The Atlantic: Rheinmetall будує танки, а Україна - майбутнє війни

Кореспондент The Atlantic Саймон Шустер побував на заводах Rheinmetall - німецького оборонного гіганта з оборотом у десятки мільярдів євро - і виявив парадокс, що визначає майбутнє західної оборони. Україна довела, що дрон за кілька сотень доларів знищує танк за мільйони, створила на фронті "зону смерті" шириною в десятки кілометрів і виробляє 4 мільйони дронів на рік. Але глава Rheinmetall Армін Паппергер називає українські дрони "грою в Lego", а портфель замовлень компанії на танки та артилерію зростає швидше, ніж будь-коли. Причина проста: дрони занадто дешеві, щоб допомогти країнам НАТО виконати зобов'язання щодо витрат у 5% ВВП, а західна бюрократія сертифікації може просто не пустити українських виробників на європейський ринок. Тим часом війна США з Іраном показує, чим закінчується ігнорування дронової загрози: тисячі "Шахедів" спустошують Перську затоку, а запаси зенітних ракет у Заходу добігають кінця.

Минулого місяця, повертаючись із Києва, я заїхав до Німеччини, щоб відвідати одного з найбільших світових виробників озброєнь. Я хотів побачити, як компанія реагує на революцію дронів. Rheinmetall [німецький оборонний концерн] відомий насамперед виробництвом артилерії та танків - того самого озброєння, яке українці навчилися знищувати дешевими дронами, фактично зупинивши російську армію. Я очікував застати керівництво Rheinmetall у тривозі перед обличчям цієї технологічної революції. Нічого подібного я не виявив.

Коли я заговорив про дрони, які Україна так ефективно застосовує проти російських танків, голова правління та генеральний директор компанії Армін Паппергер відмахнувся з неприхованим презирством. "Це як грати в Lego", - сказав він мені.

Він не бачить у дронах загрози для своєї галузі. "У чому інновація України?" - запитав Паппергер. "У них немає жодного технологічного прориву. Вони роблять свої штуки з маленькими дронами і кажуть: "Вау!" Відмінно. Ну й нехай. Але це не технології Lockheed Martin, General Dynamics або Rheinmetall".

Це правда: українські дрони збирають здебільшого з імпортних комплектуючих - гвинтів, моторів, камер та мікросхем. Більша частина деталей надходить із Китаю, де одна компанія виробляє понад 80% світових малих дронів. Але саме дешевизна - особливо порівняно з дорогими системами озброєнь Lockheed Martin та Rheinmetall - робить їх такою руйнівною зброєю. За кілька сотень доларів український дрон може завдати серйозної шкоди бойовій машині вартістю в мільйони. По суті, дрони зробили з танками та гарматами те саме, що мушкети колись зробили з лицарями в блискучих обладунках. Те, що Паппергер назвав "Lego", багато в чому врятувало цілу країну.

Я відстоював свою точку зору, але гендиректора це не вразило. Щоб показати мені справжні інновації, Паппергер запропонував відвідати його новітній завод на півночі Німеччини, і його співробітники організували для мене екскурсію наступного дня. Приблизно за годину ми з гідом звернули за ріг на території заводу і натрапили на кілька танків, які задкували і смикалися вперед, як покупці, що борються за паркувальне місце біля супермаркету. Від цього видовища мені стало не по собі - захотілося розвернутися і швидко піти. Самі машини не виглядали особливо лякаюче. Але на сучасній війні перебувати поруч із танком - смертельно небезпечно.

"Я швидше висмикну чеку з гранати, ніж поїду на танку"

Принаймні саме так я почав ставитися до танків після кількох років роботи в Україні, де їх більше не сприймають як машини, що захищають і вбивають ворогів. У цій зоні бойових дій танки - повільна здобич для дронів, що заповнюють небо. Я швидше висмикну чеку з гранати, ніж поїду поблизу лінії фронту в танку.

Коли я пояснив це своєму екскурсоводу Яну-Філіппу Вайссванге, той виглядав розгубленим і злегка ображеним. Продаж бронетехніки - значна частина бізнесу Rheinmetall. У Росії та в Україні солдати навчилися захищати танки від ударів дронів за допомогою саморобних сіток і коробів, що накривають машину на зразок черепашого панцира. Я запитав, чи розробив Rheinmetall щось подібне за чотири роки війни в Україні. Вайссванге озирнувся на машини, що стояли навколо і чекали ремонту, зі знятими гусеницями та задертими вгору стволами. "Ні", - сказав він. "У нас нічого такого немає".

Чому?

Причини виявилися складними. Але вони пояснюють, чому Німеччина - як і Європа загалом, як і решта НАТО - настільки не готова не лише до війн майбутнього, а й до тих, що тривають прямо зараз. Війна США з Іраном, що триває вже четвертий тиждень, знову продемонструвала міць дешевих дронів, які Тегеран виробляв і накопичував удосталь.

Іранські дрони та провал західної стратегії

Тисячі дронів "Шахед" обрушилися цього місяця на Перську затоку, вражаючи готелі, аеропорти, морські порти, опріснювальні станції та енергетичну інфраструктуру, спровокувавши найрізкіший стрибок цін на нафту в новітній історії. Один іранський дрон врізався в командний центр США в Порт-Шуайба (Кувейт), убивши шістьох американських військовослужбовців і важко поранивши щонайменше 18 осіб. Сполучені Штати та їхні союзники витратили запаси дорогих зенітних ракет, намагаючись їх збивати, і уряди країн Близького Сходу змушені спішно замовляти дешевші альтернативи - наприклад, перехоплювачі українського виробництва.

Запізніле розгортання цих українських "вбивць дронів", про яке раніше цього місяця оголосив президент Володимир Зеленський, вказує на глибший провал Заходу в засвоєнні українського досвіду. З моменту російського вторгнення у 2022 році українці здійснили революцію у військових технологіях. "Їхній рівень інновацій просто неймовірний", - заявив цього тижня генерал-лейтенант Стівен Вітні, високопоставлений представник Пентагону, виступаючи перед комітетом Сенату зі збройних сил.

Україна сьогодні виробляє більше дронів, ніж будь-яка інша демократична країна світу, і багаті держави Європи, Азії та Близького Сходу шикуються в чергу за ними. Але коли я запитав генерального директора Rheinmetall, що це може означати для його бізнес-моделі, він наїжачився. "Хто найбільший виробник дронів в Україні?" - почав вимагати відповіді Паппергер. Я перерахував компанії, які відвідував у Києві двома тижнями раніше, - Fire Point і Skyfall, що виробляють сотні тисяч дронів на місяць для української армії. "Це українські домогосподарки", - сказав Паппергер про їхні фабрики. "У них 3D-принтери на кухні, і вони друкують деталі для дронів. Це не інновації".

Імперія Паппергера та російський слід

Будучи одним із найбільших зброярів світу, Паппергер чудово розбирається в передових військових технологіях. Його імперія охоплює 180 заводів (включаючи вісім у США), що виробляють не лише танки та артилерію, а й війкові кораблі, ракети, високотехнологічні дрони, зенітні комплекси та фюзеляжі для винищувачів F-35. Компанія відіграє настільки значну роль в обороні НАТО та України, що у 2024 році росіяни внесли Паппергера до списку цілей для ліквідації.

Тепер він пересувається з охороною, яка в Німеччині зазвичай належить тільки канцлеру. "Поліція всюди", - сказав він мені. "У мене вдома, перед офісом". Коли я прибув до штаб-квартири компанії, біля входу, на площі Rheinmetall, стояв поліцейський фургон, а у фойє сиділи двоє важкоозброєних поліцейських, попиваючи каву - їхня присутність означала, що Паппергер у будівлі.

Я очікував, що він буде злегка з похмілля: напередодні був "Жирний вівторок" - кульмінація карнавального сезону в Німеччині. Мільйони людей заповнили вулиці Кельна та Дюссельдорфа, щоб пити пиво і дивитися на святкові платформи. На одній із них були зображені Володимир Путін і Дональд Трамп, що пожирають Європу. Великі корпорації часто спонсорують ці гуляння, і від їхніх керівників очікують участі в парадах. Але Паппергер тримався осторонь - частково з міркувань безпеки, частково через історичний тягар.

Під час Другої світової війни компанія, що тоді називалася Rheinmetall-Borsig AG, контролювалася нацистським режимом. Її заводи, зокрема захоплені в окупованих Нідерландах, Франції та Польщі, виробляли артилерію та боєприпаси для армії Гітлера. Компанія також широко використовувала примусову працю в'язнів концтаборів, насамперед Бухенвальда, згідно з офіційною корпоративною історією, опублікованою у 2014 році.

Десятиліттями після війни прагнення Німеччини спокутувати провину за це минуле через глибоку відданість пацифізму зобов'язувало оборонні компанії триматися в тіні, уникаючи спонсорства та яскравих рекламних кампаній. "Ми намагалися здаватися меншими, ніж є", - сказав мені Філіпп фон Бранденштейн, керівник корпоративних комунікацій Rheinmetall. Інституційні інвестори, наприклад німецькі пенсійні фонди, вважали компанію етично сумнівною, і її акції сильно відставали від паперів оборонних фірм з інших європейських країн. Паппергер, який став генеральним директором у 2013 році, навіть розглядав можливість відмовитися від збройового бізнесу і перетворити Rheinmetall на постачальника автомобільних комплектуючих.

Zeitenwende: перелом, якого ніхто не чекав

А потім настав момент, який німці називають Zeitenwende - "зміна епох". Наприкінці лютого 2022 року, через три дні після російського вторгнення в Україну, тодішній канцлер Олаф Шольц оголосив про програму переозброєння на 100 мільярдів євро - найамбітнішу спробу відродити німецьку армію з часів Другої світової війни. Міністерство оборони зателефонувало Паппергеру за кілька годин, у неділю, і запитало, що держава може закупити в терміновому порядку. Список, який він представив наступного дня, склав 42 мільярди євро - більш ніж у десять разів більше за ринкову капіталізацію всієї компанії на початок того року. Пропозиція включала понад 200 танків, нових і вживаних, які зберігалися на складах Rheinmetall.

Коли урядові чиновники приїхали оглянути техніку, виявилися проблеми. Боєприпаси до багатьох систем озброєнь не вироблялися роками - держава не розміщувала замовлень. "Ми ніколи не ставилися до армії серйозно", - сказав мені тоді Штеффен Хебештрайт, на той момент старший помічник Шольца. "У нас був такий оборонний бюджет, за якого ми купували зброю, але економили на боєприпасах. Або замовляли 10 вертольотів без запасних частин до них". Коли один вертоліт ламався, інший розбирали на запчастини для ремонту.

Rheinmetall був очевидним адресатом для коштів програми Zeitenwende. У компанії є всі необхідні дозволи, ліцензії та допуски для продажу озброєнь армії, і вона - одна з небагатьох у світі, здатних виробляти те, що потрібно німецьким військовим. До російського вторгнення в Україну компанія випускала близько 70 000 артилерійських снарядів на рік - минулого року виробництво досягло 700 000. Союзники по НАТО теж надсилали замовлення. Після двох десятиліть боротьби з повстанцями та терористичними угрупованнями в Іраку, Афганістані та Сирії їхні арсенали виявилися непридатними для сухопутної війни в Європі. Танки та бронемашини почали сходити з конвеєра з такою швидкістю, якої не бачили десятиліттями, а попит у Європі далеко випереджав пропозицію.

Танки горять - замовлення зростають

Моторошні кадри танків, рознесених дронами в Україні, нікого не відлякали від закупівель. Майже всі танки, які Росія мала на початок вторгнення, були знищені до весни минулого року, згідно з оцінками американських військових. "Масштаб цього конфлікту просто вражає уяву", - заявив генерал Крістофер Каволі, тодішній глава Європейського командування збройних сил США, виступаючи перед комітетом Сенату зі збройних сил у квітні минулого року. "Тисячі танків знищені з обох сторін".

За словами Каволі, за попередній рік Росія втратила близько 3000 танків, 9000 бронемашин, 13 000 артилерійських систем і понад 400 систем ППО. Головною зброєю, якою українці завдавали цих втрат, став дрон-камікадзе вартістю близько $400 - він вибухає під час удару. "Я б сказав, що вони - світові лідери в технології ударних одноразових дронів", - зазначив Каволі.

До початку цього року українці створили на фронті так звану "зону смерті" - нічийну смугу шириною 30-50 кілометрів, де дрони здатні виявити і знищити практично все, що рухається. Під час наземних атак через цю територію росіяни тепер вважають за краще просуватися пішки, іноді використовуючи мотоцикли, електросамокати і навіть коней - усе це має більше шансів вислизнути від уваги українського дрона, ніж танк.

Проте закупівлі нових танків і бронемашин продовжують роздмухувати портфель замовлень Rheinmetall, як і курс акцій компанії, який зріс більш ніж у 15 разів від початку російського вторгнення в Україну. Основне зростання припало на період після повернення Трампа в Білий дім, коли він почав вимагати від Європи збільшення витрат на оборону. На саміті в грудні члени НАТО зобов'язалися довести свої оборонні бюджети протягом наступного десятиліття до 5% ВВП - більш ніж удвічі перевищивши колишні зобов'язання.

Для досягнення цієї мети європейським політикам і військовим планувальникам потрібно швидко розподілити мільярди доларів, а найпростіше це зробити, замовляючи так звані "штучні" системи - передову техніку на зразок балістичних ракет, бойових кораблів та винищувачів. Більшість дронів занадто дешеві, щоб хоч якось наблизити витрати до гігантських цільових показників НАТО.

Один із небагатьох винятків - контракт на $20 мільярдів, який Пентагон підписав цього місяця з Anduril [американська оборонно-технологічна компанія, заснована у 2017 році]. Цих грошей "вистачило б, напевно, на всі дрони, які виробляє Україна", - сказав мені Олександр Камишін [керівник української оборонної промисловості]. Але, як правило, західні військові віддають найбільші контракти перевіреним виробникам.

З початком війни з Іраном Rheinmetall повідомив інвесторам, що очікує зростання продажів цього року щонайменше на 40%. Ринкова капіталізація компанії зараз становить близько $80 мільярдів - значно вище, ніж у найбільших німецьких автовиробників, включаючи Volkswagen і Mercedes-Benz. Минулого місяця компанія вже вела переговори про продаж озброєнь на 80 мільярдів євро, поповнюючи портфель замовлень, який, як очікується, перевищить 135 мільярдів євро до кінця 2026 року. "Це буде рекордний обсяг замовлень за всю історію", - сказав Паппергер. "Але всі розуміють, що цього недостатньо. Зрештою нам потрібно 400, 500, а то й 600 мільярдів!"

Для чого саме?

"По-перше, щоб домогтися повної укомплектованості. І щоб бути готовими. Готовими в тому числі воювати".

Завод в Унтерлюсі: між кайзером Вільгельмом і "Леопардом"

Наступного ранку Вайссванге, співробітник прес-служби компанії, забрав мене з готелю. Ми поїхали на головний виробничий завод. Він займає близько 50 квадратних кілометрів у фермерському містечку Унтерлюс, недалеко від Ганновера. Частина заводської території належить компанії з моменту її заснування наприкінці XIX століття, коли вона постачала армії кайзера Вільгельма II, останнього імператора Пруссії. У навколишніх ялинових і соснових лісах Паппергер любить запрошувати інвесторів на полювання, а на власному стрільбищі танк "Леопард" виконує свій знаменитий трюк: їздить із повним кухолем пива, що балансує на стволі гармати.

"Леопард 2", основний бойовий танк третього покоління, перебуває на озброєнні з 1979 року і являє собою вершину розвитку технології, винайденої під час Першої світової війни. Першим танком, застосованим у бою в 1916 році, був британський Mark I, за ним у 1930-х пішов німецький "Панцер". Базова концепція відтоді мало змінилася: артилерійська гармата на металевих гусеницях, захищена масивними бронеплитами. "Для прориву потрібні ці машини", - каже Паппергер. "І потрібна артилерія, щоб їх прикривати".

У лютому 2024 року Rheinmetall почав будувати новий артилерійський завод в Унтерлюсі. Будівництво завершили менш ніж за 14 місяців - разюча швидкість для країни, де на отримання дозволів на нову школу або залізничну станцію, не кажучи вже про завод із виробництва боєприпасів, можуть іти роки. Головне призначення заводу - виконання найбільшого в історії Rheinmetall разового замовлення: контракту майже на $10 мільярдів на постачання артилерійських снарядів бундесверу.

На відкритті заводу в серпні Паппергер почав із подяки міністру фінансів Німеччини Ларсу Клінгбайлю - "за те, що привіз усі гроші". Потім слово взяв генеральний секретар НАТО Марк Рютте: "Просто вражаюче, що ви змогли це здійснити", - сказав він про будівництво заводу. "Ситуація з оборонним виробництвом змінюється, і це завдяки реальній потужності та інноваціям нашої промисловості".

Але коли я приїхав, завод був далекий від готовності. Ангар, де виступав Рютте, за годину до обіду пустував, а начальники цехів повідомили, що встановлення роботів для автоматизації виробництва займе ще місяці. Тим часом напрочуд велику частину роботи робили вручну. Один робітник нагрівав паяльною лампою стрижень, що використовується для надання форми артилерійським снарядам. "Так не повинно бути", - сказав мені його начальник. "Це має бути автоматизовано".

В іншій частині заводу робітник дерев'яною паличкою, схожою на медичний шпатель, зішкрябував надлишки вибухівки з пазів снаряда, щоб донна частина вкручувалася без проблем. Вибухова суміш, що нагадує дрібний цукровий пісок, лежала на підлозі в паперових мішках. Один із супроводжуючих запропонував мені помацати речовину, вже запресовану в снаряд. Потім розсміявся і сказав, що в аеропорту варто бути обережнішим: залишки на пальцах можуть спрацювати на детекторі вибухових речовин. "Тільки обов'язково вимийте руки з милом", - напутствував він.

Снарядний голод

Хоча артилерійські снаряди важко назвати зброєю майбутнього, війна в Україні показала, що списувати їх рано. Перші два роки війни сторони вели нерівну артилерійську дуель уздовж фронту протяжністю понад 1000 кілометрів. У Росії тоді було достатньо знарядь, щоб поставити по одному через кожні кілька сотень метрів; українці розміщували одне на кілька кілометрів. Запаси радянських боєприпасів швидко вичерпувалися. "На фронті був справжній снарядний голод, - розповів мені полковник Олексій Носков, тоді радник Генерального штабу Збройних сил України. - І він нас убивав".

Країни НАТО почали надсилати свої гаубиці, щоб заповнити проломи в українському арсеналі, але не встигали за темпом втрат. У періоди найінтенсивніших обстрілів росіяни випускали десятки тисяч снарядів на день, вимотуючи українську оборону та розчищаючи шлях піхоті.

У розпал цих ударів, у березні 2023 року, Паппергер приїхав до Києва, щоб зрозуміти, чим може допомогти. У резиденції Зеленського двері та вікна були закладені мішками з піском - на випадок російського штурму. Німецький гість у синьому худі запитав, що він може зробити для українців, і Зеленський закликав його побудувати в Україні завод боєприпасів потужністю 1,5 мільйона снарядів на рік. "Зробимо. Без проблем", - згадує свою відповідь Паппергер. Але додав: "А гроші є?" Такий завод обійшовся б у мільярди доларів. "Побудувати можу, - сказав Паппергер Зеленському. - Але де бізнес-кейс?"

Приблизно через рік Rheinmetall оголосив про серію спільних підприємств з українцями, включаючи заводи з виробництва боєприпасів, пороху та систем ППО. Але крім одного ремонтного цеху для бронетехніки на заході України, жоден із цих проєктів не був реалізований. Паппергер звинувачує українську бюрократію. Українці побачили в цьому чергове свідчення слабкості Заходу. За оцінками НАТО, Росія здатна виробляти великокаліберних снарядів учетверо більше, ніж весь альянс разом узятий, а її оборонна промисловість на шляху до того, щоб відшкодувати більшу частину втрачених в Україні танків і бронемашин. У змаганні промислових потужностей Україна була приречена програти.

"Ми ніколи не виробимо стільки снарядів і танків, скільки росіяни, - сказав мені Камишін, український чиновник, який вів переговори з Rheinmetall. - Тому потрібно змінювати стратегію. Виробляти менше танків. Виробляти більше дронів. Здається, це очевидне рішення".

4 мільйони дронів і "зона смерті"

Україна здійснила цей перехід із вражаючою швидкістю. У 2023 році вона виробила менше 150 000 дронів. Наступного року виробництво перевищило мільйон, а минулого досягло 4 мільйонів. Цього року очікується подвоєння. До цього повороту на артилерію припадало понад 80% втрат з обох сторін. Тепер на дрони припадає ще більша частка вбитих і поранених. Їхня дальність перевищує дальність більшості артилерійських систем, а точність ураження незрівнянно вища, ніж у стандартного снаряда. Російська військова машина виконала той самий перехід, розгорнувши масштабне виробництво версій іранських "Шахедів", які сотнями атакують українські міста майже щоночі. Але українські дрони не поступаються і, як мінімум за ефективністю та універсальністю, перевершують російські.

"Яким би просунутим не був танк, українські дрони його зупинять", - заявив Роберт Бровді [позивний "Мадяр", командувач Силами безпілотних систем ЗСУ] на конференції в липні. Він розповів, як група офіцерів НАТО запросила його на свою базу минулого року і попросила оцінити їхню готовність до війни, подібної до української. "Моя відповідь їх не особливо заспокоїла", - сказав він аудиторії. Чотири українські дронні розрахунки, за його словами, "за 15 хвилин влаштували б новий Перл-Харбор".

Звучало як бравада. Але навчання НАТО підтвердили це попередження. У травні, під час одного з маневрів, групу українських операторів дронів запросили грати за "червоних" - умовного противника НАТО. Вони завдали 30 стрімких ударів і вивели з гри 17 одиниць бронетехніки за кілька годин. "Все було знищено", - повідомив один з учасників The Wall Street Journal.

Ці навчання стали доказом потенціалу України не лише як бойової сили, а й як постачальника озброєнь для решти Європи. Ерік Шмідт, колишній генеральний директор Google, інвестував в українських виробників дронів і переконаний, що українці одного разу можуть обійти західних конкурентів на збройовому ринку. "Вони стануть головним постачальником озброєнь для всієї Європи", - заявив Шмідт на конференції з безпеки в Німеччині минулого місяця. Українські дрони, за його словами, "настільки дешеві; вони настільки перевірені в бою".

Бюрократія як останній рубіж оборони

Паппергер, зрозуміло, бачить ситуацію інакше. Зліт дешевих дронів - пряма загроза його бізнес-моделі. Щоб продовжувати отримувати багатомільярдні контракти на танки та артилерію, йому потрібно переконувати клієнтів, що ця зброя залишиться незамінною у війнах майбутнього. Україна сильно ускладнила йому це завдання.

Коли я запитав, чи продаватимуть українські компанії коли-небудь свої дрони НАТО, він зітхнув і похитав головою. Вони не пройдуть бюрократичні процедури альянсу, сказав він: "Їм потрібна сертифікація НАТО". Іншими словами, західні регулятори можуть просто не пустити українців на європейський ринок, зажадавши ліцензій, які українським фірмам буде складно отримати.

Навіть перейняти українські ноу-хау в цих умовах непросто. Під час екскурсії заводом в Унтерлюсі мій гід пояснив, наскільки складно внести будь-яку зміну в конструкцію німецької зброї. "Будь-яке коригування має бути повторно сертифіковане закупівельним відомством (підрозділом Міністерства оборони)", - сказав Вайссванге. Будь-яка зміна матеріалу, з якого зроблений ствол танка, зайняла б щонайменше рік на сертифікацію. "Контроль якості дуже суворий, а витрати - дуже високі".

У підсумку в Rheinmetall є потужний стимул і далі виробляти дороге озброєння, яке він випускає протягом більшої частини своєї історії, - навіть якщо воно може бути знищене дронами, які коштують дешевше за середній смартфон.

Про автора: Саймон Шустер - штатний кореспондент The Atlantic. Майже двадцять років висвітлює збройні конфлікти та авторитарні режими. Автор бестселера "Шоумен" про російське вторгнення в Україну. До переходу в The Atlantic у 2025 році працював кореспондентом Time у Нью-Йорку, Берліні та Москві.