Бунт «слуг». Хто ж спровокував параліч Верховної Ради

Останній тиждень тільки й розмов, що Верховна Рада переживає чи не найсерйознішу кризу за час роботи цього скликання. 

На останньому пленарному тижні депутати провалили всі урядові законопроєкти, зокрема й ті, що необхідні для отримання грошей від ЄС та МВФ. А засідання протягом 2026 року знову і знову закривали передчасно через брак голосів навіть під час сигнальних голосувань.

І ось новий пленарний тиждень теж опинився під загрозою. Кілька депутатів написали, що засідання Ради в цей вівторок, 24 березня, скасували, бо не назбиралось законопроєктів для розгляду.

На тлі цього перший заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець заявив про «втому, розгубленість і страх» серед монобільшості і що ядро «слуг» скоротилось до 111 нардепів. А ще один депутат монобільшості Данило Гетманцев сказав, що «Рада зламалася». 

Натомість президент Володимир Зеленський у відповідь на збої в парламенті запропонував народним обранцям вибір: працювати в Раді або йти на фронт. 

Причин паралічу голосування прозвучало одразу кілька: страх депутатів перед НАБУ, небажання розплачуватися рейтингом за непопулярні урядові рішення, образа на Банкову, яка зробила нардепів цапом-відбувайлом за ліквідацію незалежності НАБУ і САП, розчарування через Міндічгейт чи банально втома від роботи в Раді сьомий рік поспіль. 

«Чесно» детально проаналізувало цифри голосувань нардепів за останні роки, щоб розібратись, чому ж роботу Ради заблоковано. Крім того, ми вирішили перевірити більшість озвучених гіпотез, які лунали в ЗМІ, серед самих нардепів та експертів, щоб перевірити, що з цього лише політичні заяви та оцінки, а що справді може бути причиною парламентського паралічу.

Чи справді спорожніла Рада?

«Шановні колеги, розгляд питань порядку денного на сьогодні не завершено. Дякую всім за нерезультативну роботу. Оголошую перерву в нашому пленарному засіданні. Працюємо далі на благо України», – такими словами віцеспікер Олександр Корнієнко завершив засідання 12 лютого. 

Загалом 10 з 13 засідань Ради, що встигли відбутися у 2026 році, завершились передчасно. Депутатам не вдавалось розглянути всі заплановані в порядку денному законопроєкти, а сигнальні голосування, мета яких перевірити присутність депутатів і наявність голосів, одне за одним провалювались. 

Можна було б припустити, що проблема виникла через прогули нардепів, масові отруєння та хвороби, а ще тому, що за роки війни парламент скоротився до рекордно малої чисельності в 393 депутати. 

Утім, як показують дані голосувань, явка депутатів у 2026 році лишається такою ж стабільною як і в попередньому 2025-му. Максимальна кількість зареєстрованих депутатських карток під час голосувань у Раді майже в будь-який день становила приблизно 310–320. 

Траплялись навіть окремі голосування, де понад 300 депутатів натискали кнопку «за»: це звернення до іноземних держав до річниці повномасштабного вторгнення 24 лютого і продовження воєнного стану й мобілізації 14 січня. 

Тож 300 присутніх депутатів у Верховній Раді точно є. Чого цілком достатньо, щоб набирати мінімальні 226 голосів і продовжувати ухвалювати рішення. 

Криза Ради чи монокриза?

Куди яскравіше те, що відбувається в Раді, демонструє статистика натискань кнопки «за» під час голосувань за законопроєкти й проєкти постанов. 

На графіку нижче показана середня кількість голосів «за» від усіх фракцій разом, а також окремо від монобільшості «Слуги народу» за кожне засідання в 2025 та 2026 роках. Як можна побачити, всі фракції та групи голосували «за» приблизно однаково що в 2025-му, що в 2026 році. І лише у «слуг» помітне різке падіння кількості голосів «за», особливо з початком 2026 року. 

«Слуги» вже давно не можуть самостійно забезпечити 226 голосів у Раді. Востаннє це було ще у лютому 2023 року, коли призначали Василя Малюка головою СБУ. Наразі у монобільшості лишається лише 228 депутатів – усього на двоє більше від мінімально необхідної кількості для того, щоб вважатися коаліцією. 

«Чесно» ще в жовтні писало, що «слугам» не вистачало в середньому 35 голосів для ухвалення рішень. Так, якщо на початку роботи ІХ скликання «слуги» давали в середньому 210–220 голосів «за», то до осені 2025 року ця цифра впала до 186–195 голосів. 

А нині «слуги» в середньому дають лише 155–165 голосів. Тобто за пів року вони втратили ще 20–30 голосів. І якщо раніше нестачу голосів їм докидали депутатські групи, то останнім часом навіть цієї підтримки не вистачає, щоб добити 226 «за». 

Проросійські групи «Платформа за життя та мир» та «Відновлення України» сумарно можуть докинути до 38 голосів за умови стовідсоткової явки. А групи «Довіра» та «За майбутнє» можуть забезпечити ще 36 голосів. Утім, простий підрахунок показує, що коли «слуги» дають лише 160 голосів, навіть разом з групами сумарно виходить 234, що фактично на межі. І це не беручи до уваги певну частину прогульників серед цих депутатських груп.

Перший заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець і сам визнав проблему, заявивши в інтервʼю, що раніше він міг розраховувати на 180 депутатів монобільшості, а нині ж ядро фракції скоротилось до 111 депутатів.

Якщо відфільтрувати серед «слуг» тих, хто голосував «за» в 75% випадків голосувань за 2026 рік, то таких виявиться якраз 112. Тих, хто голосував «за» у 50% випадків (тобто за половину всіх рішень) – 158 депутатів. 

Колишній «слуга», нині член депутатської групи «Відновлення України» Олександр Юрченко до того ж заявив, що «50–60 «слуг» нібито написали заяви про складання мандатів».

Невдоволені урядом

Логічно виникає запитання: чому ж «слуги» бунтують? Одна з версій, яку цілком підтверджують цифри, це те, що депутати «зливають» законопроєкти від Кабміну. 

10 березня в Раді провалили всі урядові законопроєкти, зокрема одне із зобовʼязань перед МВФ закон про оподаткування цифрових платформ (лише 168 «за»). А 11 березня Рада провалила урядовий євроінтеграційний законопроєкт № 6319 («за» – 205) щодо Ukraine Facility, від якого залежить фінансування від ЄС. 

Серед інших непопулярних рішень, які поки так і не дійшли до голосувань – впровадження ПДВ для ФОПів і скасування пільги на посилки до 150 євро. 

Як показує статистика голосувань, після призначення уряду Юлії Свириденко підтримка кабмінівських законопроєктів впала нижче 300 голосів при голосуванні в першому, другому читаннях та в цілому.

До того ж в уряду Свириденко набагато нижчий показник прохідності законопроєктів (тобто кількість проголосованих Радою ініціатив серед усіх зареєстрованих) – 11,5% проти 39% у Шмигаля. 

Заступник голови фракції «Слуга народ» Олександр Ковальчук зокрема казав, що основна причина провалу голосувань – відсутність комунікації з урядом. А інший «слуга», голова Комітету з питань гуманітарної політики Микита Потураєв заявив, що не виключає, що може дійти й до відставки уряду, хоча, за його словами, Кабмін «працює добре». Про те, що проблема у відносинах з урядом, у коментарі ЗМІ деякі «слуги» також казали анонімно. 

«Чесно» раніше писало, що у відносинах Ради й уряду вже давно є чимало проблем, пов'язаних, зокрема, з недостатньою підзвітністю Кабміну перед парламентом і неявкою деяких міністрів на виклики та годину запитань до уряду. 

Головні бунтівники

За однією з версій, причиною паралічу в Раді нібито є зняття недоторканності з депутатів, що значно спростило вручення їм підозри. Андрій Мотовиловець стверджує, що депутати не голосують нібито через справи НАБУ.

Станом на зараз 50 чинних нардепів мають підозри в кримінальних злочинах, з них орієнтовно 30 – підозри, видані НАБУ та САП. Зазначимо, що справи щодо 12 депутатів наразі вже закриті, тож на їхні голосування впливає тиск можливого вироку. А ще девʼять депутатів з підозрами перебувають в СІЗО чи переховуються за кордоном, тож не голосують. 

Щодо решти депутатів слідство чи судовий розгляд ще тривають. Утім, як показує статистика голосувань, далеко не всі депутати з чинними підозрами бунтують у Раді. Так, 13 таких нардепів упродовж останніх місяців голосували кнопкою «за» в більш ніж половині випадків. 

Наприклад, понад 75% натискань «за» за 2026 рік мають Євген Пивоваров і Михайло Лаба – двоє з пʼяти «слуг», які отримали наприкінці грудня підозру від НАБУ за можливу покупку голосів у Верховній Раді. 

Водночас троє інших «слуг», що проходять ц цій справі таки демонструють нижчу підтримку рішень у Раді: Юрій Кісєль – 22% «за», Ігор Негулевський – 37%, Ольга Савченко – 11%. За словами Мотовиловця, у межах цієї справи на допит викликали загалом 17 депутатів від монобільшості. 

Показово, що переважно голосує «за» і колишня «слуга» Анна Скороход (61%), яка, за версією НАБУ, вимагала $250 тис. за організацію санкцій РНБО. А ще представниця монобільшості Людмила Марченко (61,5%), яку ВАКС нещодавно засудив до двох років ув’язнення у справі про хабарництво. Нижчу підтримку демонструє «слуга» Юлія Діденко (29,7% «за»), яку в жовтні запідозрили в недостовірному декларуванні. 

Звісно, є і ті депутати з підозрами, хто справді рідко натискає зелену кнопку. Серед них представники опозиції та інших фракцій, а не «слуги»: від «Батьківщини» Юлія Тимошенко (підозра за можливий підкуп нардепів), Андрій Ніколаєнко (справа про смертельну ДТП, має багато прогулів у 2026-му) та Костянтин Бондарєв (підозра в організації незаконного виїзду за кордон); Сергій Алєксєєв з «ЄС» (справа про шахрайство); Микола Тищенко, який віднедавна у «Відновленні України» (у Тищенка справа за незаконне затримання людини через бійку з військовим у Дніпрі), позафракційний Віктор Бондар (НАБУ підозрює його в корупції на закупівлях «Укрзалізниці»). 

Ще пʼятеро підозрюваних депутатів серед системних прогульників, зокрема лідер «Євросолідарності» Петро Порошенко. 

У спробах вирахувати, хто ж зриває голосування у Верховній Раді, можна, зокрема, дослідити список депутатів, які загалом демонструють найнижчу (менше ніж 30% «за») підтримку рішень за усі засідання в 2026 році.

Зі списку виключені депутати-прогульники, щоб можна було побачити саме тих, хто рідко натискає «за» попри фізичну присутність на засіданнях Ради. І підозрюваних серед цих депутатів справді небагато. 

Натомість у списку значиться голова фракції «слуг» Давид Арахамія, а ще, наприклад, одіозний «слуга» Максим Бужанський. Загалом серед тих, хто демонструє найнижчу підтримку, є й чимало представники опозиції, а також депутатів з груп-сателітів «Слуги народу». 

Звісно, нечасте натискання кнопки «за» може бути не бунтом, а лише проявом політичної позиції депутата, і це теж нормально. 

Діагностувати точні причини, чому кожен окремий депутат обирає голосувати чи не голосувати – справа нелегка. 

Принаймні, дані голосувань вказують, що проблема не з відвідуваністю і не в депутатах з підозрами. 

Натомість усі цифри демонструють, що голоси впали саме у президентській монокоаліції, а закони призначеного нею уряду не можуть пройти голосування. Щобільше, криза в парламенті підсвічує і глибші проблеми – з вичерпністю кадрового резерву влади та уникненням політичної відповідальності за непопулярні рішення. І пошук компромісу, очевидно, лежить десь у діалозі між президентом, парламентом та урядом.