наша війна

Рівно місяць тому Ізраїль та США розпочали воєнну операцію проти Ірану.

За тривалістю та кількістю жертв нова війна не дотягує не лише до російсько-українського протистояння, а й навіть до недавніх боїв у Газі.

Зате за кількістю залучених держав було встановлено абсолютний рекорд – вже в перші дні.

Удари іранських ракет і дронів торкнулися Катару, Бахрейну, Кувейту, Об'єднаних Арабських Еміратів, Оману, Саудівської Аравії, Йорданії, Іраку, Азербайджану, Туреччини, Кіпру.

Іран атакував британських, французьких та німецьких військовослужбовців на Близькому Сході.

А блокування Ормузької протоки, через яку проходить 20% усього світового нафтового трафіку, позначилося і на нейтральних країнах, нескінченно далеких від театру бойових дій.

Загалом ми побачили якщо не початок Третьої світової війни, то принаймні її репетицію.

Для України та українців це мало подвійний ефект.

З одного боку, наші співвітчизники опинилися в нехарактерній ролі глядачів, які спостерігають за чужою війною.

Причому тих, хто спостерігає зверхньо – з позиції знавців, які мають право оцінювати новачків і дилетантів.

Раніше такого відчуття не виникало, оскільки минулими роками бойові дії на Близькому Сході торкалися людей, звичних до війни.

Мешканці Ізраїлю, Гази чи Лівану познайомилися із суворою військовою реальністю набагато раніше, ніж сучасні українці.

Проте місяць тому війна прийшла туди, де на неї зовсім не чекали.

Вона раптово увірвалася до царства стабільності, багатства та життєвого комфорту.

Кадри з іранськими "Шахедами", що атакують хмарочоси Дубая, викликали в нашому суспільстві значно більший резонанс, ніж американо-ізраїльські бомбардування Ірану.

Зачепивши мирні та благополучні країни Перської затоки, війна знайшла живий відгук у мільйонів українців.

Тут і перегукування з нашими спогадами чотирирічної давнини.

І можливість по-новому поглянути на вітчизняний досвід, набутий за останні чотири роки.

І своєрідна психологічна віддушина, що дозволила трохи відволіктися від своїх військових турбот.

Україну моментально захлеснула хвиля жартів і мемів: від "Дубайського ТЦК", який переслідує ухилянтів на "Роллс-ройсах", до "ОСББ Бурдж-Халіфа", що збирає гроші на генератор для резервного живлення ліфтів.

При цьому особливої ​​емпатії до постраждалих арабів наші співвітчизники не відчували.

Жителі Катару, Бахрейну чи ОАЕ стали сприйматися не як товариші по нещастю, а радше як персонажі гостросюжетного кіно про чужу війну, яку цікаво порівнювати з російсько-українською.

Щоправда, з іншого боку, досить швидко з'ясувалося, що війна в Перській затоці – не така вже чужа.

Не встигли ми озирнутися, як виявились фактично залученими до неї.

І почали всією країною пожинати її плоди.

Різке зростання світових цін на енергоносії, що дісталося й українських АЗС.

Додаткові багатомільйонні надходження до бюджету держави-агресора.

Пом'якшення антиросійських санкцій адміністрацією Дональда Трампа.

Виснаження американського запасу зенітних ракет, яких Україні й без того хронічно бракувало.

Інтерес арабських країн до вітчизняних дронів-перехоплювачів.

Відправлення українських спеціалістів на Близький Схід.

І, нарешті, погрози іранського керівництва, яке оголосило Україну "законною військовою ціллю" і навіть послалося на "51 статтю статуту ООН".

Заодно вдалося перевірити на практиці одну популярну тезу, яка вже кілька років циркулює у вітчизняному публічному просторі.

Теза про те, що українцям нібито не страшна Третя світова, оскільки ми найкраще на планеті до неї готові.

Як з'ясувалося, ця думка справедлива лише частково.

Так, Збройні сили України успішно освоїли війну ХХІ століття – війну дронів.

Наша армія володіє безцінним бойовим досвідом, яким не можуть похвалитися інші країни світу.

Воєнні дії в Перській затоці наочно це довели.

Але, на жаль, "готові краще за інших" ще не означає "справді готові".

Оскільки світова війна – це історія не лише про володіння сучасною зброєю, а насамперед про економіку.

Протягом чотирьох років вітчизняний військовий досвід був прив'язаний до відсутності світової війни.

Варто було перетнути західний кордон України, і нас зустрічав суцільний простір миру.

Вільний рух товарів і грошей.

Безпечне переміщення вантажів і людей.

Невичерпні фінансові ресурси, що дозволяли мирному Заходу не лише задовольняти власні потреби, а й вливати мільярди до українського бюджету.

Саме такий стан справ допомагав небагатій Україні витримувати тривалий бій із Росією.

Саме цей фактор згладжував значну ресурсну перевагу ворога.

Саме ця обставина рятувала нас від обтяжливого затягування поясів.

Після 24.02.2022 нашим співвітчизникам не довелося познайомитись ні з тотальним товарним дефіцитом, ні з ерзац-продуктами, ні з картковою системою.

На початку березня 2026-го жителі української столиці стояли в черзі до нової кондитерської "Namelaka" з незвичайним рожевим інтер'єром: замість того, щоб нудитися в чергах по товари першої необхідності.

А тим часом у роки Другої світової навіть Швеція та Швейцарія – країни, що залишалися нейтральними – були змушені майже відразу перейти до карткового нормування через колапс європейської логістики.

У грудні – лютому українці пережили найважчу зиму під час повномасштабної війни з Росією.

Однак наше виживання в критичні зимові місяці було безпосередньо пов'язане з миром і спокоєм в інших частинах планети.

Із закордонним обладнанням, яке не потрібне іншим країнам і безперешкодно надходило на український ринок.

З доступним імпортним паливом, яке живило незліченні генератори по всій Україні.

І ось для мільйонів наших співвітчизників пролунав тривожний дзвінок.

Вже зараз негативні наслідки війни в ​​Перській затоці помітно переважують умовний позитив.

А якщо ця війна надто затягнеться, то ризики для Києва зростуть у багато разів.

Ніхто не знає, що робити, якщо ціна енергоносіїв довго триматиметься на високому рівні.

Ніхто не знає, як бути, якщо запаси ракет-перехоплювачів, які життєво необхідні Україні, скоротяться до критичного рівня.

Проте майже всі розуміють, що за такого розкладу доведеться розпрощатися з надіями на економічне виснаження РФ у найближчому майбутньому.

Словом, твердження про готовність українців до Третьої світової війни виявилося таким самим відірваним від реальності, як і багато інших вітчизняних бравад.

Нам залишається сподіватися, що бойові дії проти Ірану не триватимуть багато місяців чи навіть років.

І що нинішня війна на Близькому Сході – це таки репетиція Третьої світової, а не її початок.

Михайло Дубинянський.