Найсильніша жінка світу Ольга Лящук: Арнольд вручив мені кубок, обійняв та поцілував у щічку

Українська стронгвумен Ольга Лящук здобула третю перемогу в кар'єрі на одному з найпрестижніших турнірів світового силового спорту - Arnold Strongwoman Classic 2026. Ольга здобула золото, ставши найкращою серед десяти найсильніших жінок планети.

Ця перемога робить Ольгу Лящук найтитулованішою стронгвумен в історії: в її арсеналі три тріумфи на Arnold Classic, титул «Найсильнішої жінки світу» 2022 року, а також перемоги на Strongest Woman in the World та Shaw Classic Open.

Але легендарна спортсменка не планує зупинятися. Про свої плани, мрії та цілі Ольга розповіла в інтерв'ю Коротко про.

Пообіцяла Шварценеггеру ще повернутися

- Ольго, ви втретє стали найсильнішою на планеті, і це робить вас найтитулованішою стронгвумен в історії. Що означає для вас це досягнення?

- Емоції зашкалюють навіть зараз, хоча минуло вже кілька тижнів з того моменту, як Арнольд вручив мені третій кубок, обійняв і поцілував у щічку. Цю перемогу я присвятила українському народові, який бореться за свою країну та життя. Хочу показати всім, що ми найкращі, ми не здаємося і йдемо до кінця. Все, що має належати нам, буде нашим.

- Цього разу змагання у Коламбусі складалися непросто. Після першого дня у вас із основною суперницею були однакові бали. Чи вірили в успіх?

- Я розуміла, що Бог на моєму боці і він допоможе мені впоратися з усім. Я не здавалася і вірила у свою перемогу. Так зрештою і сталося.

- Які слова сказав Арнольд Шварценеггер під час нагородження?

- Сказав «вітаю» і запитав, як довго я тренувалася, щоб досягти такого результату. Я відповіла, що тренування йшли по 4,5 години на день незалежно від погоди: чи то сніг, шторм, чи торнадо. Я завжди знала, що не можна пропускати заняття, якщо я хочу виграти. Він ще запитав, чи повернуся я наступного разу. Я відповіла: «До зустрічі!»

- Чи залишилися у вас спортивні цілі? Здається, всі вершини вже підкорені.

- Так, на «дошці бажань» у моєму тренажерному залі написано, що я хочу встановити світовий рекорд цього року та виграти змагання Rogue Invitational у Шотландії, які відбудуться 23–25 жовтня 2026 року.

Як би не було тяжко, не відмовляйтеся від своєї мрії

- Як ви свого часу прийшли до силового спорту?

- У мене з дитинства була мрія - стати чемпіонкою світу. Але коли я займалася легкою атлетикою та стрибками із жердиною, була лише чемпіонкою України серед юніорів. Коли грала у збірній із регбі-7, ми з командою двічі виграли чемпіонат Європи. Коли перетягувала канат на чемпіонаті світу, наша команда посіла п'яте місце. Тобто виходило добре, але не ідеально.

Перехід у стронг дав результат. Я тренувалася вісім місяців без вихідних і перемогла на чемпіонаті у Фінляндії. Отоді моя мрія збулася! Потім з'явилася нова - поїхати до Америки та виграти «Арнольд Класік». Мені п'ять разів відмовляли у візі. Держава намагалася допомогти, але нічого не виходило. А у Києві я була зовсім одна. Батьки залишилися на батьківщині у Донецьку, їм також треба було допомагати.

Крутилася як білка в колесі: працювала по 12 годин на добу та тренувалася, тренувалася, тренувалася! Було дуже тяжко. Але я розуміла головне: ніколи не можна відмовлятися від мрії. А ще мені завжди зустрічалися хороші люди, які підтримували. Мій перший тренер Михайло Гераскевич (так, батько Владислава), менеджер Олександр Соколинський та багато інших.

- Коли ви відчули, що реально сильніша за більшість?

- Коли мені виповнилося 35 років, і я перейшла на два тренування на день. Зараз мені 40, і я розумію, що це не межа моєї сили. Зараз з'явилося багато революційних засобів для реабілітації, тож цілком реально почуватися на 20 років молодшою.

- Що допомагало долати труднощі?

- Я ніколи не вибирала легкий шлях і завжди казала собі: «Скоро буде легше!». Так і сталося. І, повторюся, мені щастило на людей. Насправді українці дуже добрі та добрі, я рада, що я українка. Слава Україні та українцям, які перемагають!

- Що б ви порадили атлетам-початківцям?

- Ставити цілі та постійно до них прагнути. Знайти тренера, щоб ми були спорідені духом, щоб він вірив у вас більше, ніж ви самі. І знати: якщо щодня робити потроху, то обов'язково досягнете того, чого прагнете.

Тренер пообіцяв подарувати собаку за перемогу

- Що змінилося у вашому житті з вересня 2023 року, коли ми спілкувалися минулого разу? Ви так і живете у США?

- Так, я поки що живу тут. Мені надали грін-карту, хоча це коштувало великих грошей ($43 000). Я переїхала до Вашингтона з провінційного Нешвілу. У столиці дуже дорого, але багато безкоштовних музеїв - цим і користуюся. З'явилися нові друзі, які підтримують Україну. Звичайно, сумую за улюбленим Києвом. Чекаю, коли закінчиться війна: хочу відвідати хрещеників, їх у мене багато, і з'їздити на могилу до батька до Донецька.

Тут я говорю собі: це тимчасово, це просто подорож. Щоб відчути себе як удома, потрібно купити своє житло, завести собаку, вийти заміж та народити дітей. Напевно, тоді я буду по-справжньому щасливою.

- Що з того вже вдалося втілити?

- Будинок узяв у кредит мій коханий, але поки що нічого про нього розповісти не можу. Ось вийду заміж – тоді поділюся. А тренер Денис Бережник пообіцяв: якщо виграю «Арнольд Класік 2026», подарує мені собаку. Так що все в процесі, тут все не так швидко, як ми звикли.

- У чому секрет вашого спортивного довголіття?

- Секрет у тому, що після змагань я намагаюся добре відпочити - і морально, і фізично. Люблю поїхати до океану - навіть якщо заради цього доведеться залізти у борги. Не можу сказати, що живу тут на широку ногу, в Україні у фінансовому плані я почувала себе вільніше. Але я дуже люблю мандрувати, це мене надихає. Люблю природу, водоспади. Земля дає багато енергії: я навіть ходжу босоніж по траві та піску. Намагаюся так само якісно відпочивати, як і тренуватись.

- А як же ваші грядки? У Нешвіллі ви вирощували овочі для борщу, а на новому місці?

- Днями накупила горщиків та землі. Закінчимо розмову - піду висаджувати кактуси та ананаси. На балконі вже є овочі у горщиках. За договором оренди на лужку біля будинку я не маю права нічого саджати, там господарюють місцеві «зеленбудівники». А ось на своєму балконі роблю все, що заманеться!

- Яка ви поза тренажерною залою?

- Допитлива мандрівниця. Світ настільки прекрасний, і доки є можливість, потрібно насолоджуватися кожним моментом. Це в мене з дитинства.

- Якою ви були дитиною?

- Активною та цікавою. Шукала скарби у дворі, пекла картоплю у фользі. Могла в сукні лазити по деревах, висіти на турніку або крутити "сонечко" на гойдалках на 360 градусів. Це було екстремально, але мені подобалося. Ми жили в той час, коли не було мобільних телефонів і все літо проводили на вулиці або біля озера з друзями. А ще мама іноді вивозила мене відпочити до моря – у Мелекіне, поряд із Маріуполем. Тоді Азовське море здавалося більшим і неосяжнішим, ніж зараз океан десь на Гаваях.

- Про що мрієте зараз?

- Про особисте: сім'ю, собаку та дітей. Про будинок із ділянкою землі, де зможу посадити дерева та овочі. І головне для всіх нас - щоб війна нарешті закінчилася і все повернулося, як було. Щоб люди були добрішими і допомагали одне одному. Це дуже прості начебто бажання…