Наш бразилець «JC»

Примітка редакції. Не в кожного українця побачиш ту жагу до перемоги, яка палає в очах іноземних добровольців. Разом точно дотиснемо.

«Бахмут — це моє “Ласкаво просимо до України”», — каже нам JC. Це штурмовик, рекрутер і наш доброволець із Бразилії.

Участь іноземних добровольців у війні за незалежність України — це історія не лише про бойову роботу, тактичну медицину чи логістичні завдання. Доброволець із Бразилії на позивний «JC» сьогодні виконує непросту і надзвичайно важливу місію. Він рекрутер.

Воїн добре знає, якими якостями повинен володіти кандидат для проходження служби, що розповісти і порадити майбутнім колегам. Адже в нього за спиною досвід жорстких бойових зіткнень із російськими окупантами в урбанізованій місцевості Бахмута, палаючий берег річки на Херсонщині та лінія оборони в безкрайніх полях Запоріжжя.

— Я родом із Бразилії. Приїхав до України у 2023 році, тому що мій український друг, який працював зі мною в одній компанії, запросив мене, — розповідає JC. — Моє перше враження про Україну? Хвилювання і стурбованість через російське повномасштабне вторгнення. Тоді я вирішив посилити свій досвід, щоби допомогти українському війську.

Добровольця вразило ставлення друзів, які чекали його, попри початок активних бойових дій, та ставлення українців до іноземних добровольців загалом.

— Люди в Україні дуже привітні, і коли вам щось потрібно, вони намагаються допомогти. Не має значення, з якої країни ви приїхали, але вони знають, що ви приїхали, аби допомогти, і ставляться відповідно.

Звісно, тут важливо зазначити, що до нас JC прибув максимально «зарядженим». Доброволець ще задовго до приїзду в Україну мав бойовий досвід, виконуючи місії у складі миротворчого контингенту.

— Моя перша війна була в Косові. 1999 рік, коли я отримав досвід міжнародної співпраці. Ви можете бачити, що ця війна дуже відрізняється. Зараз у нас є дрони, нічне бачення, тепловізори. Це дуже цікаво. Я думаю, це урок для всіх армій у світі, демонстрація, як можна використовувати нові технології. Сумно лише, що вони застосовуються для знищення.

Після вступу до лав Збройних Сил України JC одразу потрапив у самісіньке пекло.

— Мій перший досвід на передовій в Україні — бої за Бахмут. Це було як «Ласкаво просимо до України». У тому сезоні ми були дуже агресивними. Починаємо просуватися вперед по позиціях. А росіяни розмістили там усю артилерію, щоби захищатися, бо ми просунулися вперед на кілометри. І тоді ми бачимо, як нам чогось не вистачає в бою. Логістика не встигає.

Втім, ці важкі дні не зламали добровольця. Він впевнено згадує той час і легко визначає найбільшу загрозу, яка була актуальною на той момент.

— Я не хвилювався про бій один на один із ворожою піхотою. Нас більше турбували дрони. Бо вони знаходять тебе де завгодно, куди б ти не пішов. Неважливо, ніч це чи день: їхні оператори точно знають, де ти знаходишся. Тоді вони скидають на нас гранати, працюють міномети і дрони-камікадзе. Там було важко.

Не дивно, що за таких обставин після боїв за Бахмут підрозділ нашого бразильця відправили на відновлення. Втім, невдовзі на нього чекали зовсім інші реалії на іншій ділянці ЛБЗ.

— Для мене Бахмут — перший досвід у штурмовій частині. Я точно знаю, скільки життів втрачається за таких умов, — ділиться враженнями бразилець. — І ми зберігаємо цю пам’ять для себе. А потім ти намагаєшся рухатися вперед. Але ця битва була дуже важкою.

Тоді підрозділ, у якому воював JC, передислокували для виконання завдань на південному театрі бойових дій.

— Ми діяли поблизу Херсона, захищали берег річки. І ми робили все, що могли в тій ситуації, тому що переправитися через річку нелегко, особливо коли ворог чекає нас на іншому боці. Потім ми воювали в Запорізькій області. Це була оборонна лінія в полі.

JC не приховує від родини, де знаходиться і чим займається. Близькі його підтримують:

— Я розмовляю з братом щотижня. Він просто каже: «Залишайся живим і роби свою роботу».

Доброволець застерігає від недооцінки чисельності та можливостей противника. Війну за Незалежність України взагалі порівнює з поєдинком уже відомих вам міфічних героїв.

— Коли росіяни наступають, ми бачимо, скільки у них людей і яку силу вони мають. І тоді розумієш, що в них велика країна, в них велика армія. Але український захисник сам по собі дуже сильний. Він уміє добре працювати з різним спорядженням. У нас кваліфікований персонал. Це як Давид і Голіаф. Ми просто намагаємося захищати себе і зберегти всіх у безпеці, повернути додому. Військовий колектив під час виконання завдань — це як родина. Але ситуація дуже складна. Дуже непросто за таких умов вижити і захистити побратимів.

Відкрито висловлюючись про складність бойових завдань і складну ситуацію на фронті, ветеран також застерігає від надмірного страху чи переоцінки противника:

— Це не важкий ворог. Просто у них більше людей і більше техніки. Вони використовують багато практичних речей. Ми повинні розвиватися і зростати в технічних і логістичних питаннях. За солдатом стоїть багато-багато роботи, передусім логістика. Армія — це ж як компанія. Що більше людей це зрозуміють, то ефективнішою вона буде.

Свій бойовий досвід, здобутий до війни у нас та під час неї, JC використовує для того, аби осмислити нинішні події і зробити певні висновки.

— Нам потрібно змінити мислення для майбутнього української армії. Нова тактика, нове обладнання і нове бачення війни. Тоді в радянській війні, як її ведуть росіяни, виграти буде легко. Знаєте, хтось сказав, що російська армія не сильна, але довга. Так, це правда. Армія в них не найкраща. Вона велика, але не найкраща. І коли кажуть, що сьогодні російська армія «не друга армія у світі, а друга армія в Україні», — це теж правда. Але нам потрібна сила. Нам потрібно більше людей і більше обладнання.

Дізнатися більше про те, як живуть і воюють Легіонери Вільного Світу, а також приєднатися до хоробрих, можна на офіційному сайті.