Чому переговори буксують: Вадим Денисенко назвав два можливі сценарії

Поки світова увага прикута до ескалації на Близькому Сході та війни між Іраном, США і Ізраїлем, переговорний процес щодо України дедалі більше заходить у глухий кут. Водночас дипломатичні контакти приносять окремі гуманітарні результати — зокрема обміни полоненими та нові ініціативи щодо повернення українських дітей. Політичний аналітик Вадим Денисенко пояснює, чому нинішній формат переговорів фактично вичерпує себе і які сценарії можуть змінити ситуацію. Докладніше про перспективи та ризики — у колонці автора.

Переговори. Глухий кут на фоні гуманітарних проривів

На фоні війни в Ірані все більше стає зрозумілим, що нинішній формат переговорів практично вичерпав себе. І це на фоні того, що ми маємо обміни полоненими, а США вперше за чотири роки виділили 25 млн доларів на програму повернення дітей, яких насильно утримують росіяни

1. Кирило Буданов натякнув, що на Пасху є шанс на черговий обмін полонениними. Обмін - це, наразі головний здобуток переговорів і применшувати його значення точно не можна. Чому росіяни йдуть на обміни? Принцип РФ в переговорах залишається незмінним вже рік: тягнути час і не сваритися з Трампом. На щастя, єдиний спосіб це демонструвати - обміни полоненими.

2. Цього тижня держдеп оприлюднив заяву, що США виділяють 25 млн доларів на програму повернення українських дітей, яких утримують росіяни. Можливо памʼятаєте, ця тема була піднята в діалозі між першими леді США та України. І ось нарешті, ми отримали офіційний документ від американців, які традиційно говорять, що не тратять гроші на України. Звичайно, сума відносно невелика, але сам факт появи такого рішення, за яким стоїть величезна робота української дипломатії і нашого посла в США Ольги Стефанішиноі, яка дотисла цей процес, надважливий. Чому? Та тому, що це одна з тих ниточок, яка змусить залишатися Трампу в переговорному процесі.

3. Але, на фоні цього ми не можемо не розуміти, що переговори практично зайшли в глухий кут. І виходів із цього кута лише два: перший -чудо, коли росіяни змінюють свою позицію по Донбасу. Другий також поки виглядає малореалістичним: розширення кола учасників і розширення можливого "поля для гри".

4. Другий варіант несе в собі як плюси (можна грати в значно ширшу гру ніж ультиматум "вийдіть з Донбасу". Але й несе доволі серйозні ризики, повʼязані перш за все з тим, що за межами ЄС у нас практично немає союзників. А розширення кола учасників передбачає вихід за межі додавання за переговорний виключно ЄС. І тут війна в Ірані дає нам певні шанси на зміну позицій країн Близького Сходу з негативно-нейтральноі на, як мінімум, нейтральну.

5. Як би там не було, але в найближчі місяці, можливостей для прориву в нинішньому форматі практично нема (дуже мало). Але й змінити цей формат в нинішній ситуації доволі складно, з огляду на те, що війна в Ірані поставила на паузу переговори США-Китай. Але, як на мене, нам вкрай важливо готуватися до розширення цього формату і думати про те, як ми будемо грати в тій грі. Я впевнений, росіяни вже прораховують можливість таких варіантів.

Джерело