"Або країну рятуєте, або про вибори думаєте": чому Рада в кризі, а депутати не голосують за закони влади

Україна переживає політичну кризу. Її збудником став парламент. Верховна Рада у 2025 році віднайшла та усвідомила власну суб’єктність, а тепер народні депутати раптом перехотіли бути просто "кнопками" та нести відповідальність за непопулярні рішення, які Україні нав’язують міжнародні партнери та поточна ситуація.

Це "свято непослуху", помножене на втому та апатію, вже блокує надання Україні нових кредитів від МВФ та зв’язує, а подекуди й викручує руки як уряду, так і президенту. А головне – може поставити хрест на євроінтеграції.

Зрозуміти можна логіку дій і тих, і інших. Бо за 7 років роботи парламенту та понад 4 роки повномасштабного вторгнення Росії накопичилися взаємні претензії та навіть втома одне від одного. Тепер це стало великою проблемою.

24 Канал аналізує причини та витоки політичної кризи, яка фактично робить недієздатною законодавчу гілку влади країни та прямо впливає на інші. А також намагаємося спрогнозувати її наслідки. Розібратися в цьому нам допоміг політолог, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович.

Криза у Верховній Раді: від "турборежиму" до втоми від війни

Верховна Рада 9 скликання за всіма ознаками унікальна та рекордна. Вона почала працювати внаслідок тріумфу Володимира Зеленського та всього, що з ним було пов'язано. Парламентські вибори, проведені в липні 2019 року, завели до Ради 254 народних депутатів по квоті президента. Але це була не реальна політична партія, а поспіхом створена та набрана буквально за оголошеннями аморфна маса, яка стала називатися "Слугою народу" або монобільшістю.

Звична картина в Раді – знову немає голосів / Фото з телеграм-каналу нардепа Железняка

Домінація "Слуги народу" зробила інші політсили в Раді неважливими та буквально викинула їх на маргінес. "Слуги", зобов'язані буквально всім президенту, радісно й без зайвих рефлексій тоді голосували за всі ініціативи Зеленського, утворивши феномен, який отримав назву "турборежим".

Все це створило парадокс – виникла фактично суперпрезидентська республіка там, де Конституція вперто бачила парламентсько-президентську форму правління.

У першій рік повномасштабного вторгнення депутати практично всіх фракцій об’єдналися навколо "Слуги народу" та президента на фоні екзистенційної загрози, але згодом почали більше дбати про своє та думати про майбутні вибори.

Сама ж монобільшість стала розпадатися – "слуги" почали тікати з фракції, мажоритарники розбіглися. Дехто зі "слуг" нині перебуває за ґратами за хабарництво або зраду, хтось втік з країни, хтось помер чи загинув. Хтось просто ображений на Зеленського та Офіс Президента, а хтось просто втомився й впав у прострацію.

Розв'язати ці проблеми намагалися за допомогою, як говорять айтішники, "костиля" – залучення депутатів інших груп, а також домовленостей в буквально "ручному режимі" за необхідні голосування. Ця трохи полатана конструкція пропрацювала до 2025 року. Але у всього є ресурс.

Переломним моментом стала атака на НАБУ минулого літа, коли коаліція нібито на вимогу ОП, який тоді очолював Андрій Єрмак, згадала про "турборежим" і швидко проголосувала за фактичне позбавлення незалежності антикорупційних органів НАБУ і САП. Це викликало обурення суспільства та спровокувала невеличкий, але дуже дотепний і гучний Майдан.

Зла іронія на картонках влучила в саме серденько європейським союзникам України, які звернули на це увагу президента Зеленського. Той дав команду розібратися й парламент швидко проголосував, щоб все стало як було, взявши за заведеною з 2019 року традицією на себе репутаційний удар.

Далі був міндічгейт і відставка Андрія Єрмака, якого тепер стали відкрито називати одіозним і токсичним. А потім була гучна історія з хабарями, які роздавала Юлія Тимошенко депутатам за "правильне голосування", а насправді – фактичний саботаж роботи Ради (сама вона ці факти послідовно та дуже затято заперечує).

Три емоції Верховної Ради

Ці події поглибили одразу декілька емоцій.

• По-перше, страх, що наступним НАБУ покаже серіал про тебе.
• По-друге, втому та апатію фаталістів.
• По-третє, образу на президента та уряд, точніше – нову прем'єрку Юлію Свириденко.

Остання емоція зараз найважливіша. У 2025 році після потужного "зашквару" депутати вирішили ставати суб’єктними, натомість виконавча гілка влади веде з ними себе так само. Тобто за завітами Геннадія Кернеса та його крилатого афоризму "Хто ти є такий. Ти – кнопка, ***", сказаного мером Харкова на адресу одного з місцевих депутатів.

У 2026 році емоції проявилися у такому собі "святі непослуху". Депутати з коаліції відмовились голосувати за непопулярні закони, запропоновані урядом і погоджені в ОП, та брати на себе політичну відповідальність за них.

Проблема в тому, що ці закони – не просто забаганка оточення президента, а фактичні умови МВФ для надання нових кредитів на загальну суму в 8,1 мільярда доларів, які критично необхідні Україні для фінансування свого існування як держави.

• Втім, цей аргумент не пройшов. Маркерним стало голосування за так званий "податок на OLX", тобто скасування безмитного ввезення посилок, що є, крім того, шляхом до гармонізації стосунків з ЄС, куди Україна також намагається потрапити.
• За цю ініціативу набралося лише 168 голосів, з них "слуг" – тільки 126. При цьому президентська фракція ще донедавна мала розраховувати на приблизно 180 (з номінальних 228).

Натомість, за словами одного з лідерів "Слуги" Андрія Мотовиловця, які він озвучив в інтерв'ю видання Forbes-Україна, "ядро" фракції складає лише 111 депутатів. І цього не достатньо.

Всі інші голоси доводиться шукати та вмовляти. І з кожним разом це стає важче робити. А в березні 2026 року – взагалі перестало виходити. Тобто стає очевидним, що монобільшості, як такої, не існує. Точніше вона перетворилася на "мономеншість".

При цьому за "свої" ініціативи депутати голосують, що чітко вказує на демарш і глибокий конфлікт між гілками влади. Про це говорить у розмові з 24 Каналом політолог Ігор Рейтерович.

Звичайний робочий день у Верховній Раді в березні 2026 року:

Говорячи про причини кризи, експерт наголошує на розвалі монобільшості та констатує, що та не витримала перевірку часом.

Також експерт вказує на конфлікт між парламентом і президентом і зазначає, що нині коаліції фактично не існує.

Як через Раду страждає вся Україна?

Заручниками цієї битви амбіцій, як завжди, є Україна та її майбутнє. Адже на кону не лише кредити, але і Євроінтеграція.

Нині Україна має шанс "проскочити" до ЄС, але для цього, серед іншого, необхідно виконати домашню роботу.

Треба ухвалити необхідні законодавчі зміни для стандартизації законодавства, а їх – понад 3000. І це мають зробити ображені на Уряд і Президента, налякані НАБУ та СБУ, втомлені війною та іншими негараздами депутати. Інакше не буде.

Так, вони зазнали образ, але тепер вони мстяться не виконавчій владі, а державі Україна.

Це треба зрозуміти та усвідомити, схаменутися й почати нарешті працювати. Якщо для цього потрібні добрі слова та компроміси від президента і трохи більше уваги від прем'єра – нехай. Всі сторони конфлікту мають усвідомити, що на кону. І це стосується всіх.

Широка коаліція, як варіант подолання кризи?

На думку Ігоря Рейтеровича, найкращим рецептом є примирення парламенту та президента шляхом компромісів і повернення до конструктиву.

Рейтерович нагадує, що "широка коаліція" або "коаліція національної єдності" – не нова придумка, вона фактично вже існувала в перший рік повномасштабного вторгнення, коли парламент працював ефективно та консолідовано, не думаючи про майбутні вибори.

Ідеальним сценарієм експерт вважає створення широкої коаліції та технократичного уряду, який розробляє програму на рік, її затверджують, а далі уряд спокійно собі працює по ній.

Експерт зазначає, що цей варіант наразі на маргінесі, але прогнозує, що рано чи пізно це станеться.

Але поки президент "дозріє" до правильного рішення, те саме мають зробити й народні депутати. Кризу потрібно завершувати та братися за роботу.

Аргумент про втрату репутації та рейтингів у разі схвалення непопулярних законів – гарний і важливий, але не треба забувати, що нині жодна з парламентських партій не про цінності та не є ідеологічною політсилою, якщо, звісно, не вважати за ідеологію популізм та недолугий піар. Також там нема якихось унікальних профі й цицеронів.

Тобто репутації як такої й не було. Натомість є майстри ведення подкастів, які виправдовують себе тим, що це Президент забороняє Уряду давати на голосування потрібні законопроєкти, а не депутати їх саботують. А ще купа інших випадкових фріків, яких завела в Раду довірливість виборців.

Швидше за все, весь попередній багаж обнулять нові вибори й в Раді 10-го скликання, а вона точно колись буде, засідатимуть та матимуть провідні ролі інші політичні сили.