Військова перемога Путіна над Україною неможлива, 2026-й може стати точкою перелому для РФ – Мілов

Путін вихваляється, але ситуація в Росії жахлива, і питання про те, коли припинити бойові дії в Україні, висить у повітрі, зазначив Володимир Мілов.

На сайті Главред відбувся чат з економістом, політиком, громадським діячем, у минулому заступником міністра енергетики Російської Федерації Володимиром Міловим. Спілкуючись із читачами, він розповів, чому 2026 рік може стати переломним моментом для Росії, які настрої панують у російських елітах, що вказує на те, що в РФ назріває народний бунт, і чому військова перемога Путіна над Україною неможлива.

Подаємо другу частину бесіди з Володимиром Міловим.

Першу частину чату з Володимиром Міловим, де він розповів, які колосальні проблеми почалися в російському війську, чому РФ більше не може собі дозволити масштабні наступи або захоплення великих міст, і як вона буде воювати далі, а також чому Путіну доведеться згортати бойові дії в Україні, читайте, перейшовши за посиланням.

Що буде з Росією, якщо війна з Україною ні в 2026-му, ні в 2027-му не припиниться? Які реалії життя чекають далі на росіян? Продукти за картками, бензин за талонами і "щі" на свята навіть у столиці?

Ресурси, щоб тягнути далі, у Росії, по суті, закінчилися. Що робити – не зрозуміло. Зараз там говорять про необхідність додруковувати гроші, щоб якось покрити потреби. А це інфляція, що дуже вдарить по кишені звичайних росіян. Немає нічого, що могло б витягнути ситуацію з ями.

Історичний досвід свідчить, що російське населення часто обирало певну адаптацію. Так воно робить і зараз. Але адаптація можлива лише до певного моменту. Люди довго терплять, але, коли стає занадто складно, стається обрив. Ми не можемо прогнозувати точку цього обриву, але добре знаємо, що відбувається, коли влада вперто не хоче переглянути стару політику, відмовитися від неї і почати робити щось по-новому. Тут можна згадати і Миколу II, і Брежнєва, і Горбачова: вони обрали збереження старої системи, хоча ресурсів на неї не вистачало, і це щоразу доходило до продовольчих карток. За законами фізики, якщо ви йдете до якоїсь точки і не хочете змінювати свої параметри життя, ви до неї дійдете.

Зараз це уявити складно, але споживчі можливості росіян уже дуже скорочуються, якість життя погіршується, причому не тільки в економічному вимірі. Історія з інтернетом – неминучий наслідок: чим гірша економічна ситуація, тим більше невдоволення, а чим більше невдоволення, тим більше цензури та обмежень інтернету. Це циклічна річ: чим менше інтернету, тим менше може нормально працювати бізнес, а, отже, економічна активність буде ще більше скорочуватися, а, отже, невдоволення буде ще більше. Видно, що історія з інтернетом торкнулася багатьох, і дуже неполітичні росіяни багато виступають з цього приводу – з початку року просто галас стоїть.

Тож продукти в Росії ще не за картками, але ситуація стрімко погіршується, і люди цим незадоволені – це помітно.

Днями багато галасу наробила дуже лояльна до російської влади газета Московський комсомолець, надрукувавши статтю, де йшлося про те, що Путін поки що хороший, але погані чиновники ведуть Росію до катастрофи. Якщо подібні висловлювання з’являються в лояльній пресі, значить, ситуація важка.

Не готовий сказати, коли будуть продуктові картки, але все йде в цьому напрямку. Дуже важливо не припиняти тиск на Путіна і його систему.

Чи може це невдоволення вилитися в якісь соціальні заворушення, умовно кажучи, в "голодні бунти", протести, бунти місцевих еліт тощо?

Так. Але це складно прогнозувати, тому що всі механізми для цього знищені. Влада дуже чітко відстежує комунікацію людей між собою і намагається це припинити. Ми бачили різні протести з регіональних питань: влада швидко виявляє ініціаторів, проти них проводяться точкові репресії, виявляють штрейкбрехерів, які з цього протестного кола можуть перейти на бік влади, і або залякують їх, або дають гроші. Влада дуже швидко виявляє і знищує горизонтальні зв’язки. Тому людям складно організуватися: щойно висунеш голову, її одразу намагаються відсікти.

Проте це неминуче станеться. В історії ми не раз бачили, як це відбувалося. Умова для цього – загальне ослаблення режиму і втрата владою свого авторитету, коли люди перестануть боятися сказати вголос, що Путін – козел.

Дивіться відео, в якому Володимир Мілов розповів про грошовий голод та інші проблеми в російському війську, а також про те, чому в Росії замислюються про скорочення масштабів бойових дій в Україні:

Цей процес останнім часом пішов. Найрізноманітніші люди – від Московського комсомольця до одного з прокремлівських діячів та інстаграмниць – починають говорити, що у всьому винен Путін і побудована ним система. Є вже перші ознаки. Але я б тут закликав бути обережними в оцінках, оскільки це лише початок, перші "проліски". Однак розвиватися цей процес буде так: люди ставатимуть сміливішими і дедалі частіше називатимуть ім’я Путіна; якщо влада ослабне і не зможе придушити все це в зародку, процес набуде масового характеру.

Швидкого процесу не буде, з Росією завжди складно: вона дуже інертна, як велике іржаве колесо, яке важко провертати, але напрямок цього процесу однозначний. Тож усе закінчиться саме так.

Як, за вашими спостереженнями, змінюються настрої в російських елітах, в оточенні Путіна? Чи є там люди, які намагаються зупинити цей процес?

Дуже багатьох з них знаю, працював з ними. Знаю багатьох із вищого російського керівництва і половину з російського списку Forbes особисто. Вони всі незадоволені, але вони всі дуже бояться. Вони кажуть: "Вов, дивись, таких, як ми, саджають більше, ніж вас". І це правда. Якщо подивитися на російські новини, то рівень репресій проти чиновництва та великого бізнесу максимально високий. Щодня когось заарештовують, у когось відбирають активи тощо. Свіжа історія – історія підприємця Олександра Галицького, найближчого партнера Чемезова, який був інтелектуальним архітектором створення системи обов’язкового маркування товарів, на якій Чемезов заробляє (такий прихований податок на весь бізнес у Росії). Галицький це придумав і допоміг реалізувати. Зараз його розкулачують, арештовують майно і оголошують "ворогом народу", тому що Путіну донесли, що Галицький нібито щось говорив про те, що не треба було нападати на Україну.

Тож усі ці люди дуже бояться. Вони кажуть, що не можуть навіть на зустрічі в ресторані віч-на-віч обговорити, який Путін гад, бо хтось запише розмову, і їх посадять. Про зустріч чотирьох-п'яти осіб з еліт, де б обговорювали, що робити з Путіним, не може бути й мови. Перш за все, ніхто не знає, хто з учасників "настукає". Вони всі проти на 100%, але всі бояться щось зробити.

Якщо говорити про бунт еліт, то я старий скептик на цю тему. Згадайте, як все відбувалося під час Перебудови: еліти останніми щось зробили. Спочатку занепадає економіка і люди, все почне валитися з рук. Еліти, як правило, перебігають на інший бік тоді, коли бачать, що ситуація безнадійна. Так це було і під час Євромайдану з депутатами від партії Януковича, які почали перебігати, але в самий останній момент. Тому в бунт еліт я не вірю.

З іншого боку, допомагати Путіну і рятувати його еліти теж не будуть. Одна з речей, яку я часто чую від них: "Ми тут всі сидимо на італійському страйку, тобто робимо те, що маємо, але не більше". Великого ентузіазму в цій системі немає. І віри в майбутнє теж немає. Про це найяскравіше в інтерв'ю сказав кілька років тому відомий олігарх Дерипаска: "Ми не розуміємо, куди йдемо. Майбутнє розмите. Плану немає". Ось це всім дуже псує настрій, вони вкрай незадоволені. Але вони всі боягузи поголовно. Вони дуже вбудовані в систему і добре на цьому заробляють. І дуже бояться.

Тому не чекайте в Росії бунтів еліт. Потрібно домагатися ослаблення системи, зростання загального невдоволення, і тоді цей процес породить багато різних інших речей, які можуть до чогось привести.

Якщо російські еліти сьогодні найбільше бояться Путіна, то чого, на вашу думку, найбільше зараз боїться сам Путін?

Усього. З дій Путіна це видно, коли він намагається подати себе ковбоєм, що стріляє від стегна. Це перша ознака того, що ситуація жахлива, і виплутатися з неї неможливо.

У нього все можна виміряти ступенем брехні. Коли ситуація під контролем, він розслаблений і спокійний, а зараз він про все бреше. Щохвилини, коли він на публіці, він проводить інформаційно-психологічну когнітивну спецоперацію, щоб переконати всіх, що він перемагає. Це явна ознака того, що він сам не вірить в успіх і просто намагається домогтися бажаного трюками та обманом.

Обман – скрізь. Росії не вистачає персоналу на фронті, тому почали заманювати студентів у нібито безпілотні війська. Тобто по всій країні триває шахрайство.

Думаю, Путін все добре розуміє і всього дуже боїться. А головне – він боїться наслідків: він не може зупинитися, бо розуміє, що все закінчиться тим, що його повісять. Тому він змушений на адреналіні підтримувати потрібний настрій, вихвалятися – мовляв, у нас все набагато краще, ніж є, але життя йому весь час підсовує "негативний ріст" і дедалі гіршу ситуацію.

Коли Путін проводить нараду з економіки, подивіться, як він говорить про все, з якими поглядами сидять міністри. Розуміння того, куди все котиться, там є.

Останніми днями пожвавилися розмови про те, що Росія готує напад на країни Балтії. А чи дозволить російська економіка Кремлю здійснити такий напад, якщо такий план справді готується? Чи це чергова брехня Путіна, щоб показати, що Росія перемагає і в неї все гаразд?

Росія абсолютно точно буде перевіряти оборону НАТО, не тільки в країнах Балтії. Але вони є очевидною вразливою ланкою, тому що найближче до Росії. І там є частина російського населення, яка, зокрема, може слугувати провідником якихось путінських ідей. Цей фактор є і в Латвії, і в Естонії.

Путіну вигідний цей осередок постійної напруги. Думаю, його перша мета – просто всіх лякати і перевіряти рішучість НАТО колективно оборонятися. Адже зараз у всіх альянсах, які вважалися непорушними, постає питання про те, чи будуть дотримуватися зобов’язання. Путін все це бачить.

Нинішня активізація теми навколо країн Балтії пов'язана з тим, що Путін бачить: єдність НАТО під питанням. У цій ситуації він хоче додатково продемонструвати, що єдності вже немає, і частина членів НАТО не захоче брати участь в активній обороні країн Балтії. Така його мета.

Що стосується нападу. Я живу в Литві вже п'ять років, як виїхав з Росії, і бачу дуже високу готовність до оборони. Поруч є країни, які прийдуть на допомогу, наприклад, Фінляндія і Польща, і у них багато живої сили. Тут Росії буде дуже важко – буде кривава м'ясорубка. Але для масштабної затяжної операції у Путіна зараз немає людей, і йому доведеться знімати війська з українського фронту, оголюючи свої позиції. І тоді буде так, як у 2022 році на Харківщині, коли українська армія просто прокотилася і повернула території. Путін зараз не може собі дозволити оголити окуповані українські території. А інших вільних військ у нього немає.

У Путіна немає можливості швидко захопити і легко провести операцію проти країн Балтії. Тут він зустріне запеклий опір, до якого готуються давно.

З іншого боку, що точно може бути, і це абсолютно реалістично, Путін це вміє і практикує – всілякі гібридні операції з дестабілізації з терактами, нападами, атаками на критичну інфраструктуру і, можливо, якимись диверсійними рейдами. Тим більше, у нього є Білорусь, і він завжди може сказати: "Це взагалі не я, а якісь невідомі озброєні люди, може, місцеві щось купили у військовому магазині". До таких операцій з дестабілізації треба готуватися, я думаю, вони будуть.

Що стосується повномасштабного військового нападу, то Путін може і це зробити – у нього зовсім інший поріг оцінки, і він здатний на відморожені дії. Але якщо це станеться, він зустріне тут запеклий опір, для подолання якого у нього недостатньо ресурсів.

Що Росія робитиме з окупованими територіями та містами, які війна перетворила на привидів? Озвучувалися грандіозні плани, наприклад, щодо Бахмута – про перезапуск соляних шахт і відновлення Артемівського заводу шампанських вин. Чи витримає російська економіка відновлення Бахмута, Мар’їнки, Покровська та ще десятків міст, які стали руїнами? Росія намагається щось відновлювати в Маріуполі, але, схоже, навіть з одного міста зробити "вітрину" і "цукерку" їй не під силу, навіть заради показухи.

Ще до того, як я виїхав з Росії, а це було відносно недавно, я багато бував у південних регіонах РФ – у Ростовській області та Краснодарському краї, бачив, скільки людей з Криму туди переїхало. Люди, які жили на півострові до російської окупації, були змушені виїжджати, тому що в Криму немає нічого, там неможливо вести будь-яку економічну діяльність, там все під контролем російських силовиків, все віджимають-забирають, під санкціями нічого не працює. Тому багато хто переїхав з Криму після 2014 року в промислово та інфраструктурно розвинені російські південні регіони.

На окупованих територіях зараз така сама ситуація. Відтік населення триває. Люди отримують російські паспорти і виїжджають, просто тому що там у них немає економічних можливостей, і вони їх шукають на території Росії.

За ці чотири роки Росія не змогла запропонувати окупованим територіям жодної самостійної моделі функціонування. Інвесторам вони не цікаві. Там – пустеля. Люди масово виїхали, і їх недостатньо для повноцінної самостійної економічної моделі. Інвестувати туди ніхто не хоче через військову небезпеку. Все, що там знаходиться, є легітимною військовою ціллю. Якщо навіть із російських прикордонних прифронтових регіонів на кшталт Курська та Бєлгорода бізнес і населення виїжджають, то що вже казати про окуповані території.

Якось я розмовляв з однією великою західною компанією, у якої був завод у Єнакієвому. Запитав, чи розглядають вони хоча б теоретично можливість повернутися. Мені відповіли: "Ви що, з глузду з’їхали! Ми інвестуємо у відновлення, щоб потім прилетів один дрон і все там розбив?". Тож гроші туди ніхто не понесе.

Крім того, діють санкції, тобто ніяка інтеграція в нормальний світовий ринок там неможлива. Там потрібні якісь контрабандні схеми, щоб щось продавати.

Все це виливається в те, що всі окуповані території стають для Росії серйозним тягарем, неймовірно збитковим для неї. Вона змушена направляти туди серйозні дотації, в тому числі й з бюджету. Наприклад, електроенергетика утримується за рахунок надбавок до тарифів для російських споживачів, і, до речі, люди цим дуже незадоволені. Російська соціологія показує, що більшість людей не хоче субсидувати ці території з російського бюджету, своїх платежів і доходів. У якийсь момент постане питання – а навіщо все це потрібно, якщо воно не окупається і вимагає постійно відбирати ресурси з і без того дірявого російського бюджету. Повторюся, ніякої самостійної функціонуючої моделі там бути не може.

Тобто всі ці зруйновані міста, залишаючись під окупацією, так і будуть руїнами, пустелею та містами-привидами?

Абсолютно. Більше того, в умовах скорочення російського бюджету (що найближчим часом нас чекає), навіть якщо нафта подорожчає, російська влада буде спрямовувати гроші на свої пріоритети, а не на ці території. На окупованих територіях ситуація буде істотно погіршуватися, і люди будуть ще швидше звідти виїжджати. Там відбуватиметься, у буквальному сенсі, соціально-економічне опустелювання.

Російська влада планує залучити на окуповані території України майже 114 тисяч росіян до 2045 року, про що свідчать так звані "плани розвитку" Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, розроблені "Внешэкономбанком" спільно з Єдиним інститутом просторового планування. Що ви думаєте про такі плани, наскільки все це реалістично і які наслідки це може мати?

До 2045 року ці території точно повернуться під контроль України, про це навіть не варто сперечатися.

Бажання росіян їхати на окуповані території мінімальне, якщо взагалі є. Навіть ті, хто вирішує поїхати працювати, вирушають вахтовим методом, щоб заробити і з грошима повернутися назад. Тому що ніякого зв'язку з цими місцями у росіян з інших регіонів немає. Росіяни дуже погано розуміють, що це за місцевість, тому у них просто будуть адаптаційні проблеми в спілкуванні з тими людьми, які там живуть. З чуток знаю, що росіяни, які зараз працюють на окупованих територіях, почуваються не в своїй тарілці, не на своїй землі, їм хочеться назад, заробивши грошей.

Тож я в ці плани не вірю. Взагалі, всі ці грандіозні плани з переселення ніколи не спрацьовували. Так, наприклад, була повністю провалена Програма переселення співвітчизників – переселення російськомовних з колишніх республік Радянського Союзу. Цих людей хотіли масово переманити до Росії, але програма скоротилася до менше ніж 30 тисяч осіб на рік, тому що ніхто не їде. Особливо зараз, після початку повномасштабної війни. Треба бути божевільним, щоб зараз переїжджати жити до Росії, наприклад, з Казахстану. Люди, навпаки, зацікавлені емігрувати до Казахстану. Я не бачу можливості, щоб росіяни з регіонів, які не були зачеплені війною, масово їхали на території, де щодня потрібно жити в умовах війни. Не поїдуть. Це нереалістично.

Чи може 2026-й стати роком "чорних лебедів" у Росії? Які потрясіння там можливі? І, образно кажучи, з яких "гнізд" ці "чорні лебеді" можуть прилетіти: американського, китайського чи зі сфери економіки?

Так, я впевнений, що вони будуть. Перш за все – з економіки.

Росія трохи забула, що таке глибока безперервна економічна криза без дна. Це дуже боляче.

На папері це звучить як щось прохідне, наприклад, падіння ВВП. А падіння ВВП означає, що у людей менше грошей, і їм доводиться закривати свій бізнес, втрачати доходи, звільняти працівників. Навіть якщо людей не звільняють, їх відправляють на неповний робочий тиждень і в неоплачувані відпустки. Принести додому їм нічого. А переважна більшість людей у Росії – це й так ті, хто ледве зводить кінці з кінцями. Втрата доходів – дуже важка історія. Усі страшенно перекредитовані, повертати кредити банкам буде нічим. Зростатиме кількість особистих банкрутств. Вона зростає приблизно на третину на рік. Це вже мільйони людей на межі банкрутства. Тому спад економіки – це дуже боляче. Ми бачимо, який галас зараз почався через підвищення податків і закриття підприємств.

Я думаю, як і в минулі рази в нашій історії, дуже багато проблем прийде з економіки. І цього року ознаки вже з'являються. Люди в Росії, які були досить тихими і лояльними до влади, починають говорити зовсім іншою мовою. Це було помітно вже в перші місяці і тижні 2026 року.

Тож це буде у 2026 році, але, можливо, й пізніше. Буде якась точка перелому. Добре пам'ятаю, як це відбувалося в 80-ті роки, коли всі навколо просто почали говорити, що "так не можна", і через якийсь час це вилилося в масштабний публічний, а потім і політичний протест. Складно сказати, як буде цього разу. Шанси на те, що 2026-й стане точкою перелому, дуже великі.

Чи може Росія, на вашу думку, повторити долю СРСР і розвалитися? Чи помітні сьогодні ознаки того, що якісь суб'єкти федерації хотіли б і готуються відправитися у вільне плавання, або того, що інші держави готуються "відтягнути" шматок російських територій (не будемо тикати пальцем у Китай)?

Навряд чи. Ситуація дуже відрізняється і від розпаду Радянського Союзу, і від розпаду Російської імперії, тому що і в тому, і в тому випадках етнічні росіяни не були більшістю. У тих же колишніх республіках СРСР, які заявили про відокремлення, росіяни були в меншості, а домінувала титульна нація. Зараз понад 80% населення Росії – це росіяни, а на момент розпаду СРСР було 50%. І запиту у регіонів про відокремлення взагалі немає. Цієї теми всередині Росії немає, вона обговорюється лише за її межами.

Більше того, на початку 90-х у нас був досвід, коли панував управлінський хаос, і губернатори регіонів почали вибудовувати якісь бар'єри: вводити квазімитниці на кордоні, контролювати переміщення товарів, вводити якщо не свої гроші, то талони та квазігрошові документи тощо. І у людей про це дуже погані спогади. На цьому пропагандистськи зіграв Путін, і цей період регіонального сепаратизму сприймається погано, тому що тоді людям стало некомфортно пересуватися, вести бізнес тощо. Тому запиту на розпад у Росії я не бачу. Може бути відокремлення якихось етнічних республік, але їх не так багато: це десяток регіонів Північного Кавказу і Поволжя, тобто це лічені відсотки території Росії. Тобто 85-90% території залишиться такою ж самою. Тому ймовірності розпаду Росії я не бачу.

При цьому я бачу великий дозрілий внутрішній запит, який придушується репресіями, на глобальну реформацію системи. Тому що у нас вже далеко не перше видання гіперцентралізованої держави, коли чиновники все вирішують і людей не питають. У Росії сильно дозріла потреба в іншій моделі, тому що чиновникам вірити не можна, вони обманюють і в підсумку втягують нас у війни та катастрофи. Є великий попит на федералізацію, децентралізацію влади, розвиток сильного місцевого самоврядування, тобто на дрейф у бік Швейцарії. Це дуже помітно в регіонах, де податки не хочуть перераховувати до центру, хочуть розвивати свою програму, торгівлю тощо.

Про розпад багато розмов, але всередині Росії запиту на її розпад немає.

Поділіться, будь ласка, вашим суб'єктивним баченням: до чого, до якого результату зараз рухається війна в Україні? Чи є хоч щось, що вказувало б на неможливість перемоги Росії та Путіна в цій війні?

Можливості перемоги Путіна у цій війні просто немає. Про це свідчать усі параметри: гроші, демографія тощо. Військова промисловість перебуває у глибокій кризі – у Росії немає можливості продовжувати цю війну довго. Ми говоримо про дуже обмежений період, коли Путін може намагатися наступати. Питання про те, коли зупинити бойові дії, висить у повітрі. Все зводиться лише до особистої зацикленості Путіна, але ресурсна реальність поверне його на землю.

Військова перемога Путіна над Україною взагалі неможлива, просто аж ніяк.

Питання в тому, на яких умовах буде припинення вогню, і як створити гарантії для того, щоб Росія не продовжувала агресивні дії і не нападала в майбутньому. А вести війну до якихось нових завоювань, навіть не до перемоги, у Путіна можливості немає.