Верблюди уникають цього місця: у пісках Сахари знайдено сотні людських скелетів

У глибині пустелі Сахара, в оточенні піску, вже тисячі років спочивають сотні стародавніх людських скелетів. Ким були ці люди і як їхні останки опинилися похованими під піском? Археологи вирушили на це місце і знайшли відповіді на ці запитання, пише Фокус.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Розташована в нігерійській пустелі Тенере, яку часто описують як "пустелю в пустелі", навколишня місцевість вирізняється суворим ландшафтом. Легенди називають цей регіон місцем, куди бояться заходити верблюди, і, за словами вчених, ця репутація цілком заслужена. Крім сліпучих піщаних бур і спопеляючої спеки в 49°C, територія велика, безплідна і в основному позбавлена доріг. Загроза з боку пустельних бандитів і повстанців також означає, що сучасних відвідувачів повинні супроводжувати солдати з автоматами.

І все ж, незважаючи на небезпеки, дослідників приваблює нігерійська пустеля Тенере з 1950-х років, оскільки вона розташована над одним із найбагатших родовищ динозаврів в Африці.

26 років тому група вчених під керівництвом палеонтолога Пола Серено з Чиказького університету вирушила в дюни, щоб повторно дослідити регіон. Цього разу увагу дослідників привернули останки людей, а також осколки кераміки, намисто, наконечники стріл та інші кам'яні артефакти.

Пізніше це місце отримало назву Гоберо. Подальші розкопки показали, що це був цвинтар, який містив близько 200 людських скелетів, а також тисячі артефактів. Деякі з найдавніших останків датуються приблизно 8000 роком до нашої ери, а сам цвинтар, як вважається, використовувався протягом тисячоліть.

Наявність кладовища в одній із найбільш важкодоступних частин Сахари здається вкрай незвичною у 21 столітті. Однак таке розташування стає зрозумілішим, якщо врахувати, що його було засновано в епоху "Зеленої Сахари", коли мусони перетворили пустелю на пишний ландшафт з озерами, болотами та крокодилами.

Відомо, що Сахара перебуває під впливом циклічної трансформації, що змінює клімат від посушливого до вологого приблизно кожні 21 000 років. Вважається, що востаннє Сахара була зеленим лісом у період між 15 000 і 5 000 років тому, якраз у той час, коли виник Гоберо.

Протягом деякого часу Гоберо розташовувався поруч із величезним прісноводним озером, забезпечуючи людей водою та рибою. Однак клімат Сахари змінювався — в результаті близько 7 700 року до нашої ери регіон зайняли мисливці-рибалки, які заснували найстаріше відоме кладовище Сахари, проте в період між 6 200 і 5 200 роками до нашої ери їх вигнала тисячолітня посуха. Коли дощі нарешті повернулися, їхнє місце зайняла інша група, яка додала до свого різноманітного раціону скотарство. Однак і їхній час було перервано, коли близько 5000 років тому Сахару охопила посуха.

Дослідники виявили, що ці дві культури володіли вражаючими відмінностями: перші були міцними і потужними, в той час як другі — помітно стрункими. І все ж, неймовірним чином вони вибрали одну й ту саму землю для поховання померлих.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що невідоме раніше джерело вологи живило життя в Сахарі довше, ніж вважалося: що це було.

Раніше Фокус писав про те, що доказ існування "зеленої Сахари": вчені знайшли наскельні малюнки віком 4 тисячі років.

Під час написання використовували матеріали PLOS ONE, IFLScience.