Рекрутинг переговорів

Примітка редакції. Коли певні процеси затягуються так довго, що стають пережитком, згадується один старий жарт — «Хто останній, той і тато».

Буцімто мирні переговори, які популярніші за рекрутинг, весь цей час вигравали час. Ворогу — звісно, на державному рівні. А у нас це був невеликий подарунок тим, хто не дійшов до війська. Пауза, щоб нарешті дійти.

Такий собі подарунок за рахунок держави. Вона має бути зацікавлена в тому, аби якомога швидше закрити власні потреби у війську. Натомість держава дуріє, коли її манять пальчиком та обіцяють знову поговорити про мир. Тому вона тебе не чіпає.

Можна дискутувати про ризики, але в жодного ухилянта не блокували рахунки. Його не ловили за сигналом сім-картки. До нього додому не вдиралися силовики. Тобто мене всі ці ризики не гребуть від слова «зовсім». Якщо я вирішу втекти з власної частини, то зі мною держава вчинить якраз більш рішуче.

І ось мирні переговори зійшли нанівець. Звісно, їх намагатимуться тримати на плаву. Але ж ви самі знаєте відповідь на загадку «Що пахне лайном, виглядає як лайно і не тоне?» Тож на плаву втримати вийде, просто нічого це не гарантує.

Тож, думаю, нинішній стогін нескореної нації про якесь там посилення мобілізації — тільки початок. Наші люди ще не бачили справжньої мобілізації. Втім, це легко виправити. Все ж таки, нашу потребу в людях нам диктує поведінка ворога, який постійно підвищує ставки що на полі бою, що за його межами.

Відповідно, є сенс потроху згортати програми рекрутингу. Вони були актуальні для людей, які все ж наважились піти до армії. У таких умовах важливо гарантувати їм умови, які будуть дещо кращими, ніж для пасажирів мікроавтобуса.

Мені байдуже, хто з двох умовних військовослужбовців пішов до війська в 2014 році, а хто у 2024-му. Так, перший має більшу заслугу. Тому я б хотів бачити його як мінімум офіцером, а бажано — ще й при хорошій посаді. Втім, це не означає, що другий військовослужбовець для мене є другим сортом. Кажу якраз про це. Вони у війську, вони свої.

Саме тому рекрутинг більше не потрібен. Він був актуальний для тих, хто хоче «по-хорошому» у той час, коли «по-поганому» держава не доводить свої потреби всім рівномірно. Ми підходимо саме до другого етапу.

Ілюзія миру, яка тягнеться роками — це не краще, ніж відсутність миру. Це гірше. Бо вона паралізує. Отже, війна триватиме далі, незважаючи на наше бажання побути паралітиками на державному рівні. Скільки це триватиме? У Євросоюзі хотіли б вірити, що ми протримаємося півтора-два роки.

Мрія ЄС у цьому контексті виглядає приблизно так: ще рік-два Україна потримає фронт, потім якось само розсмокчеться, а вони тим часом продовжать жити у старій зручній реальності. Те, що в цій зручній реальності на виборах перемагають популісти, за сигнал тривоги Європа чомусь не сприймає. Як на мене, дарма.

Втім, гаразд. Навіть сусіди не стимулюють наш вихід із війни, хоч би як у це хотілося вірити шановним народним депутатам. Тож треба вже визнати на публіку, що кінця війни наразі не видно навіть на горизонті. Щоб протриматись цей час, потрібно наповнювати власні збройні сили не лише дурнуватими ідеями міністрів оборони та обіцянками про нові контракти. Потрібні люди.

Сам я пішов служити зовсім не за програмою рекрутингу. Такого не було. Ще я тривалий час вітав рекрутинг для інших, пізніших новобранців. Але всьому є своя межа. Те, що було актуально вчора, не завжди є актуальним сьогодні, і не завжди буде таким завтра чи післязавтра.

Зовнішні фактори надто мінливі, щоб на них всерйоз сподіватись. Такими вони були завжди. Люди, які мріють про потужне замирення, яке прилетить до нас з-за кордону, помиляються настільки ж, як міг би помилятись я, якби кожну партію військової техніки сприймав як частину регулярного процесу поставок. Хоча це буквально «в рік по чайній ложці».

Не можна сподіватися на зовнішніх гравців, настільки нахабно кладучи болт на майже мільйон власних військовослужбовців. На їхні сім'ї. На їхні інтереси, плани, побажання. Це дуже погано закінчиться, якщо держава не візьметься за голову.

Мені не потрібно писати більше, щоб замість уваги влади на цей текст звернула увагу Служба Божа і шукала тут ознаки погроз діючій верхівці. Нафіг воно мені треба. Я якраз пишу про те, як цього уникнути. І якщо комусь важливіше знищити такі публікації замість виправлення причин їх появи — це лише доказ на користь того, що держава загралась не в ті ігри та не з тими людьми.

Рекрутинг все одно зникне. Точніше, з ліги рекламних кампаній стане вузькопрофільним інструментом для пошуку спеціалістів. Це буде логічно й актуально для сьогодення. А ввічливо просити тих, хто чотири роки цим рекрутингом не користується, все ж ним скористатися — це знущання. У першу чергу, над діючими військовослужбовцями та їхніми близькими.

Держава роками вмовляла не тих людей і клала на інтереси зовсім не тих людей. Оскільки помилки діаметрально протилежні, радив би поміняти ці категорії місцями. Або одна з них поміняє їх самотужки, поки хтось писатиме чергове відео в повному відриві від реальності.