: «Двохсотий, трьохтисячний, чотирьохмільйонний, чотирьохмільярдний; двохсотріччя, трьохсотріччя, чотирьохсотріччя». (Але двотижневий, тривідсотковий, чотириярусний.)

• 8 •

Дмитро Сергеєв: Побачив меню – прям морочуся. Як би ви радили писати: піна колада чи пінаколада, блю кюрасао чи блюкюрасао, айс-лате чи айслате, флет вайт чи флетвайт?

Слова, що складаються з двох іншомовних компонентів, кожен із яких не вживається як окреме слово, пишемо разом. Тому назви алкогольних коктейлів «блюкюрасао» («блю» – блакитний, «Кюрасао» – назва карибського острова) та «пінаколада» (правильніше – «піньяколада», від ісп. piña colada «проціджений ананас») пишемо разом. Назви кавових напоїв – те саме: це англізми, які містять несамостійні частини «флет», «вайт» і «айс», тому пишемо «флетвайт» і «айслате».

• 9 •

Ольга Патрикеєва: Пані Ольго, добрий день! Хочу дізнатися вашу думку щодо закінчення у/ю чи а/я у назвах РСЗВ. Стріляли з «Граду» чи «Града», «Урагану» чи «Урагана»? Це назви конкретних предметів, але часто читаю їх із закінченням У. Дякую.

§82 «Родовий відмінок»: закінчення -у мають «ґ) назви явищ природи: вихору, граду, грому, вітру, вогню, дощу, землетрусу, морозу, смерчу, туману, урагану, холоду, циклону». Оскільки реактивні системи залпового вогню дістали свої назви саме від явищ природи, немає підстав відмінювати їх із закінченням -а.