Не лише нафта та газ: війна в Ірані штовхає світ до голоду

Війна на Близькому Сході вдарила по світовому ринку значно ширше, ніж здавалося спочатку. Блокування Ормузької протоки паралізувало не лише постачання нафти та газу, а й добрив - саме тоді, коли у світі стартує посівна кампанія. Збіг у часі виявився вкрай болісним: сільськогосподарський сезон не чекає, а альтернативні маршрути постачання не здатні швидко компенсувати втрачені обсяги.

У матеріалі "Економічної правди" йдеться, що через Перську затоку проходить третина світового імпорту добрив - переважно карбаміду та фосфатних сполук.

На початку березня трафік через протоку фактично зупинився. Якщо в лютому її щодня перетинало близько 130 суден, то в окремі дні першого тижня березня - лише чотири. За два тижні зафіксовано не менше 22 атак на цивільні судна, що намагалися прорвати блокаду. Іран пропускає лише окремі кораблі в ручному режимі, видаючи винятки обраним країнам залежно від політичної кон'юнктури.

Ціни на добрива відреагували миттєво. Аміак подорожчав до 750 доларів за тонну, карбамід - до 683 доларів, що означає зростання майже на третину всього за кілька тижнів. У США та Канаді вартість карбаміду за час блокади зросла більш ніж на 35%. Ринок охопила паніка: трейдери скуповують доступні партії про запас, що додатково розганяє ціни.

Паралельно зупинився катарський експорт скрапленого газу, що спровокувало ціновий шок у Європі: з кінця лютого по середину березня газ подорожчав більш ніж удвічі - на 103%. Це критично для ринку добрив, оскільки газ є основною сировиною для виробництва аміаку - базового компонента всіх азотних добрив. За оцінками The Fertilizer Institute, країни Перської затоки забезпечують майже половину світового експорту карбаміду та сірки, а також близько 30% торгівлі аміаком. Інакше кажучи, криза торкнулася всього хіміко-технологічного ланцюжка виробництва добрив, а не окремих маршрутів постачання.

Китай, відчувши загрозу, почав на 15 днів раніше звичайного випускати добрива з державних резервів - щоб не допустити дефіциту перед сівом. Пекін вміє діяти швидко, коли йдеться про продовольчу безпеку. У більшості інших країн такого інструменту просто немає.

Хто постраждає найбільше

Найбільш вразливими виявилися країни, що критично залежать від близькосхідних постачань. Бразилія у 2025 році імпортувала 100% споживаного карбаміду, і майже половина з нього йшла саме через Ормуз. Індія витрачала на імпорт добрив 18 мільярдів доларів на рік, причому Близький Схід покривав понад 40% потреб країни в карбаміді та фосфатних добривах. Ситуацію погіршило те, що власне виробництво в Індії теж просіло через скорочення імпорту катарського газу. Тепер Делі змушений у ручному режимі "вибивати" в Ірану дозволи на прохід своїх суден.

У Бангладеш через брак газу зупинилися чотири з п'яти заводів із виробництва добрив. Країна з населенням майже 170 мільйонів осіб зіткнулася з перспективою серйозного дефіциту вже цього сезону.

Особливо важка ситуація складається в Африці. Судан отримував із регіону Перської затоки понад половину імпортованих добрив, Танзанія, Кенія, Сомалі та Мозамбік - від чверті до третини. Для цих країн криза означає пряме падіння врожайності зернових культур і, як наслідок, зростання продовольчої нестабільності.

ООН та Всесвітня продовольча програма б'ють на сполох: через зростання цін на продовольство та паливо близько 45 мільйонів осіб - переважно в Африці та Азії - можуть зіткнутися з гострим голодом. Це не абстрактна статистика: йдеться про реальних людей, які й без того живуть на межі.

Що це означає для України

Україна не закуповує добрива в країнах Перської затоки. Основні постачальники карбаміду - Азербайджан та Туркменістан, аміачної селітри - Польща та Болгарія. Здавалося б, прямої загрози немає. Однак добрива - глобальний товар, і коли в одному регіоні виникає дефіцит, ціни зростають усюди без винятку.

Блокада "виштовхує" покупців із Близького Сходу на альтернативні ринки - саме там традиційно закуповується й Україна. В результаті конкуренція за доступні партії різко загострилася, а ціни пішли вгору навіть на тих напрямках, які формально не пов'язані з Ормузом.

Тиск посилюється тим, що країна й без того глибоко залежить від імпорту: у 2025 році працювали лише два з шести великих аміачних заводів, а частка імпорту в споживанні азотних добрив перевищила 60%. Додаткову вразливість створюють військові ризики, дорогі енергоносії та нестабільна портова логістика через систематичні удари російських військ по інфраструктурі.

За оцінками Національного банку України, через близькосхідний конфлікт українські імпортери можуть переплатити за добрива у 2026 році близько 140 мільйонів доларів. Галузеві аналітики прогнозують, що собівартість вирощування пшениці та кукурудзи зросте на 7%, соняшнику - на 5%. Добрива формують до 30% собівартості зерна, тому навіть відносно невеликий дефіцит карбаміду дає відчутний ціновий ефект.

Удар буде нерівномірним. Ті господарства, які завчасно сформували запаси палива та добрив, пройдуть сезон відносно спокійно. Решта будуть змушені платити за новими цінами - і для багатьох підприємств, що працюють із мінімальним запасом міцності, це може виявитися серйозним випробуванням. Миттєвого обвалу врожайності не буде, проте якщо високі ціни та логістичні обмеження збережуться надовго, фермери почнуть економити на підживленні посівів - а це вже прямий шлях до зниження продуктивності в наступних сезонах.

Росія у виграші

На тлі кризи Росія - найбільший світовий експортер добрив - отримує можливість суттєво наростити доходи та зміцнити позиції на ринках Азії та Латинської Америки. Дефіцит швидко знімає моральні та санкційні обмеження: покупці починають брати доступний товар, а не політично прийнятний.

Індія вже веде переговори про збільшення закупівель у Росії, Білорусі та Марокко. Інші великі імпортери, судячи з усього, рухаються в тому ж напрямку. Зростання цін на азотні та фосфорні добрива збільшить російські експортні доходи та посилить позиції Москви відразу в кількох регіонах світу.

Повністю замістити обсяги, що випали, Росія не зможе - потужності обмежені, внутрішні зобов'язання щодо постачань нікуди не поділися, а удари по виробничій та логістичній інфраструктурі знизили можливості для нарощування експорту. Проте навіть часткове заповнення ніші принесе Москві мільярди у твердій валюті - і політичний вплив на додачу.

Аналітики ринку не виключають, що Євросоюз може переглянути високі імпортні мита на російські добрива - занадто великий тиск на внутрішні ціни. Другий сценарій: російська продукція, навіть з урахуванням мита, зрівняється за вартістю з іншими пропозиціями, якщо європейський ринок продовжить зростати. В обох випадках виграє Москва.

Що далі

Головний ризик затяжної блокади Ормуза - перерозподіл доступу до добрив на користь тих, у кого є гроші, резерви та політична вага. Великі імпортери зможуть "вибивати" винятки, переплачувати та перехоплювати партії на відкритому ринку. Бідні країни залишаться ні з чим.

Для України основна загроза - подорожчання добрив та ускладнення під час підживлення посівів. Миттєвого дефіциту не буде, проте ціновий тиск уже почався і продовжуватиме наростати. США вже зняли з Росії частину нафтових санкцій - за аналогічним сценарієм інші країни цілком можуть зробити те саме щодо добрив. Чим довше йтиме війна, тим активніше покупці обиратимуть доступний товар замість політично прийнятного. І Росія прекрасно це розуміє.

Раніше ми писали, як конфлікт США та Ірану залишить світ без нафти та газу.