Ормузька протока․ Чому вона така важлива та чому Трамп не може її розблокувати, поки страждає весь світ

Нині увага всього світу прикута до Близького Сходу, де США та Ізраїль атакували Іран, а той у відповідь почав обстрілювали нафтову та газову інфраструктури сусідів, а на додачу ще й фактично заблокував Ормузьку протоку, перекривши надважливий маршрут постачання вуглеводнів.

Наслідки цього відчувають буквально всі. Це через війну та блокаду протоки подорожчало паливо, ціни на продукти на інші важливі товари. Хоча донедавна більшість людей буквально не підозрювала про існування Ормузу.

24 Канал виправляє цей недолік та розповідає про критично важливу для людства точку на мапі.

Ормузька протока: де вона і чому така важлива?

Почати варто з географії. Ормузька протока – це природний прохід між Перською та Оманською затоками. Остання є частиною Аравійського моря, що належить до північно-західної частини Індійського океану.

Довжина Ормузької протоки – менш ніж 200 кілометрів, а ширина – приблизно 50 – 100 кілометрів, у найвужчому місці – 39 кілометрів, або 21 миля, (судноплавна частина – ще вужча).

Ормузька протока з космосу / інфографіка BBC

Ормузька протока доволі глибока, але її порівняно мала ширина дає важливі переваги тим, хто контролює береги.

Просто не існує можливості пройти через Ормуз і не потрапити на очі Ірану. Фактично це така собі горловина пляшки – вузьке місце глобального логістичного шляху, де мінімум зусиль відкриває максимум можливостей.

А це з одного боку Оман, з іншого Іран. Обидві держави скористалися природними обмеженнями та морським правом, щоб оголосити тамтешні води своїми внутрішніми територіальними (кожна держава розширила межі територіальних вод до 12 морських миль, або 22 кілометрів). Це давало змогу Ірану та Оману отримувати великі прибутки від транзиту, адже через Ормуз проходило до 20% світового експорту нафти та 25% експорту СПГ.

За оцінками Управління енергетичної інформації США (EIA), у першій половині 2023 року через протоку щодня проходило близько 20 мільйонів барелів нафти. Це приблизно 600 мільярдів доларів на рік.

Альтернатива Ормузу є, це:

• термінал Янбу в Червоному морі та саудівський трубопровід Схід – Захід довжиною 1200 кілометрів, здатний транспортувати до 5 мільйонів барелів сирої нафти на день;
• порт Фуджейра в Оманській затоці, куди перекидає нафту ОАЕ;
• іранський трубопровід Горе – Джаск.

Утім, в ідеальних умовах ці варіанти здатні пропускати близько 15% від обсягу сирої нафти, що транспортується сьогодні через Ормузьку протоку. Водночас Іран про наявність альтернатив добре знає та без діла не сидить.

• 14 і 16 березня іранські дрони та балістика атакували Фуджейру, через що робота нафтового терміналу була зупинена.
• 19 березня 2026 року іранські дрони та балістичні ракети атакували нафтопереробний завод SAMREF у порту Янбу, але напад вдалося цього разу відбити.

Попри цей локальний успіх через іранські атаки саудити все одно були змушені скоротити видобуток нафти на 20%.

Хто є найбільшим покупцем нафти, яка йде через Ормузьку протоку?

Найбільшими покупцями нафти, яка проходить через Ормузьку протоку, є Китай та Індія. Вони активно купують іранську підсанкційну нафту та добре наживаються на знижках.

Загалом країни Азії купують під 90% нафти, що проходить через Ормуз. На Китай припадає 37,7% (і це десь 10% всього китайського експорту у 2025 році разом з венесуельською нафтою, яка нині також під питанням; було 17 – 18%, стільки ж у частці китайського імпорту має Росія), на Індію – 14,7%. Частка Європи – менш ніж 4%, а США – 2,5%.

Хто купує та продає нафту, що йде через Ормуз / інфографіка U.S. Energy Information Administration (EIA)

Великими покупцями є також Японія та Південна Корея. Останні надають перевагу дорожчій, але несанкційній нафті, натомість Індія та Китай готові ризикувати та гратися з іранським сірим флотом. Власне, Іран і придумав схему з grey fleet, що її нині активно використовує Росія для обходу санкцій. Часто це одні й ті самі кораблі.

Маршрути проходження танкерів, що рухаються через протоку / інфографіка Kpler

Чому Ормуз – це вузька горловина?

Фактично експорт і добробут Саудівської Аравії, ОАЕ, Кувейту, Бахрейну, Катару та Іраку, а також стабільність азійських покупців залежить від доброї волі тих, хто контролює протоку. І якщо з Оманом великих проблем не було, то з Іраном, де у владі з 1979 року перебувають релігійні фанатики, які перетворили цю країну на державу-терориста, вони виникають постійно.

Іран мінував Ормуз і влаштовував там танкерну війну під час війни з Іраком у 1980-х. І тоді, щоб розблокувати протоку, США наважились на велику морську операцію та зазнали великих втрат. Тоді загинули десятки американців, а ВМС США ледь не втратили свій фрегат USS Samuel B. Roberts. Він зазнав суттєвих уражень, і його ремонт коштував десятки мільйонів доларів.

Неглибока Ормузька протока. Танкери рухаються вузькими коридорами, які можуть бути заміновані / інфографіка Фландрійського морського інституту, Міжнародної морської організації, GEBCO

Під час танкерної війни 1980-х в Ормузькій протоці та навколишніх водах було атаковано 544 цивільні судна, загинули понад 430 моряків, а світ втратив мільйони тонн нафти та переконався, що аятоли – ще ті відморозки й краще з ними не шуткувати.

Пізніше можлива блокада Ормузької протоки була дуже важливою картою аятол і гарантією того, що на Ісламську республіку ніхто не нападе.

Улітку 2025 року США та Ізраїль завдали ударів по ядерних об’єктах Ірану, тоді аятоли наказали парламенту Ірану проголосувати за закриття протоки. Це налякало весь світ і змусило Трампа швидко оголосити, що ядерний потенціал Ірану знищено й потреби в нових атаках більше немає.

Видається, держсекретар Рубіо зумів переконати Трампа зупинитися та радіти з наявної перемоги. Бо буде собі дорожче. Нема дурних.

Точніше, не було до 2026 року, коли Ізраїль в особі прем'єра Нетаньягу переконав президента США Трампа всупереч доповідям Держдепу та Пентагону знову напасти на Іран та сподіватися на повторення венесуельської схеми. Тобто блискавичної кампанії, фактично СВО, метою якої було б усунення лідера, після чого спротив мав припинитися, а нові керівники Ірану – приповзти до Трампа та благати взяти іранську нафту.

Як ми знаємо, американська операція Epic Fury почалася добре, але швидко перетворилася на Epic Fail, бо Іран не впав і почав відповідати. До того ж відповідати не США, а взагалі всім, хто був під рукою. І частиною цього плану стала іранська блокада Ормузької протоки.

Що робить Іран:

• обстрілює танкери з суходолу за допомогою наземних батарей протикорабельних ракет (ПКР);
• атакує танкери за допомогою катерів;
• обстрілює танкери з підводних човнів;
• запускає по кораблях дрони – морські БЕКи та повітряні;
• мінує протоку.

Які це має наслідки

• У березні 2026 року Іран здійснив уже близько 20 атак на нафтові танкери в Ормузі.
• Найбільші атаки: 1 березня уражені три танкери, на яких загинули троє моряків, 11 і 12 березня атаковані дев'ять танкерів і троє моряків зникли безвісти.
• Це фактично зупинило транзит. Понад 200 танкерів опинилися заблоковані та стали на якір у Перській затоці.
• Ціни на нафту перевалили за 100 доларів, подорожчало пальне разом із бензином у США, хоча Америка не використовує масово нафту з Перської затоки, бо має власну.

Водночас формально Іран заявляє, що не блокує протоку і дозволяє проходити через неї своїм, а профільне видання Lloyd’s List уточнює, що бере за це додаткову страховку в розмірі 2 мільйони доларів із корабля.

Про те, що протока не заблокована, до речі, говорять і США. Заява міністра оборони США Піта Гегсета про те, що блокади Ормузу не існує в природі, просто іранці там стріляють, стала вірусною. Як і слова Трампа із запереченнями існування іранських морських дронів, які атакують танкери.

Фактична блокада спричинила зростання цін, дефіцит та паніку на ринках.

Ще одним важливим наслідком стало зняття США санкцій із російської нафти, що вже відвантажена, уникла зустрічей з українськими дронами та дрейфувала в океані, чекаючи на покупців. Нині її активно закуповує Індія, а Росія знову заробляє додаткові мільярди.

Придивляється до схеми також і Китай: комуністи були завбачливіші за індусів та створили з іранської нафти стратегічний резерв. Тому можуть почекати, але не довго, бо Тайвань сам себе не захопить.

Нині фактично США закривають очі на іранський сірий флот і дозволяють йому робити прохід. Іран натомість каже, що протока залишається відкритою для суден дружніх країн, але заблокована для танкерів країн, які він вважає ворожими.

Чому це війна Трампа?

Проблема блокади нині дуже турбує світ. Видається, всі ризики почали розуміти також у Білому домі. Трамп за останні тижні зробив декілька заяв. У них він:

• ображався на союзників, які відмовилися допомагати з операцією, про яку він їх не повідомив;
• заявляв, що вже не потребує допомоги й надсилати кораблі вже пізно, бо він всіх сам переміг;
• знову просив допомоги та знову називав усіх невдячними, погрожуючи наслідками НАТО;
• ображався на Іран, бо його вже потужно перемогли, а він, клятий, воює далі.

Прем’єру нейтральної Ірландії Міхолу Мартіну випало нещастя спостерігати цей цирк зблизька – лиха доля занесла його на День Святого Патрика в Овальний кабінет. Також довелося слухати "жарти за 300" про Перл-Гарбор прем’єрці Японії 19 березня.

Натомість союзники США по НАТО, а також Австралія та інші за цією істерикою спостерігали на відстані, час від часу нагадуючи Трампу, що це його війна.

Те саме фактично роблять і арабські союзники. За минулий рік вони наобіцяли Трампу, його родині та країні (саме в такій послідовності) сотні мільярдів, дарували літак і взагалі-то хотіли, щоб він їм забезпечив business-as-usual, натомість отримали атаку на Дубай, руйнацію катарської LNG-перлини, а найболючіше – знищення статусу тихої гавані для еліти.

Через це вони дуже обурені США та вимагають від гегемона, щоб той усе швидко пофіксив. А той може запропонувати лише "чергову перемогу", яких уже було тільки за цю війну з десяток.

Натомість, якщо завданням є дійсно зняття блокади, доведеться докласти чималих зусиль та піти на жертви.

Як розблокувати Ормузьку протоку?

Навіть для США це завдання зі зірочкою. Дистанційними бомбардуваннями питання не вирішити – це доводить нещодавня операція проти хуситів.

Щоб розблокувати Ормуз, потрібний цілий комплекс заходів, який передбачає фізичну присутність флоту в протоці та, як наслідок, потенційні жертви серед вояків.

Для розмінування протоки потрібні спеціальні кораблі – тральники. Щоб вони виконали свою роботу і не стали легкими цілями, треба встановити контроль над берегом.

Тобто американцям потрібно буде проводити десантну операцію на острови в протоці та на велику землю, щоб встановити контроль над суходолом і створити буферну зону проти іранських ПКР. Військові мають бути готові до протидії іранським ДРГ, які нікуди не зникнуть навіть після тижнів ретельних бомбардувань.

Також військовим кораблям доведеться супроводжувати танкери, щоб убезпечити їх від ворожих атак, як людських, так і дронових. Але це дуже дорого, а також – дуже небезпечно.

Нещодавні новини з Португалії, де минулого вересня відбулися морські навчання НАТО за участі України та її морських дронів "Магура", натякають, що це буде нетривіальна задача. Нагадаємо, що українські БЕКи грали за червоних та атакували морські конвої синіх.

Тоді були відпрацьовані п'ять сценаріїв. У всіх команда під керівництвом України перемогла сили НАТО. Переможцем вважалися ті, хто атакував, тобто націлився на кораблі противника. Під час імітаційної атаки на конвой червоні зробили стільки навчальних влучань у фрегат НАТО, що той би потонув у справжньому бою. Водночас сині навіть не знали, що їх підбили.

Нині Трамп каже, що іранських морських дронів не існує та вони не можуть зашкодити. Може, йому хтось скаже?

Так чи інакше, але все це означає жертви, а в наш час смерть американського морпіха – це дуже медійна подія. І вона має потенціал спровокувати ефект Могадішо, коли кадри жертв провальної локальної операції американських морпіхів 3 – 4 жовтня 1993 року спричинили моральну паніку та змусили США піти з Сомалі, хоча формально вони не зазнали поразки (про ті події розповідає фільм "Падіння Чорного Яструба").

А це напередодні мідтермів та соціології, яка показує вже потенційну перевагу демократів не лише в Палаті Представників, але й у Сенаті, – саме те, що потрібно Трампу. Для політичного самогубства.

Звісно, він за свою кар'єру робив і не таке. І завжди виходив сухим із води. Може, якось пропетляє і цього разу. Також не вічним є й Іран. Рано чи пізно ці бомбардування дадуть свій ефект. Не треба забувати, що причини народних протестів, які накрили Іран у січні 2026 року, нікуди не зникли.

Навпаки, все стало лише гірше. Проблеми з водою, електрикою, бензином, інфляція, а тепер ще й бомбардування та відсутність продуктів – усе це повільно знищує режим. Але до перетворення 90-мільйонної країни на Сектор Гази чи Ємен ще далеко: зміна режиму не простежуються, а час у Трампа стрімко спливає.

Його авантюра вже спричинила перші гучні відставки в команді (голова Національного контртерористичного центру США Джо Кент пішов у відставку через незгоду з операцією), ми бачимо розкол у таборі MAGA та понад 110 – 120 доларів за барель на нафту. Усе це має наслідки. І їх буде лише більше.