Пастка Алабуги: історія африканки Нії, яка вирвалась із російського полону для іноземок

Вона не шукала цю програму. Це програма знайшла її. Перше повідомлення прийшло на телефон із незнайомого російського номера із запрошенням взяти участь у якомусь навчальному проєкті. Нія (ім’я змінене з безпекових переконань) не відповіла. Але за кілька місяців написали знову. Цього разу вона відповіла, і це рішення коштувало їй понад року життя. Сьогодні Нія вдома, в Марокко. Живе з панічними атаками, які раптово нахлинають посеред дня.

Команді 24 Каналу вдалось поговорити з колишньою учасницею програми Alabuga Start, про яку ми вже раніше писали. У цьому матеріалі ви дізнаєтесь, що насправді відбувається за лаштунками програми та як там ставляться до учасниць.

Я думала, що їду вчитися. Коли я приїхала, все виявилось зовсім інакшим,
– саме так почала з нами розмову героїня цієї статті.

Дружній тон та обіцянки успіху: психологічні гачки Alabuga Start

Вербувальниця, жінка, на ім'я Разілья Шарафутдінова, писала в WhatsApp. Тон був дружній, ніякого офіційного стилю, ніяких сухих формулювань. Вона розпитувала про вік, інтереси, плани, казала, що ця програма не просто робота, а шанс: профільне навчання, міжнародні сертифікати, фінансова допомога, кар'єра. Будь-яка дівчина в її ситуації могла б повірити.

Нія показали фотографії: усміхнені дівчата, охайні кімнати, відчуття перспективи. Їй сказали: "Бери лише трохи грошей на перші тижні, все інше буде забезпечено". Перед від'їздом її попросили записати відео, підтвердження того, що вона ознайомилася з умовами програми. Умов, втім, ніхто детально не пояснював. Візу в посольстві оформили менш ніж за дві години. Все йшло надто гладко.

Карантин чи полон? Перші тижні за зачиненими дверима

В аеропорту її вже чекали. Привезли машиною до Єлабуги, на околицях якої розташована особлива економічна зона "Алабуга" в Татарстані. Саме там, серед промислових будівель і периметру з охороною, працюють учасниці "Алабуга Старт" – програми, яку офіційно позиціонують як освітню ініціативу для іноземних студентів. Відразу по приїзді в Нії забрали паспорт. Пояснення працівників: документ відвезуть до міграційного відомства в Казані для оформлення дозволу на роботу. Коли повернуть невідомо.

Перший місяць Нія та інші учасниці провели замкненими в маленькому приміщенні. Офіційне пояснення – карантин через перевірку на інфекційні захворювання, хоча медичні довідки кожна привезла ще з дому. Годували раз на день, а подекуди не годували взагалі. Нія описує це лаконічно: "Ми їли іноді, щоб просто вижити". Купляти їжу за власні гроші не дозволяли, а прохання ігнорували. Деякі дівчата просили охоронців дозволити їм винести сміття, щоб пошукати їжу в контейнерах. Кілька разів серед ночі лунала "пожежна" тривога. Чіткої інформації ніхто не давав, дівчат просто виганяли надвір. Вони проводили кілька годин на холоді, не розуміючи, що відбувається.

Оскільки ОЕЗ "Алабуга" є ключовим вузлом виробництва БпЛА типу "Шахед", Сили оборони України регулярно і влучно атакують цехи та інші об'єкти особливої економічної зони, безпосередньо пов'язані з виготовленням ударних БпЛА типу "Шахед". Кожна іноземка, яку Росія заманила на це виробництво, фактично стає не лише спільницею агресора, а й потенційною жертвою на законній військовій цілі.

Зокрема,під час атаки українських безпілотників 15 червня 2025 року один із працівників підприємства загинув, а ще кілька отримали поранення.

Фото зроблене Нією з "укриття" після влучання по ОЕЗ "Алабуга" 15.03.2025 / 24 Канал

Пізніше під час тривог їх почали відправляти у підземні укриття. Однак те, що на момент 2025 року росіяни використовують відкрите поле як сховище, говорить як про ставлення до учасниць, так і про застосування їх як "живого щита". У випадку загибелі учасниць, росіяни назвуть Україну терористкою та звинуватять у цілеспрямованому знищенні іноземок.

До речі на території ж особливої економічної зони стоїть меморіальна дошка присвячена удару Сил оборони України 2 квітня 2024 року. Це втілення найвищого ступеня цинізму російської пропаганди.

Фото "меморіальної" дошки на території ОЕЗ "Алабуга" / 24 Канал

Текст на ній з пафосом звинувачує "сили НАТО на чолі з ЦРУ США" у скоєнні "терористичного акту" 2 квітня 2024 року, стверджуючи, що головною ціллю атаки було не знищення воєнного виробництва, а вбивство "мирно сплячих студентів". Хронологія подій – від удару першого БПЛА о 05:04 ранку до евакуації 543 осіб – подається як акт героїзму керівництва, що завершується агресивним лозунгом: "НАША СПРАВА ПРАВА. УДАР У ВІДПОВІДЬ БУДЕ ЗА НАМИ!!!"

Однак за цим гранітним фасадом ховається похмура реальність: адміністрація ОЕЗ свідомо використовує іноземних дівчат як "живий щит", розміщуючи їхні гуртожитки впритул до цехів із виробництва ударних дронів. Те, що обіцяло бути престижним "стартом" у новому житті, для сотень студенток перетворилося на суміш карантину та полону на "фабриці смерті", де людське життя вартує менше, ніж вчасно зібраний безпілотник.

Ця дошка не про пам’ять, а про психологічний тиск та намагання перетворити кожну потенційну трагедію на черговий пропагандистський заголовок, закриваючи очі на те, що молодь тут є лише витратним матеріалом у конвеєрі війни.

Смертельна праця: як мрія про роботу перетворилася на виживання

Після приїзду Нії, повідомили, що місць у кейтерингу, де вона мала працювати за контрактом, більше немає, оскільки ця сфера вже заповнена. Їй запропонували перейти на інакшу роботу, однак Нія відмовилася, адже це не відповідало домовленостям. Попри це, більшу частину часу її все одно змушували виконувати роботу, яка не була прописана в контракті, зокрема прибирати та займатися організаційними завданнями. У деякі дні її також відправляли працювати разом з дівчатами на виробництві дронів.

Після першого місяця дівчат перевели в інше місце і вивели на роботу. Робочий день починався о шостій ранку і тривав до дев’ятої вечора, а іноді до півночі. Виснаження було настільки сильним, що кілька дівчат втрачали свідомість.

Умови та перевтома, за словами співрозмовниці, іноді мали ще серйозніші наслідки. Нія стверджує, що після того, як їй вдалось покинути програму померли щонайменше двоє учасниць з Африки.

Перша дівчина померла, але HR попросили її сусідок по кімнаті нікому про це не говорити, – розповідає Нія.

За словами Нії, менш ніж за два місяці сталася ще одна смерть. Цього разу новину вже знали багато учасниць програми. Причиною обох смертей, як повідомили іноземкам, була хвороба. Водночас жодних деталей або пояснень дівчатам не надали. За межі особливої економічної зони ця новина не вийшла.

Умови праці суттєво відрізнялися від тих, що були прописані в контракті. Серед їхніх завдань були складання дронів із небезпечних матеріалів, понаднормова праця на різних виробництвах та у сфері обслуговування, прибирання туалетів.

Перші три з половиною місяці Нія не отримувала жодної виплати. Коли її власні гроші закінчилися і вона попросила дозволу поїхати до банку, щоб отримати переказ від родини, їй відмовили та пояснили, що учасниці не мають права самостійно пересуватися.

Золота клітка з дронами: відібрані паспорти та примус до пропаганди

Телефони в учасниць програми забрали під приводом оформлення нових SIM-карток. Використовувати власні SIM-карти було заборонено. Нія підозрювала, що її пристрій перебуває під наглядом.

Коли журналіст із німецької газети вийшов на зв'язок, вона не наважилась говорити правду. Боялась, що читають листування, боялась підробленого акаунту, боялась наслідків. Навіть своїм рідним нічого не розповідала через страх, вже не кажучи про пости в соцмережах.

Ця цифрова ізоляція підкріплювалася жорстким фізичним наглядом: щоденне життя дівчат перетворилося на режимний об'єкт із суворою комендантською годиною та постійним моніторингом будь-яких переміщень. Якщо учасниця виходила навіть купити їжу потім обов'язково запитували: куди ходила, з ким, навіщо.

Були й випадки сексуальних домагань з боку HR-співробітників, офіційних осіб, охоронців.

Ніби нашого голосу там не існувало,
– каже вона.

Одного вечора, коли Нія була на кухні, увійшов п'яний охоронець. Двері в кімнатах замикати не дозволяли нібито "для перевірки чистоти або на випадок надзвичайної ситуації".

Коли Нія стала скаржитися на умови, їй запропонували "вихід". Якщо вона приведе нових дівчат у програму, даватиме інтерв'ю для їхнього каналу та публікуватиме у своїх соцмережах танцювальні відео і фото з хештегом #Alabuga_Start ситуація покращиться, але Нія відмовилась. Працівники HR-підрозділу вирішили тиснути на дівчину інакше. Їй показали сертифікат "посла програми" з її іменем, без дати, без офіційної печатки, без підпису. Фіктивний документ, покликаний змусити її погодитись і вербувати інших. Вона відмовилась знову.

Тоді як Нія відкрито заявила, що хоче забрати паспорт і повернутися додому через порушення умов контракту, стався конфлікт зі співробітниками HR-відділу. Як наслідок, паспорт Нії утримували місяцями. Коли вона згадала про посольство своєї країни в Москві, то отримала попередження: виїжджати за межі зони незаконно, поліцію буде повідомлено.

Я була налякана. Намагалась переконати їх так, щоб завдати собі якомога менше шкоди,
– згадує вона.

Нашій співрозмовниці вдалось зафіксувати на відео декілька секунд конфлікту щодо паспорта з HR-менеджерами.

Конфлікт з HR-підрозділом Alabuga Start: дивіться відео

Фото двох HR-спеціалістів Alabuga Start, які не віддають паспорт учасниці програми / 24 Канал

На відео зафіксовано двох працівниць HR-підрозділу програми – Шарафутдінову Разілю Газінуровну (07.10.2002) та Давидову Даніелу Вітальєвну (24.08.1999). За словами нашої співрозмовниці, саме вони вилучили її паспорт, посилаючись на "незрозумілі підозри". Проєкт Alabuga Truth раніше публікував інформацію про працівників HR-підрозділу програми, зокрема і про героїнь відео.

Скрін сторінки зі списком працівників HR-підрозділу Alabuga Start / Alabuga Truth

"Золота клітка Татарстану" виявилася пасткою без виходу, де сексуальні домагання та психологічний терор є частиною корпоративної культури. Нія змогла зберегти відеодокази та вирватися, але сотні інших дівчат досі залишаються за зачиненими дверима, де їхні голоси навмисно стирають, а їхні обличчя використовують для створення ілюзії "щасливого міжнародного співробітництва" під дулом автомата.

2500 доларів за волю – викуп з Росії

Дівчина втратила час, але зрештою змогла вирватися з того, що сама називає "дуже небезпечною і токсичною ситуацією". За її словами, в якийсь момент стало зрозуміло, що відкритий конфлікт лише погіршить становище. Тому Нія обрала іншу тактику.

Я сказала їм, що не можу працювати через хворобу і поводилася так, ніби мені справді дуже зле,
– згадує вона.

У цей період їй перестали платити будь-які гроші, оскільки учасниця більше не працювала. Згодом керівництво зрозуміло, що користі від неї більше не буде. Тоді їй сказали, що вона може поїхати, але лише власним коштом.

Нія запропонувала, щоб родина просто купила їй квиток додому. Однак їй відповіли, що родичі повинні надіслати гроші безпосередньо до Росії. За її словами, працівники програми добре знали, що зробити це з її країни дуже складно. Тому родині довелося шукати обхідний шлях. Гроші спочатку надіслали знайомій людині в Туреччині, а вже звідти їх переказали до Росії.

Я поїхала разом із HR-співробітником, щоб забрати гроші, а після цього змогла повернутися додому,
– розповідає Нія.

Загалом родина змогла передати їй близько 2500 доларів, які вона використала для виїзду.

Після восьми місяців у програмі їй нарешті вдалося повернутися до своєї країни. Сьогодні їй важко. Панічні атаки трапляються несподівано, але вона все одно погодилась говорити.

Досвід Нії доводить: "Алабуга" – це не про старт, це про виживання. Те, що починалося як мрія про міжнародний диплом, закінчилося примусовим збиранням знарядь вбивства та викупом власного паспорта за 2500 доларів. Росія вкотре продемонструвала, що для неї не існує кордонів, законів чи моральних норм, коли йдеться про підживлення власної воєнної машини. Повернення Нії додому – це диво, але воно має стати уроком. Жодна обіцянка високої зарплати не варта того, щоб ставати гвинтиком у механізмі агресії, де ваше життя є лише "витратним матеріалом".