США готують висадку військ і наземну операцію в Ірані: це може стати катастрофою для Трампа

США все ближче підходять до рішення, що донедавна виглядало крайнім сценарієм – наземної операції проти Ірану. Поки Вашингтон публічно говорить про переговори, за лаштунками формується зовсім інша картина – американці перекидають спецпризначенців і десант ближче до іранської території. План США може передбачати точкові удари по критичній інфраструктурі Ірану, захоплення стратегічних об'єктів у спробі силою змінити баланс сил у цій війні.

Натомість дипломатія, попри всі обговорення, фактично зайшла в глухий кут. Тегеран не лише не поступається американським вимогам, а й розширює поле дій, втягуючи у війну власні проксі та погрожуючи жорсткою відповіддю на можливу наземну атаку з боку США. У такій конфігурації будь-яка "обмежена спецоперація" ризикує швидко вийти з-під контролю – з наслідками, які можуть виявитися значно масштабнішими, ніж це передбачає початковий задум Вашингтона.

24 Канал проаналізував останню інформацію в західних ЗМІ щодо підготовки до наземної операції США проти Ірану, відповіді з боку самого Тегерана та з'ясував до чого може призвести пряма атака з боку американських військ та чи залишаються шанси в дипломатичного виходу з цієї війни.

США готуються до наземної операції проти Ірану: які сценарії розглядають американці?

Ознаки того, що Вашингтон цілком серйозно розглядає наземну операцію у війні проти Ірану, стають дедалі менш двозначними. Журналіст The Wall Street Journal Алекс Варн із посиланням на власні джерела серед республіканців повідомив, що у США вже відкрито говорять про підготовку до такої операції та навіть допускають, що вона може початися вже найближчим часом.

Подібні "зливи" навряд чи можна сприймати як випадковий витік інформації – це скоріше походить на обережне промацування ґрунту та реакції суспільства в публічному просторі напередодні важкого політичного рішення. В цьому контексті варто дивитися саме на дії Сполучених Штатів, які виглядають значно більш конкретними, ніж вся риторика Білого дому, яку ми могли чути останні пару тижнів.

Публічно Дональд Трамп продовжує наполягати на тому, що перемовини тривають та нібито навіть вдається досягти певних результатів. Тут і позитивні сигнали від неназваного "іранського лідера", який погодився з тим, що війну треба завершувати, і повідомлення про мирний план, який іранцям пропонують Джаред Кушнер та Стів Віткофф – представники Трампа, які, судячи з усього, відповідають за абсолютно всі "мирні плани" та перемовини з боку чинної адміністрації, де і з ким вони б не відбувалися.

Дональд Трамп навіть оголосив власний формат "енергетичного перемир'я" та на прохання іранської сторони розпорядився зупинити повітряні удари по Ірану до 6 квітня.

Однак за цією дипломатичною ширмою відбувається відкрите накопичення американських військ у регіоні Перської затоки, включно з елітними підрозділами спецпризначенців та дивізіями Повітряно-десантних сил США. Власне, на цьому і акцентує увагу чинне керівництво Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), коли стверджує, що Трамп використовує дипломатію для відведення уваги від своїх реальних намірів.

Схоже, що сьогодні ключове питання знову полягає не в тому, чи почнуть США наземну операцію, а скоріше в тому, який вона матиме вигляд. За даними видання Axios, у Білому домі та Пентагоні обговорюють кілька можливих варіантів, і жоден з них не передбачає повномасштабного вторгнення на територію Ірану. Мовиться про серію обмежених наземних операцій із чітко визначеними цілями та фокусом на захопленні прибережних островів, контроль над якими може різко змінити баланс сил у цій війні.

Іран встановлює морські пастки, перекидає військовий персонал та ППО на острів Харк / Фото Airbus

• Найочевидніша ціль, яку розглядають американці, – це острів Харк, на якому розміщена інфраструктура, через яку проходять близько 90% всієї сирої іранської нафти, призначеної для експорту.

Харк вважається критичною точкою для підтримки економіки Ірану, і його блокада або захоплення стане колосальним ударом по іранських доходах і, відповідно, важелем тиску на Тегеран у будь-яких майбутніх перемовинах.

• Додаткова група потенційних цілей – острови в районі Ормузької протоки, передусім острів Ларак.

Його розташування у вузькому місці протоки дозволяє Ірану контролювати судноплавство і військовими силами обмежувати рух танкерів. Тобто контроль над Лараком дасть американцям можливість розблокувати Ормузьку протоку, знизити ціни на нафту, зменшивши тиск з боку союзників та американських громадян, а також вибити один із ключових козирів у руках Ірану.

Чому така важлива Ормузька протока / Інфографіка 24 Каналу

• Менш пріоритетна, але цілком ймовірна ціль – це острів Абу-Муса та менші острови неподалік.

Їх Іран використовує як військові платформи для спостереження і розміщення своїх ракетних систем, і втрата цих позицій різко обмежить здатність Тегерана контролювати морський простір та власне узбережжя.

Ключові ядерні об'єкти Ірану знаходяться вглибині країни / Джерело KOMO

Деякі інші сценарії передбачають також операції вглибині території Ірану – насамперед щодо ядерної інфраструктури, а також захоплення та конфіскацію збагаченого урану, необхідного для створення ядерної зброї. Втім, це один з найбільш ризикованих варіантів, і будь-який провал може обернутися жорсткими політичними наслідками та легко вийти за межі "спецоперації", втягнувши США у затяжну наземну війну проти Тегерана.

Власне, саме цього американці намагаються уникнути і навряд чи готуються повторювати Ірак 2003 року. Основний акцент робиться на короткі точкові операції із захопленням ключових стратегічних об'єктів, які мали б змусити Іран змінити свою позицію та піти на запропоновані американцями умови.

Дипломатія забуксувала: чому перемовини не вигідні нікому?

Уявити якесь реальне завершення війни в Ірані шляхом перемовин видається неможливим. Кожна зі сторін стоїть на своєму, і без суттєвого ослаблення іранських можливостей або ж загострення політичної кризи в США – сподіватися на дипломатичне врегулювання складно.

Наразі усі заяви про "прогрес", посередницькі зусилля сусідніх країн або ж багатосторонні формати скоріше створюють ілюзію руху вперед, без жодного реального прогресу. Формально ініціатива залишається за Вашингтоном, як і перші спроби перевести ситуацію в площину дипломатії – за повідомленнями джерел, саме США звернулись до Ірану з пропозицією про початок переговорів.

У Білому Домі заявили про готовність "влаштувати пекло" в Ірані, якщо Тегеран не погодиться на мирний план / Фото EFE-EPA

Адміністрація Дональда Трампа просуває широкий план врегулювання з 15 пунктів, який включає припинення бойових дій, обмеження ядерної та ракетної програм Ірану та певні гарантії безпеки для союзників США в Затоці. Зі свого боку американці пропонують Ірану зняття санкцій, економічне співробітництво та навіть інвестиції у розвиток "мирного атому".

Враховуючи, що, крім ліквідації політичної верхівки, якихось осяжних результатів американцям так і не вдалося досягти, це радше походить на спробу зафіксувати результати та вийти з війни.

Та проблема в тому, що Іран, відчувши свою силу через блокаду Ормузької протоки, подібні пропозиції відкидає. Ба більше, Тегеран не лише не згоден з американським планом – він намагається розширити сам формат переговорів. Іранська сторона наполягає на включенні до будь-якого перемовного процесу Лівану, а точніше – свого проксі, "Хезболли", що базується на території країни і проти якого просто зараз Ізраїль проводить окрему військову операцію.

Авіаудар Ізраїлю по місту Бейрут, столиці Лівану / Фото The Arab Weekly

Це принципово змінює логіку процесу, адже в американських вимогах є окремий пункт про припинення фінансування іранських проксі на Близькому Сході. Інакше кажучи, Іран намагається перевести переговори з формату "США проти Ірану" у формат "США проти всієї мережі союзників Тегерана", що значно ускладнює будь-який компроміс, особливо враховуючи роль Ізраїля в цій кампанії та небезпеку, яку ці проксі несуть Єрусалиму.

Ще один показовий момент, який руйнує будь-які надії на скоріший результат, полягає у зустрічних вимогах з боку Ірану. Тегеран висуває умови, які включають фактичні репарації, збереження впливу в регіоні та непряме визнання його контролю над ключовими морськими шляхами. Враховуючи рівень взаємних максималістських вимог, очевидно, що ні Вашингтон, ні Тегеран сьогодні не зацікавлені у скорішому завершенні війни.

Ба більше, сам характер публічних заяв підказує, що переговори виконують іншу важливу функцію – банально дають обом сторонам додатковий час. Американцям – для завершення перекидання військ та розробки плану наземної операції, а іранцям – для перегрупування сил і розширення тиску через Ормузьку протоку та власну мережу проксі-сил.

Простих рішень не існує: як швидка перемога може обернутися затяжним провалом?

Навіть якщо виходити з припущення, що США обмежаться точковою наземною операцією, це не знімає ризики провалу і подальших проблем, які можуть легко занурити регіон, і перш за все самі Сполучені Штати, у затяжну війну на землі. Безліч американських аналітиків, зокрема відставників військових командувачів, прямо вказують на те, що будь-який попередній тактичний успіх може зіткнутися з подальшими складнощами у ширшому, вже стратегічному масштабі.

До прикладу, захоплення ключових об'єктів, того ж острова Харк, дійсно може дати Вашингтону короткострокову перевагу, зокрема контроль над експортом іранської нафти, забезпечити розблокування Ормузької протоки та завдати масштабного удару по економіці Ірану. Та за цим обов'язково послідує наступна фаза – відповідь самого Тегерана, яка майже гарантовано буде асиметричною.

Іран здатен заблокувати протоку Баб-ель-Мандеб руками хуситів – проксі Тегерана в Ємені / Скриншот

Корпус вартових ісламської революції вже прямо сигналізує, що розглядатиме будь-яку наземну операцію як привід для розширення конфлікту. Одним із можливих варіантів може стати спроба заблокувати інші торгівельні маршрути, зокрема Баб-ель-Мандебську протоку, що з'єднує Червоне море з Індійським океаном. Це означатиме вихід конфлікту далеко за межі Перської затоки, що також зачепить глобальну торгівлю.

Другим ймовірним сценарієм стане ескалація війни через проксі Ірану в інших країнах. Треба розуміти, що за десятки років правління режиму аятол, КВІР побудував розгалужену мережу союзників у регіоні, тож у разі початку наземної операції ці сили можуть активізуватися одночасно на кількох напрямках. Для США це означатиме суттєве розширення фронту навіть без формального залучення до війни нових країн. Американці будуть змушені розтягнути свої ресурси ще сильніше, а військовий тиск на монархії Затоки лише зростатиме.

Окрему небезпеку також несе суттєве затягування конфлікту. Попри технологічну перевагу США, Іран залишається складною територією для будь-яких наземних дій. Мова і про географію, і про чисельність населення, і також про готовність країни до війни на виснаження, що автоматично робить швидку операцію малоймовірною. Тегеран уже розглядає такий сценарій та демонструє готовність до довготривалого протистояння. Місцеві проурядові медіа повідомляють про готовність "мільйонів іранців" стати на захист своєї батьківщини.

Іран зберігає сотні Шахедів у підземних сховищах / Фото CNN

Водночас немає сумніву, що проблема Ормузької протоки тільки поглибиться. У разі успіху американських військ США дійсно можуть отримати контроль над протокою, однак, враховуючи далекобійні можливості Ірану, зокрема ті ж дрони Shahed-136, Тегеран матиме можливість завдавати ударів по суднах з більшої відстані, навіть втративши безпосередній контроль над протокою.

У підсумку, навіть якщо США проведуть надзвичайно успішну операцію, виб'ють іранські сили з островів та отримають контроль над протокою, їм доведеться продовжувати утримувати ці позиції під постійними атаками з боку Ірану, що гарантовано призведе до більших жертв серед американських військових та збільшить тиск на Білий дім та самого Дональда Трампа з боку населення США.

Трампу вкрай необхідний скоріший вихід з війни проти Ірану, проте, як показує її початок, у сучасних умовах будь-який, навіть найбільш продуманий і на перший погляд бездоганний план, що мав би принести блискавичну перемогу – легко розбивається об жорстку реальність, коли противник просто не бажає здаватися. Зрештою, замість швидкого виходу з війни Трамп ризикує отримати глибший, набагато довший конфлікт, коли можливостей розвернути ситуацію стане ще менше.