12 років прозріння НАТО: як змінилося ставлення до РФ, але не до ідеї членства України

Посилення НАТО та "рішуча" підтримка" України – це ключові тези звіту Альянсу за 2025 рік, який у четвер 26 березня презентував генеральний секретар Марк Рютте.

"Європейська правда" ретельно прочитала новий 74-сторінковий звіт Рютте, а також усі попередні звіти генсеків Північноатлантичного альянсу, починаючи зі звіту за 2013 рік, перед початком російської агресії проти України, коли Росія та НАТО ще розбудовували "нову фазу у стосунках".

Ці звіти демонструють зміни в Альянсі, який у 2013 році шукав собі застосування у світі після холодної війни шляхом скорочення військ та "оптимізації витрат", у тепер – фактично наново будує потужну воєнну економіку.

А ще європейські союзники НАТО швидко вчаться захищати себе, не сподіваючись на допомогу з іншого континенту.

Проте дещо залишилось незмінним – бажання відкласти питання членства України.

"Швидко, чітко та рішучо".

"У 2025 році Північноатлантичний альянс розпочав новий розділ… Ми стали сильнішими перед обличчям більш небезпечного та складного безпекового середовища, що характеризується численними загрозами та викликами.

Росія залишається найбільш значною та прямою загрозою нашій безпеці, миру та стабільності в євроатлантичному просторі", – йдеться в передмові до звіту 2025 року.

Протягом цього року Росія, загарбницька війна якої проти України підтримується Китаєм, Північною Кореєю, Іраном та Білоруссю, "продовжувала випробовувати Альянс, стаючи все більш безрозсудною, зокрема, з порушеннями повітряного простору, диверсіями та зловмисною кібердіяльністю".

Відповідь НАТО на російські провокації була "швидкою, чіткою та рішучою", наголошує генсек Марк Рютте у звіті-2025.

Нині Альянс має більшу кількість готових до реагування військових сил на суші, на морі та в повітрі.

"Ми підтвердили нашу рішучу підтримку України, і протягом 2025 року НАТО та союзники продовжували її посилювати.

Альянс запустив ініціативу Перелік пріоритетних потреб України (Prioritised Ukraine Requirements List, або PURL), яка спрямовує в Україну американське військове обладнання, оплачене союзниками та партнерами.

Це життєво необхідна вогнева міць, яку лише Сполучені Штати можуть надати швидко та у великих обсягах і яка допомагає Україні тримати лінію фронту та захищати свій народ", – наголосив генсек.

На переконання Рютте, довгострокова підтримка НАТО означає, що Україна може захистити себе сьогодні, перебувати у сильній позиції для забезпечення справедливого і тривалого миру та бути здатною стримати будь-яку російську агресію в майбутньому.

Щоправда, така правильна з погляду українських геополітичних інтересів риторика з’явилася зовсім нещодавно.

А до того, як Російська Федерація вторглася на Донбас та анексувала Крим, звіти генсеків НАТО були зовсім іншими.

2013-2014: перший крок до стратегічного прозріння.

У 2013 році, за часів керівництва Андерса Фога Расмуссена, Альянс функціонував у парадигмі подолання наслідків глобальної економічної кризи і, здавалося, зовсім не бачив велику загрозу зі Сходу.

Центральною концепцією звіту-2013 була "розумна оборона" (smart defence) – спроба оптимізувати витрати на армію на тлі тотального скорочення національних оборонних бюджетів.

Взаємодія НАТО з Росією будувалася тоді на базі рішень Лісабонського саміту 2010 року, який задекларував "нову фазу" у стосунках з Москвою – фазу співпраці і мало не союзництва.

Північноатлантичний альянс та РФ мали домовленості щодо спільних дій в Афганістані, вели співпрацю у сфері боротьби з глобальним наркотрафіком та терористичною загрозою і навіть проводили спільні антитерористичні навчання та заявляли про скоординовані наукові розробки тощо.

Ситуація змінилася вже за рік.

Звіт за 2014 рік (перший звіт нового генсека НАТО Єнса Столтенберга) наочно показав, що вторгнення Росії на Донбас та анексія Криму стали для Альянсу холодним душем та першим кроком до стратегічного прозріння.

Проте і тоді Росію розглядали швидше як порушника правил, якого ще можна повернути за стіл переговорів.

Звіт-2014 також перелічив низку негайних дій для того, щоб "допомогти Україні впоратися з поточною кризою".

Іронічно, бо йшлося лише про п'ять нових трастових фондів для підтримки оборонної освіти українських військовослужбовців, а також 15 нових проєктів з орієнтовним бюджетом у 10 млн євро на 2014-2017 роки у рамках програми "Наука заради миру та безпеки".

Як бачимо, Альянс тоді все ще намагався реагувати на злам світопорядку інструментами мирного часу.

2015-2021: стратегічна інерція.

Наступні роки, аж до повномасштабної агресії Росії, для НАТО характеризувалися поступовою адаптацією до реальності, яка явно суттєво відставала від темпів нарощування загроз зі Сходу.

Підтримка України у всі ці роки обмежувалася переважно трастовими фондами, тренувальними місіями та дорадчими функціями.

Альянс як інституція принципово уникав постачання летального озброєння Україні, попри неодноразові запити з Києва.

Аж до кінця 2021 року, коли російські війська вже концентрувалися на кордонах України, НАТО декларував "двоколійний підхід" (dual-track approach) до вибудови стосунків з Росією: розуміння необхідності інвестування зусиль у стримування та оборону поєднувалися зі спробами зберегти політичний діалог з Москвою.

"Росія – наш найбільший сусід.

Нам потрібні відносини з Росією, засновані на взаємній повазі.

Немає жодної суперечності між посиленням потужності НАТО та взаємодією з Росією.

Дійсно, лише будучи сильними, ми можемо розбудовувати відносини співпраці та конструктивного характеру", – йшлося у звіті-2015.

"Військові лідери НАТО також продовжували шукати можливості для обговорення зі своїми російськими колегами через існуючі військові канали комунікації", – повідомляється у звіті-2016.

Так само і у 2017 році НАТО все ще "підтримує політичний діалог і військові лінії зв'язку з Росією".

Лише 2018 рік приніс у документи НАТО пряму критику РФ.

"Агресивні дії Росії в Україні, її дестабілізуюча військова поведінка та використання гібридних дій проти держав у всьому євроатлантичному регіоні значно змінили міжнародне безпекове середовище – зменшивши стабільність і безпеку та збільшивши непередбачуваність", – йдеться у звіті-2018.

Втім, справа була не тільки і не стільки в Україні.

Наприкінці 2018 року Росія пішла на явну ескалацію, застосувавши сили проти українських військових суден у Керченській протоці.

А до того сталося отруєння в Солсбері, а також порушення Росією Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності.

"Політика НАТО щодо Росії залишається послідовною: оборона та діалог.

Альянс зберігає тверду позицію, засновану на двоколійному підході сильного стримування та оборони, що доповнюється періодичним, цілеспрямованим і змістовним діалогом з Росією", – стверджує, тим не менш, звіт-2018.

"Залишаючись відданими цій двоколійній політиці, в НАТО стурбовані моделлю дестабілізуючої поведінки Росії в євроатлантичному регіоні та за його межами.

У 2019 році агресивні дії Росії в Україні, включаючи її дестабілізуючу військову поведінку та використання гібридних тактик, продовжували негативно впливати на міжнародну безпеку, водночас збільшуючи непередбачуваність і нестабільність", – стверджує звіт за наступний, 2019 рік.

У 2020 році Москва відмовилась проводити засідання Ради Росія-НАТО, незважаючи на продовження "двоколійного підходу" з боку Альянсу та налаштованості на діалог.

Варто зауважити, що у 2020 році члени Альянсу залишалися стурбованими "дестабілізуючою політикою Росії та провокаційною військовою діяльністю поблизу кордонів НАТО, а також її конвенційними та гібридними операціями, зокрема в Лівії, Сирії та Україні".

Північноатлантична рада також "рішуче засудила" отруєння лідера російської опозиції Алексєя Навального.

У 2021 році Росія в односторонньому порядку фактично припинила діалог з НАТО.

"Росія послідовно відхиляла запрошення НАТО скликати засідання Ради НАТО-Росія.

Рішення Росії призупинити діяльність своєї Місії при НАТО в Брюсселі з листопада 2021 року ще більше ускладнило здатність вести змістовний діалог між Росією та Альянсом.

Крім того, її рішення закрити Інформаційне бюро НАТО в Москві та призупинити роботу Військової місії зв'язку НАТО в Москві ще більше ускладнило лінії комунікації між Альянсом та Росією", – йдеться у звіті-2021.

Так перегорталася остання сторінка стосунків Альянсу з Кремлем, з тих, які передбачали можливість запобігти агресивним планам Москви цивілізованим діалогом.

2022–2024: шок та крах ілюзій.

Небачено жорстоке повномасштабне вторгнення Росії в Україну остаточно поховало концепцію "двоколійності" у погляді НАТО на Москву.

Це вплинуло й на тональність звітів генсека НАТО Єнса Столтенберга у 2022-23 роках.

Пошук діалогу з Росією нарешті припиняється – у новій Стратегічній концепції, ухваленій на Мадридському саміті у 2022 році, в НАТО визначили Росію як "найбільш значну та пряму загрозу безпеці членів Альянсу", а також миру і стабільності в євроатлантичному регіоні.

"З огляду на політику та дії Росії члени Альянсу погодилися, що НАТО не може вважати Росію партнером і що будь-які зміни у відносинах між НАТО та Росією залежать від припинення Росією своєї агресивної поведінки та повного дотримання міжнародного права", – йдеться у звіті-2022.

Ця сама теза майже дослівно повторюється в 2023 році.

"НАТО не шукає конфронтації та не становить загрози для Росії", – наголосив тоді генсек Столтенберг.

"З огляду на її ворожу політику та дії, НАТО не може вважати Росію партнером.

Будь-яка зміна у відносинах залежить від припинення Росією її агресивної поведінки та повного дотримання міжнародного права.

НАТО залишається готовим тримати відкритими канали комунікації з Москвою для управління ризиками та їх пом'якшення, запобігання ескалації та підвищення прозорості", – йдеться у звіті-2023.

Щодо допомоги Україні, то після певного хаосу в допомозі ЗСУ від держав НАТО 2022 року, у 2023-му вона все ж переходить у площину передачі важкого озброєння.

Однак ці процеси відбуваються на двосторонній основі або через формат "Рамштайн".

НАТО як організація продовжує обмежуватися нелетальною допомогою (пальне, аптечки, засоби зв’язку) через Комплексний пакет допомоги (CAP).

Лише у 2024 році, якраз з початком роботи Марка Рютте на посаді генерального секретаря НАТО, відбувається справді тектонічний зсув у питанні підтримки української армії: через ситуативні коаліції охочих держав-членів (формат "Рамштайн") Альянс прийшов нарешті до інституціоналізації допомоги безпосередньо через свої структури.

Звіт 2024 року акцентує на рішеннях Вашингтонського саміту: створенні структури NSATU (Допомога НАТО з безпеки та тренування для України) та фінансовому зобов'язанні членів Альянсу надавати довгострокову безпекову допомогу з мінімальним базовим фінансуванням у розмірі 40 млрд євро на весь 2024 рік.

Нова архітектура колективної оборони.

"Минулого року Північноатлантичний альянс розпочав нову главу в нашій спільній обороні.

Ми колективно визнали, що це складне та більш небезпечне безпекове середовище вимагає сміливішого підходу, такого, що потребує сильнішого, справедливішого та більш смертоносного Альянсу.

І саме тому на саміті НАТО в Гаазі члени Альянсу ухвалили історичне рішення про збільшення оборонних інвестицій до 5% ВВП", – заявив Марк Рютте 26 березня під час презентації звіту-2025.

Рішення Гаазького саміту дають чіткий орієнтир – 5% ВВП на оборону до 2035 року, з компромісним розділенням цієї квоти на 3,5% для військових потреб та 1,5% для цивільної стійкості і захисту критичної інфраструктури.

"У 2025 році вперше всі члени Альянсу досягли мети, погодженої у 2014 році, – інвестувати щонайменше 2% свого ВВП на оборону.

І багато хто пішов набагато далі.

Фактично ми побачили збільшення витрат на оборону в Європі та Канаді на 20% у 2025 році порівняно з 2024 роком", – повідомив Рютте.

За його словами, продовження цієї критично важливої тенденції буде пріоритетом у найближчі роки: "Росія залишається найбільш значною та серйозною загрозою безпеці в євроатлантичному регіоні.

Минулого року Росія намагалася випробувати нашу безпеку, а також підірвати й розділити наші суспільства, чи то через порушення повітряного простору, саботаж і зловмисну кібердіяльність, чи то через політичне втручання та інформаційні загрози".

У відповідь Альянс починає діяти проактивно.

Розгортання місій "Східна варта" та "Балтійська варта" (Eastern Sentry та Baltic Sentry) стали фактично прямою воєнною відповіддю на порушення повітряного простору НАТО з боку Росії та Білорусі та численні диверсії, організовані РФ на підводних комунікаціях Балтики.

"Через Baltic Sentry та Eastern Sentry ми тестуємо нові рішення та інтегруємо інновації, зокрема шляхом використання дронів і технологій протидії дронам", – розповів Марк Рютте.

А що ж Україна?.

Попри всю взаємодію та підтримку, детально розписану в звіті-2025, генсек вкотре констатував, що інтеграція України до НАТО потребує часу, однак не уточнює, скільки саме.

"Існує шлях до НАТО для України, який був узгоджений на Вашингтонському саміті у 2024 році.

Цей шлях займе час, оскільки ми знаємо, що наразі є деякі союзники, які не сприймають членство (України) в Альянсі", – наголосив Марк Рютте, відповідаючи на запитання журналістів у Брюсселі 26 березня.

"Тож наразі це не стоїть на порядку денному", – додав генсек НАТО.

Авторка: Тетяна Висоцька,.

кореспондентка "Європейської правди", з Брюсселя.