Валерія Безпала: «Суспільне — це частина безпекової архітектури України та Європи»

Після початку повномасштабного вторгнення Суспільне не лише зберегло свою роль надійного джерела інформації, а й почало формувати нову якість міжнародної співпраці. Український досвід роботи в умовах війни, блекаутів і безпекових ризиків став цінним для європейських мовників, а сам мовник — активним учасником глобального медіадіалогу. У розмові Валерія Безпала пояснює, як вибудовується співпраця з дипломатичними установами, чому радіо знову набуває стратегічного значення та яке місце Суспільне прагне посісти в міжнародній медіаспільноті.

Керівниця департаменту закордонного співробітництва Суспільного мовлення Валерія Безпала розповіла «Детектору медіа» про трансформацію мовника на міжнародній арені, нові партнерства та унікальний досвід українських журналістів загалом і Суспільного зокрема, який сьогодні стає затребуваним у світі.

— Валеріє, у  2024 році ви доєдналися до команди Суспільного, очоливши департамент закордонного співробітництва мовника. Розкажіть, що мотивувало вас до цього рішення?

— На Суспільне я прийшла в травні 2024-го року. І спочатку приєдналася в якості радниці голови правління, а в жовтні 2024-го мені зробили пропозицію очолити департамент закордонного співробітництва. Але насправді з Суспільним я набагато довше — майже від самого початку його створення. Це період трансформації 2018—2019 років. Я працювала з командою Суспільного як зовнішній радник по цих трансформаційних процесах. Тоді я працювала в юридичній компанії, і ми співпрацювали разом із командою, ще тоді був Зураб Аласанія, і з членами правління, зокрема з Миколою Чернотицьким, в питаннях трансформації й оптимізації штатної структури. Я консультувала з цих питань, спочатку по регіональній структурі, потім по центральному офісу. І тому вже добре знала команду. Вони були близькі мені за цінностями.

Коли почалася велика війна, в якийсь момент, працюючи в приватному бізнесі, ти розумієш, що недостатньо робиш для суспільства. І в мене постійно було це бажання — робити щось суспільно корисне, займатися тим, що дійсно має вплив на суспільство, на державу, що залишить якийсь позитивний слід. І я в цьому ще два роки варилася. І в мене викристалізувалася ідея, що ціннісно я би хотіла бути в команді Суспільного.

— Пам’ятаєте, якими були ваші перші кроки на новій посаді?

— Звичайно, перші кроки пам’ятаю. Я думаю, це в будь-кого на новому місці, особливо, коли ти часто не змінюєш роботу. А на попередньому місці роботи я пропрацювала 13 років. Багато всього було. Треба було розбиратися зі структурою компанії, розуміти корпоративну культуру, розуміти те, що вже зроблено і по моєму напрямку, і по інших напрямках також, тому що закордонне співробітництво — це все-таки сервісний напрямок. Ми обслуговуємо фактично всі наші платформи, всі запити, які виникають і від платформ, і від інших департаментів, адміністративних так само. Тому треба розуміти, хто чим займається, що зроблено вже, куди ми рухаємося, які очікування у членів правління, голови правління, керівників напрямків, керівників дирекцій, очікування від того, куди ми маємо прийти. І після того, звичайно, треба розуміти, як ми туди прийдемо. Зрозуміти, розставити пріоритети, що перше, а що може трошки почекати, де, навпаки, треба щось підтягнути, щоб було легше працювати в іншому напрямку, підтягувати його.

І тому перших пів року, а може навіть місяців вісім, ще коли я була на посаді радника, це було збирання даних, проведення аудиту, розуміння нашої кінцевої точки, куди ми можемо прийти. Спочатку був аналітичний період, а потім уже викристалізувалося розуміння, що треба робити і з якими напрямками ми працюємо в першу чергу. Було розуміння того, що вже дуже багато всього зроблено і в деяких моментах просто треба, можливо, трошки навести різкість, фокус, зробити роботу більш системною. Як, наприклад, в роботі з Європейською мовною спілкою. На момент, коли я приєдналася до компанії, декілька моїх колег уже були в комітетах Європейської мовної спілки: в новинному комітеті, радіокомітеті, Digital комітеті. Микола Чернотицький уже був в виконавчій раді Європейської мовної спілки. Тому в цій частині треба було просто підтримувати цю роботу, надавати допомогу колегам, щоб їхня робота була простішою.

— Тоді, починаючи роботу з одним з ключових напрямів діяльності, ви визначили пріоритетним посилення співпраці з іноземними дипломатичними установами, аргументуючи це тим, що цей «діалог допоможе забезпечити підтримку наших ініціатив на міжнародному рівні». Як реалізується робота у цьому напрямку? Наскільки я розумію дуже активно?

— Дійсно, активно. Я не можу порівняти, чи активніше, ніж до того, як прийшла. Але дійсно у нас дуже багато дипломатичних візитів. І ось це налагодження стратегічних партнерств з посольствами іноземних країн є одним із пріоритетних напрямів роботи мого департаменту. Як це допомагає Суспільному? І для чого ми це взагалі робимо? Тут реалізується два ключових завдання. Перше, це інституційна підтримка. Коли ми зустрічаємося з послами, коли ми їх запрошуємо сюди, показуємо їм, як ми працюємо, розповідаємо про нашу місію, наші завдання, про те, що ми захищаємо свободи в Україні – це основна наша місія. Показуємо, як працюють наші журналісти, показуємо чого ми змогли досягти за ці роки, вони готові допомагати нам у випадку якихось інституційних викликів. Як, наприклад, коли в листопаді минулого року було зруйновано філію в Дніпрі. А тоді, маючи підтримку дипломатичних представництв в Україні, ми отримали заяву від посольства Японії щодо неприпустимості цього, представники посольства відвідували філію і також публікували інформацію про наслідки цих обстрілів. Наприклад, представники Європейського Союзу майже одразу завітали на філію. Також посол Японії відвідав цю філію і побачив на власні очі, що росіяни, на жаль, воюють не тільки з армією, але і з цивільними, і медіа є для них так само ціллю. Тому ми можемо, завдяки системній співпраці розраховувати на інституційну підтримку. По-друге, ми також маємо можливість запрошувати і представників урядів іноземних країн на інтерв'ю до нас, щоб так само нашим слухачам, глядачам, читачам надавати інформацію про ситуацію в Європі, про ставлення іноземних урядів до України, про євроінтеграційний поступ України і так далі. І це розширяє нам можливості щодо надання ще більшого пулу інформації українцям.

Валерія Безпала

— Протягом останніх кількох років із робочими візитами на Суспільному побували багато представників медіа з-за кордону, були і дипломатичні візити. Поділіться, чим вдалось вразити колег, чи можливо їм захотілось перейняти досвід Суспільного?

— Дійсно, в якийсь момент після початку війни ми прокинулися і зрозуміли, що ми не просто реципієнти допомоги. Ми носії унікальної експертизи. Того, що, на щастя, інші медіа в світі не переживають. Але також є розуміння того, що це може бути корисним і для них. Я говорю зараз не лише в плані військових викликів, але в плані кліматичних ризиків, відключень світла. Ми бачили, що торік влітку в Іспанії і в Португалії були масові блекаути. І медіа, зокрема, і Суспільні медіа зіткнулися з цією проблемою і з тим, що до таких випадків так само треба готуватися. Це не обов'язково має бути у нас, по ту сторону кордону. Це може бути і в іншій частині Європи або в іншій частині світу. І тут прийшло розуміння, що Суспільне може себе позиціонувати не просто як реципієнта допомоги, а як донора експертизи. І для нас важливі ці візити інших суспільних медіа, тому що вони, дійсно, вражені нашою роботою. Наприклад, Шведське радіо приїжджає вже втретє. Протягом цих чотирьох років вони були в основному в теплу пору року. В цьому році вони спеціально приїхали в січні, це було цілеспрямовано задумано, тому що вони хотіли подивитися, з якими викликами ми зіштовхуємося в холодні місяці. На момент, коли ми це обговорювали, мені здається, наприкінці листопада 2025-го року, було зрозуміло, що скоріш за все будуть обстріли. Ніхто не передбачав, що ще на це накладуться екстремальні погодні умови, відключення світла, відключення тепла. Генеральна директорка Швецького радіо Цилла Бенко приїхала якраз в період, коли вона застала і відключення, і тривоги, і обстріл Києва вночі, і вони були змушені ночувати в укритті готелю. Проблеми були з виїздом навіть з Києва, тому що якраз у момент, коли ми мали сідати в потяг, також було оголошено повітряну тривогу і треба було якимось іншим чином добиратися до платформи і для них це було просто відкриття, що незважаючи на ці всі виклики, журналістам Суспільного вдається втримувати редакційну незалежність, і витримувати ментально. Нам вдається психологічно себе тримати, не зважаючи на все, що відбувається навколо, і не зважаючи на те, що в кожної людини відбувається поза її роботою в особистому житті. Тому все більше і більше колег за кордоном звертаються до нас для того, щоби отримати консультації щодо і технічної сторони підготовки, і редакційної сторони. Щодо балансу між, по-перше, необхідністю висвітлювати події, надавати аудиторії інформацію, а, по-друге, і безпековий виклик, коли ти розумієш, що будь-яка надана тобою інформація може бути протрактована ворогом, проінтерпретована і використана проти України. І крім того, третій додається сюди ж пласт - це підтримка працівників. І те, до чого ми також прийшли, і, можливо, прийшли і не одразу. Коли за кордоном говорять про воєнних журналістів, вони мають на увазі, що воєнний журналіст виїжджає на тиждень, максимум на місяць, кудись і повертається до себе. А в нас журналісти і кореспонденти працюють в таких умовах роками. І можуть бути працівники, які працюють в містах, які знаходяться в облозі, як у нас було, наприклад, з Черніговом і Сумами, або працівники, які опинилися взагалі в окупації, як у нас було з Херсоном. І тому цього досвіду дуже багато. Це стало однією з наскрізних тем роботи Європейської мовної спілки. І багато виступів на конференціях, багато панелей на конференціях, які проводить Європейська мовна спілка, присвячені саме цьому питанню. Напрацювання окремих курсів в академії Європейської мовної спілки. І так само вони просять нас долучатися зі своєю експертизою для того, щоб ці курси формувати, ці виступи відбувалися, і щоби всі були готові до можливих ризиків, але нікому ніколи не довелося цей досвід використати.

• Читайте також: Здорова євроінтеграція. Як Суспільне співпрацює з Європейською мовною спілкою

— Наприкінці травня 2025 року на пленарному засіданні з міжнародних відносин ЄМС вас обрали членкинею експертної групи з міжнародних відносин Європейської мовної спілки. Яке значення це має для вас особисто та для Суспільного мовлення?

— Насправді, це продовження тієї ж роботи, яку вже почали мої колеги, які увійшли в комітети і в виконавчу раду, такої системної присутності Суспільного в комітетах, робочих групах Європейської мовної спілки. Тому що, насправді, я це теж постійно кажу, що з початком повномасштабного вторгнення перед Україною загалом і перед Суспільним відкрилося дуже багато дверей, які, можливо, і не відкрилися, якби не війна. І для нас важливо не втратити цей момент і правильно використати всі можливості. Тому моя участь в цій робочій групі з міжнародних відносин допомагає бути Суспільному в епіцентрі діалогу, формувати його. Не для того, щоб просто чути діалог тих, хто говорить, а для того, щоби самим бути активним учасником, пропонувати теми для конференцій, підсвічувати важливі для нас питання, звертати увагу колег на щось таке, на що б вони, можливо, і не звернули увагу, тому що для них це не настільки очевидно. Для того, щоби ті практики, які ми успішно застосовуємо, були також озвучені на майданчиках Європейської мовної спілки. Наприклад, один із таких яскравих прикладів - це наша гіперлокальна мережа кореспондентів, яку ми вже кілька років активно розбудовуємо. Кейс про гіперлокальну журналістику мої колеги з дирекції інформаційного мовлення представили в Нідерландах. І це був просто шалений успіх. Тому що там навіть вийшло так, що вони мали бути в панелі з іншими учасниками, але до них було настільки багато питань з аудиторії, що тих всіх наступних спікерів довелося просто перенести на після обіду. Що я потім чула від колег про наш досвід: «Це якесь настільки просте, але настільки очевидне для вас і не очевидне для нас рішення, щоби зробити новини ближчими до людей, щоб це були не лише новини з центру, з Києва, зі столиці, щоб це були навіть новини не з обласних центрів, а з маленьких сіл, містечок, щоби люди бачили історії про них самих, або про тих про кого їм цікаво». І чомусь для багатьох мовників це було відкриття, вони сказали: «Для нас це було абсолютно неочевидне рішення, що не треба виїжджати кудись далеко, що можна знайти людей там, що це не обов'язково мають бути професійні журналісти, що можна взяти людей і навчити їх, тих, хто дійсно хоче знімати історії про свою маленьку громаду». І це прямо був величезний успіх.

Ще одна тема, яку я просуваю, це роль радіо в наших умовах. Все більше аудиторії ідуть навіть з телевізору в цифру. І ми бачимо, що це споживання саме новин з цифрових платформ, контенту з цифрових платформ, для нас стало таким очевидним, що радіо в складних умовах, складних безпекових умовах, відіграє ключову роль, тому що в тебе може не бути світла, в тебе може не бути інтернету, але якщо у тебе є радіо і кілька батарейок, це дасть тобі можливість отримати важливу інформацію про «зелений евакуаційний коридор», про можливість виїхати за межі цієї небезпечної зони, або в окупації просто отримати інформацію, що Україна ще існує і зрозуміти, що ти не один в світі.

І в нас таких історій дуже багато. Я навіть зараз розказую, в мене мурашки по шкірі, тому що в нас було багато відгуків про те, що люди на окупованих територіях просто включали радіо для того, щоб почути, що Україна ще існує.

І це стало новим поштовхом для розвитку Суспільних мовників їхнього радійного напряму, тому що в деяких європейських країнах окремо Суспільне телебачення, Суспільне радіо, в деяких це разом. І це стало новим доказом до того, що радіо потрібно зберігати, радіо важливе. І це ще один напрям, який в адженді, який ми просуваємо, щоби компанії, суспільні мовники, не забували про важливу місію радіо також.

Валерія Безпала

— Серед пріоритетних завдань ви відзначили планомірне просування інтересів Суспільного на міжнародних майданчиках, що включає участь у конференціях, форумах, фестивалях та спеціальних подіях. Як справи з цим напрямк роботи, і які найважливіші події можете назвати?

— Коли ми говоримо про Суспільне, маємо розуміти, що це величезна медійна екосистема. І, звичайно, в першу чергу, Суспільне - це про верифіковані новини. Але в Суспільного ще багато інших напрямів, які розвиваються. Мені дуже пощастило з командою. Я зараз маю на увазі в ширшому розумінні, не лише команду свого департаменту. Тому що це професіонали, які дуже активні, хочуть навчатися, але так само і готові виступати перед широкими великими аудиторіями і розказувати про Суспільне мовлення, досвід, про редакційну незалежність, інші аспекти своєї роботи. Із таких важливих, тут я навіть скажу не про майданчики, а про важливий крок, який відбувся в грудні минулого року - це підписання угоди про партнерство з ARTE. Це великий німецько-французький спільний медіаконцерн. Партнерська угода відкрила нам фактично двері до розвитку копродукційного напряму. Для того, щоби спільно з іншими мовниками і з іншими незалежними продюсерами знімати в копродукції документальні фільми, важливі як для нашої внутрішньої аудиторії, так і щоби історії про Україну і українців були почуті закордоном. І це, мені здається, один із основних успіхів минулого року.

— За вашими спостереженнями, чи змінюється думка закордоном про роботу Суспільного мовлення?

— Я думаю, що так. Тому що те, про що ми з вами перед цим багато говорили, про зміну оцього розуміння від медіакомпанії, яка перебуває у війні, перебуває в трансформації, медіакомпанії, яка дуже молода, ми наймолодший Суспільний мовник в Європі, прийшло розуміння, що ми стаємо рівноправними партнерами. І вони нас почали розглядати як рівноправних партнерів. Ми ті, хто може принести знання, експертизу в цей діалог. І це дозволило і нам теж краще зрозуміти свою суб'єктність.

А крім того, ми говорили перед цим про співпрацю з посольствами, так само Суспільне, це не лише медіакомпанія, але й інституція демократичного суспільства. І в наших іноземних гостей, які приїжджають, в тому числі представників урядів, у нас були і міністерка закордонних справ Швеції Марія Стенергард, і Габрієль Атталь, і позаминулого тижня була президентка Бундестагу Юлія Кльокнер.

І перед тим ще міністр внутрішніх, закордонних та європейських справ німецької землі Північний Рейн-Вестфалія Натаніель Лімінські. І їх також цікавить ось цей інституційний вимір нашої роботи. Для того, щоби дійсно розуміти, на якому етапі Україна перебуває в своєму євроінтеграційному поступі, тому що Суспільне - це частина безпекової архітектури України і Європи.

І це розуміння приходить також в європейських партнерів, тому що вони цікавляться тим, як ми взагалі працюємо, щоби оцінити і перспективи України в євроінтеграційному напрямі.

Валерія Безпала

— До роботи на Суспільному ви не були дотичні до медіа, працювали в бізнес-середовищі. Що стало для вас найбільшим особистим викликом на цій посаді?

— Я прийшла з бізнесу в величезну компанію. І тут треба розуміти, що можливо це прозвучить взаємовиключно, але це з одного боку швидкість, необхідності прийняття рішень, а з іншого боку те, що деякі рішення не приймаються дуже швидко. Тому що в нашій роботі, як медіакомпанії, як інституції, багато стейкхолдерів. І ми маємо врахувати інтереси цих стейкхолдерів, інтереси працівників, і деякі рішення доводиться дуже довго зважувати, щоб вони були прийняті. А в той же час ти розумієш, що колеги, які особливо працюють в новинах, що це все відбувається миттєво. Треба швидко, швидко, швидко приймати рішення і потім уже, навіть якщо це рішення було не абсолютно правильним, жити з наслідками цього рішення. І тому ось коли відбуваються такі випадки, як, наприклад, у нас було з Дніпром, то розумію, що треба швидко-швидко реагувати, щоб видати інформацію партнерам, щоб пояснити, що трапилося, щоб швидко показати їм. І тому тут ти одночасно балансуєш між цією швидкістю і необхідністю врахування великої кількості інтересів всередині і навколо Суспільного. Тому це був виклик.

— За ці півтора роки чи змінилось ваше бачення щодо стратегічних цілей роботи мовника на міжнародному рівні? Що найголовніше хочеться донести партнерам?

— Це цікаве питання. Не думаю, що воно змінилося. Можливо, порівнюючи з тим періодом, коли я тільки-тільки прийшла на посаду і намагалася зрозуміти в цьому вихорі всього, що відбувається і де ми знаходимося зараз, воно просто стало трошки чіткішим, викристалізувалося. Стало більш зрозуміло, що важливо, а що може трошки почекати.

— Яким ви бачите майбутнє Суспільного у найближчі роки?

— На міжнародній арені я хочу бачити Суспільне як повноправного медіагравця, де ми будемо сидіти разом за одним столом з колегами з інших країн і разом говорити про адженду європейського медіа середовища.

Фото: Суспільне

Матеріал створено за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Детектор медіа» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР  «Єднання».