20 років болю: дівчина з багатодітної сім’ї подала позов проти братів-військових через тортури та загибель сестри

Навесні 2008-го спершу Житомирщину, а потім і всю Україну шокувала звістка про те, як матір 12 дітей чотири роки видавала мертву доньку за… живу. Була порушена кримінальна справа, але скандал як спалахнув, так і вщух. А зараз отримав несподіване відлуння. Інша донька розповіла, яких тортур зазнавала у родині, що вважалася хай не взірцевою, але цілком благополучною. І написала заяву до поліції про систематичні зґвалтування і насильство. Що писали про ту давню історію, що стало відомо сьогодні - у матеріалі Коротко про.

«Я довго йшла до цього рішення. Воно було найважчим у моєму житті…» - цей пост Надія Вікарій виклала у соціальній мережі Threads цього березня. 31-річна жінка повідала, що нарешті наважилася написати до ГУ Нацполіції у Житомирській області заяву на двох рідних братів, які ґвалтували її, коли була малолітньою, протягом 5 років. І також нібито ґвалтували протягом року Дашу, «доки її не вбили рідні й не закопали з метою приховування злочину».

Де загубилася Даша, мати не сказала

До села Старий Солотвін родина Тетяни Саннікової переїхала з Бердичева у 2007 році, бо мала тут будиночок. Дві старші доньки оселилися в Житомирі, де працювали медсестрами, старший син служив в армії, двоє середульших відвідували коледж у райцентрі, шестеро молодших дітей були зараховані до місцевої школи.

Старенька хатинка невдовзі перетворилася на добротний дім, оскільки сім’я мала підтримку не тільки від держави, а й від благодійників, в тому числі депутатів різного рівня. У багатодітної родини навіть був комп’ютер, подарований очільником Мінсім’ї Юрієм Павленко.

Біографія у 45-річної жінки була не так щоб дуже: одна судимість за крадіжку, друга - за побиття доньки Даші, але терміни були умовні. Заміж Тетяна не виходила, з батьком дітей на прізвище Вікарій жила в цивільному шлюбі, поки той не пішов від сім’ї.

Втім, у Старому Солотвіні в такі подробиці не заглиблювалися. Мати не п’є - це вже добрий «плюс», діти вдягнені, взуті, не голодні, вчаться - зовсім добре. Тетяна швидко стала у селі своєю, була активісткою в батьківському комітеті школи. Вікарії-хлопчики мали успіхи в спорті, їх хвалили учителі. Трохи відставала в навчанні від братів Надійка, але й до неї претензій не було.

Власне, зі школи все і почалося. Тодішній сільський голова Володимир Дмитренко поцікавився, як вчаться діти з багатодітної родини, і виявив, що в навчальному закладі нічого не знають про другу доньку шкільного віку - Дашу. Такої дитини в списках не було, а він же особисто бачив 12 посвідчень про народження у Тетяни і знав, що на неповнолітніх дітей вона отримує державну допомогу. Пояснити, куди поділася Даша, мати не змогла. Володимир Дмитренко звернувся до міліції.

Справу закрили, бо цілі кісточки

Як не крути, а жінка змушена була зізнатися, що донька вже чотири роки лежить у землі біля звалища, що недалеко від дому, де сім’я мешкала в Бердичеві. Коли після розголосу у Старий Солотвін поїхали журналісти, Тетяна розповідала таку історію:

«Дашка була якась хвороблива, - цитувала слова матері Gazeta.ua - Нариви то на одному пальці, то на другому. Якась інфекція, мабуть. 19 червня 2004-го вона вранці встала, щось поїла. Упала, з рота пішла піна. Це було й раніше, але думала, що то з-за сварок. Цього разу померла. Ми з Свєткою вивезли тіло на берег річки. Поклали у воронку від дерева й руками засипали. Ховати на кладовищі боялися».

Як почався вересень, в школі похопилися відсутністю Даші. Тетяна сказала, що донька захворіла, вчиться вдома, приносила медичні довідки та зошити із завданнями. Педагоги кілька разів намагалися потрапити додому до Саннікової, але їм не відкривали. Зрештою, школа згодилася заочно перевести Дашу до четвертого класу, але на початку нового навчального року мати забрала документи, сказавши, що Даша вчитиметься в Житомирі.

У бесіді з представниками ЗМІ Тетяна не приховувала, що з двома середульшими доньками - Дашею і Надією - в неї були погані стосунки. Мовляв, вони росли впертими, неслухняними, крали з дому, брехали, що їх б’ють. З’ясувалося також, що дівчат вже вилучали із сім’ї у притулок, але чомусь знову були передані матері.

Коли скандал набрав обертів, Надії в Старому Солотвіні вже не було - вона сама попросилася повернутися до притулку. «Агенти впливу» намагалися розпитати дівчину про те, що сталося, зокрема з Дашею, але Надія не хотіла говорити.

Кримінальну справу, яку порушили по факту смерті Дарії Вікарій, закрили. Кісточки, що залишилися від тіла, не мали слідів травмування, причину смерті неможливо було встановити. Рештки дівчинки перепоховали за державний кошт. Мати не прийшла до доньчиної домовини.

Двадцять років по тому: що розповіла Надія

Допис Надії в Тредс сповнений болю. Думаєш, що вже ніщо не може здивувати, але кожен її пост-згадка шокує все більше. Ось як вчинила мама, коли дівчатка спробували їй пожалітись на братів.

«Пам’ятаю, що мама так уважно слухала, розпитувала, хто, як, коли, де... Я тоді думала що вона нам вірить і накаже брата... та як же я помилялася. Звісно, нам мама не повірила… Вона дала нам дерев’яну лавочку, ми тримали її на руках, піднятих уверх, Даша з одного кінця, я - з іншого, і кожен раз, коли чиїсь руки опускалися, вона штрихала нас між ніг деревяною палкою від дитячого ліжка». Також Надія повідала, що в рідному домі зазнавала інших катувань - її прив’язували до батареї, били, змушували їсти зіпсовану їжу. Все пережите дуже важко позначилося на її долі та стані психічного і фізичного здоров’я.

«Я вирішила подати офіційну заяву в поліцію і винести цю історію публічно, тому що в Україні довгий час відбувається масове зґвалтування неповнолітніх дівчат та хлопців близькими родичами, знайомими, вчителями, керівниками гуртків та іншими злочинцями. І діти не знають, що з цим робити, і бояться розповідати. Зі мною в інтернаті були діти, які також були зґвалтовані рідними, яким вони довіряли», - пояснила молода жінка свій мотив.

В поліції Житомирської області підтвердили, що заяву прийнято, відомості внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Правоохоронці проводять перевірку в межах кримінального провадження за частиною 4 статті 152 Кримінального кодексу – групове зґвалтування або вчинене щодо неповнолітньої особи віком до 14 років. "Нині правоохоронці з'ясовують усі обставини, встановлюють ймовірних свідків та очевидців подій", – розповіли в поліції для “УП. Життя”.

Про братів Надії відомо, що зараз вони військовослужбовці.

Чому жертви мовчать

Оприлюдненні свідчення настільки шокуючі, що багато хто не хоче вірити, що жертва насильства, яке тривало роками, могла це так довго приховувати.

- Наслідки будь-якого насильства не обмежуються лише синцями, - каже адвокат, магістр права і психології Валентина Защук. - Вони впливають на психологічний стан людини і можуть тримати її в цьому стані багато років. А тим паче, коли це стосується дитини. Навіть та дитина, яка довіряє своїм рідним, боїться сказали, що сталося, бо не знає, як батьки будуть реагувати - чи почнуть сварити, чи підуть розбиратися з кривдником, і можуть настати наслідки для самих батьків. Боїться засудження. Те саме відбувається і в дорослому віці.

Правниця пригадує власний досвід з юності, коли в пошуках роботи прийшла на співбесіду і с ходу отримала непристойну пропозицію.

- Нічого не відбулося, але я соромилася про це розповісти. Соромилася, бо люди скажуть: а чому сама пішла? Було відчуття, ніби на мені лежить якась провина. Те саме відчуває і потерпіла від насильства людина, особливо, коли терпить систематично і довго.

Адвокат зауважує, що при написанні Кримінального кодексу України, передбачили: коли йдеться про сексуальні злочини щодо неповнолітніх, строки давності обчислюються з дня, коли жертва досягає повноліття.

- Врахували ту психологічну особливість, що людина, коли вважається дорослою, може звільнитися з ситуації, яка пригнічувала і змушувала мовчати. Вона може розповісти.

Що стосується загальної проблеми, яка порушується у відвертостях авторки постів, то Валентина Защук згодна, що її необхідно вирішувати. Зараз психологічна допомога жертвам насилля розвинута краще, ніж двадцять років тому, і треба зі школи тактовно розповідати, куди можна звертатися.

Про строки давності і докази

Зґвалтування малолітньої особи - це особливо тяжкий злочин. Термін давності для такої категорії становить 15 років.

- Але можуть бути виключення, - каже адвокат. - Якщо тяжкий злочин має ознаки катування, давність може не застосовуватися. Питання по строках давності щодо особи, яка вчинила особливо тяжкий злочин, за який передбачене довічне позбавлення, наприклад, умисне вбивство поєднане із зґвалтуванням, вирішує суд - застосовувати чи ні.

В соцмережах пишуть, що пройшло багато часу і зібрати докази фактично неможливо, однак це не зовсім так.

- Довести важко, але велику роль може відіграти психологічна експертиза. Процесуально передбачено багато інструментів, щоб зібрати докази і довести їх до суду. Все залежить від того, наскільки добросовісно працюють слідство і прокуратура. А також від того, як тримається потерпілий. Буває, що людина розповіла - і звільнилася від того, що гнітило. Почула думку оточуючих, зважила перестороги і не хоче рухатися далі.

Правниця підкреслює, що потерпілі завжди пов’язані з кривдниками. І якщо це батьки, завжди підсвідомо є сподівання, що можеш стати любою дитиною.