Обіцянки Царства Божого та слід Кремля. Хто просуває політичне русинство на Закарпатті?

Чи посадили би Ярослава Мудрого за його «Руську правду»? Таке питання ставить під час проповіді в соборі в центрі Ужгорода священник УПЦ МП Дмитро (Димитрій) Сидор. Ще в 2023 році він отримав підозру від СБУ за розпалювання релігійної ворожнечі, проте суди в його справі досі тривають, а сам Сидор досі проводить богослужіння в Кафедральному Хресто-Воздвиженському соборі в Ужгороді. 

У проповідях Димитрія можна почути не лише традиційні релігійні настанови. Протягом десятків років Сидор активно просуває тему політичного русинства в регіоні. Ще в 2012 році він отримав умовний строк за звинуваченням у посяганні на територіальну цілісність та недоторканність України. 

Утім, про русинів говорить не лише священник Московського патріархату. Так, минулого року, на засіданні ООН у Женеві русинська блогерка українського походження Габріелла Дерепа заявила про нібито «утиски підкарпатських русинів» на Закарпатті.

Рух «Чесно» розбирався, хто та як підігріває інтерес до теми русинства в регіоні та до чого тут російський слід.

Політичне русинство

Ще в 2001 році під час останнього перепису населення в Україні 10 тис. громадян називали себе «русинами». Цей текст не є спробою проаналізувати поняття в історичному чи культурному аспекті.

Цікавим є феномен саме «політичного русинства», який містить у собі цілком конкретні політичні вимоги.

Русинський рух базується на тезі, що слов'янське населення Закарпаття є окремим від українців народом із правом на самовизначення, а отже, на автономію. 

Водночас ставлення до русинства в самому регіоні також різниться. Нині сформувалися дві основні групи, чи то течії руху. Перша – культурна. Її представники виступають за захист мовних і культурних прав, а також, наприклад, визнання русинів окремою меншиною. 

Практично культурну групу репрезентує Світовий конгрес русинів і спирається здебільшого вона на русинські організації Словаччини, Сербії, Польщі та діаспору в США й Канаді.

Проте є ще одна течія, тісно пов'язана з УПЦ МП, комуністичними та проросійськими партіями, а також із російськими спецслужбами. В риториці її представників просуваються вимоги фактично відокремити Закарпаття або створити «Русинську автономну область Підкарпатська Русь».

«Народ, гонимый властями, не в силі стати патріотичным»

Мабуть, найяскравішим представником другої течії є протоієрей УПЦ МП, настоятель Ужгородського кафедрального Хресто-Воздвиженського собору Димитрій Сидор. Він – голова «Сойму підкарпатських русинів».

Щоправда, за інформацією українських ЗМІ, організація отримувала кошти від заснованого урядом РФ для підтримки російської мови за кордоном фонду «Русскій мір».

Сидор – постать яскрава та одіозна. За час своєї служби на Закарпатті він встиг отримати один умовний вирок за сепаратизм, а також підозру в розпалюванні релігійної ворожнечі. Це не заважає йому й досі проводити служби та читати проповіді в самому центрі Ужгорода. Всі охочі можуть легко знайти записи його виступів: собор має сторінки в соцмережах, де проповіді Сидора збирають десятки тисяч переглядів.

У своїх проповідях Сидор не лише наставляє прихожан у вірі в Бога та обіцяє майбутнє у Царстві Божому, для нього русинство та православʼя нерозривно повʼязані. Нюанс полягає в тому, що йдеться саме про московський варіант православʼя. Він активно виступає проти української політики щодо УПЦ МП. Так, наприклад, Сидор заявляє, що в Ужгороді «сотні людей втратили роботу, бо влада оприділила, що вони московської віри».

Нині Сидор обережніший у висловлюваннях, проте навіть у його останніх проповідях можна почути багато цікавого. За словами Сидора, в 1991 році, хоча більшість громадян підтримали незалежність України, 78% з них також хотіли мати власний особливий статус. У тому ж виступі священник роздумував про те, чому русини так компактно живуть: «Ні мадяри нас повністю не взяли, ні словаки, ні чехи, ні во время Совєцького Союзу той наплив був великий, ні пізніше, коли нині маса людей чужих приходить. Бог так дає, що пропорціональний склад населення в Закарпатті залишається преімущество наших людей», – каже Сидор.

Питання, кого він називає «масою чужих людей», які приходять на Закарпаття, – риторичне. Здебільшого Сидор говорить про інакшість русинів у, на перший погляд, дрібницях: часі, який відрізняється від київського, юліанському календарі, вірі та навіть весні, яка на Закарпаття приходить найпершою. 

Проповіді він читає так званою «русинською мовою», фактично – суржиком української та російської. Зазначимо, що «русинська мова» в Україні офіційно не визнана та не кодифікована.

Зауважимо, що раніше Димитрій Сидор був значно радикальнішим у висловлюваннях. У 2008 році в Мукачеві відбувся II Європейський конгрес підкарпатських русинів. Там прийняли «Меморандум із пакетом документів на Акт проголошення відновлення русинської державності й утворення державної виконавчої влади». Конгрес хотів, аби до 1 грудня 2008 року Закарпатська облрада проголосила автономію «Підкарпатської Русі».

Того ж року в Мінську Сидор проголосив незалежність «Республіки Підкарпатська Русь».

«Ми звинувачуємо Київ в етноциді, в дискримінації з явними елементами геноциду», – говорив пізніше Сидор. У 2011 році він заявляв про право русинів «зі зброєю в руках захищати свою свободу».

Зрештою правоохоронні органи звернули на нього увагу. В 2012 році Ужгородський суд визнав його винним у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України та присудив три роки позбавлення волі умовно з відтермінуванням на два роки і штраф – 1840 грн. 

Також Сидор був помічений на конференції організації «Український вибір» Віктора Медведчука. Примітно, що в судах Сидора захищає адвокат Олексій Фазекош, повʼязаний з Медведчуком.

Священник також закликав Росію активніше «освоювати» Закарпаття, щоб зберігати в регіоні її інтереси. В 2020 році Сидор балотувався до Закарпатської обласної ради від ОПЗЖ у першій п'ятірці списку, однак обраний не був. У 2022 році СБУ провела обшуки в Хресто-Воздвиженському кафедральному соборі УПЦ МП в Ужгороді, де Сидор є настоятелем. Тоді там знайшли велику кількість пропагандистської кремлівської літератури, що заперечує право України на незалежність, а також символіку «Республіки Підкарпатська Русь» та ОПЗЖ. 

Вже наступного року Сидору оголосили підозру за статтею 161 ККУ (порушення рівноправності громадян за релігійною ознакою). Раніше священник у своїх проповідях різко критикував усіх, хто підтримував перехід з УПЦ МП до ПЦУ.

Ще в 2025 році суд мав би оголосити вирок у справі, проте рішення досі немає. Спочатку Сидор раптово нібито захворів і був госпіталізований, потім судові слухання відтерміновували з різних причин. 

Станом на 2026 рік Сидор продовжує проводити активну діяльність, вести служби в храмі та розказувати прихожанам про інакшість русинів, утиски церкви та «сатанизм у вищих осіб влади».

«Утиски русинів» та ООН

Ще одна гучна постать останніх місяців – блогерка Габріелла Дерепа. Вона позиціонує себе як культурну активістку й захисницю прав русинів.

Наприкінці 2025 року Дерепа виступила на Форумі ООН з питань меншин у Цюриху, закликаючи до «визнання карпаторусинів як національної меншини в Україні». У промові жінка прямо заявила про нібито «утиски підкарпатських русинів в Україні». Її виступ швидко завірусився в соціальних мережах і не просто так – фактично це стало першим за багато років зверненням представника русинів на високому міжнародному рівні.

Риторика Дерепи повторює класичні наративи, на яких Сидор будував свою діяльність десятки років, проте в мʼякшому «правозахисному форматі». Вона також говорить про «русинів» як окремий народ, а про Україну – як державу, що їх пригноблює.

При цьому сама Дерепа хоч і народилась на Закарпатті, проте з дитинства живе в Швейцарії. Також вона веде власний буцімто історичний блог «Історія Закарпаття по-закарпатськи», в якому також регулярно заграє з темою політичного русинства.

Сама Габріелла Дерепа відкинула звинувачення в сепаратизмі та публічно наголосила на тому, що підтримує Україну. 

Нині тема політичного русинства значно менш популярна, ніж до початку війни в 2014 році. А з моменту повномасштабного вторгнення РФ проблема ще більше втратила власну нагальність. На це вплинуло багато факторів: послаблення російського впливу, втеча деяких лідерів руху за кордон та навіть просто відсутність перспективи виборів.

Наприклад, один із самопроголошених лідерів русинів на Закарпатті Петро Гецко ще з 2014 року переховується в Росії. До того він звертався від імені русинів Закарпаття до лідера Кремля Володимира Путіна з проханням здійснити миротворчу операцію, відновити та визнати державність «Республіки Підкарпатська Русь».

У 2021 році суд засудив його заочно до 12 років ув'язнення, а в квітні 2023 року – до 20 років позбавлення волі за державну зраду та сепаратизм. 

Зазначимо, що не всі мешканці Закарпаття, які визначають себе русинами, повторюють радикальні наративи. Частина з них визнає, що діяльність Сидора чи Гецка лише маргіналізує русинів у суспільстві. 

Наприклад, історик Володимир Фенич, який досліджує русинство, наголошує, що «навколо русинського питання завжди було багато спекуляцій та маніпуляцій». За його словами, такі представники русинів, як Сидор чи Гецко – це явно афілійовані з Росією люди, які насправді не є лідерами русинів у регіоні.

«В нас ще є й Світова рада русинів, почесним головою якої залишається Павло Роберт Магочій, завідувач кафедри україністики університету Торонто. У 2008 році він зробив заяву про відмежування цієї інституції від будь-яких форм екстремізму в русинському русі», – пояснював тоді Фенич.

Одна з найбільших проблем зараз полягає в тому, що явну загрозу Україні становить відкрито проросійська риторика конкретних діячів, які явно маніпулюють і використовують тему русинів у власних інтересах. Цю проросійськість не лише поки не вдалось зупинити, як можна побачити на прикладі Дмитра Сидора – з часом кремлівські наративи лунають усе гучніше.

Період початку повномасштабної війни, коли проросійські сили в усіх регіонах принишкли та сховалися, уже остаточно завершився. 

Та якщо розбиратися, якою має бути політика України щодо русинів загалом, можна пізніше, то зараз саме час для того, щоб такі люди, як Сидор, нарешті отримали заслужені вироки. 

Варто очікувати, що на повоєнних виборах ця тема знову стане чутливою в регіоні, а зовнішні сили можуть використовувати активістів політичного русинства для втручання в українську політику.

Вікторія Максимова, рух «Чесно»